Пара фотографів з Тернополя, яка своєю творчістю, оригінальністю і професіоналізмом вражає не тільки місцевих жителів, а й всю Україну – Олексій та Ілона Тексомоліки. Вони розповіли «ДОБІ»  про фотосесії, розвиток, незабутні подорожі, погляди на життя та креативні ідеї. 

У кожного з вас була своя історія того, як ви вирішили стати фотографами. Розкажіть, чому саме ця професія і як ви розпочинали свій шлях в цьому напрямку?

Олексій: Я дуже довго шукав чим займатися в житті і багато чого перепробував. Спочатку писав вірші, співав у гурті, потім став дизайнером і це все затягнулося до 3 місяців, а тоді до мене попали фотографії і я зрозумів, що з цим в мене виходить набагато легше. Воно так і має бути, якщо людина знайшла щось своє – то в неї це виходить дуже легко. Я почав отримувати віддачу в цьому і мене це стимулювало до подальшого розвитку.

Ілона: В мене все простіше, бо я почала зустрічатися з Льошою і він запропонував займатися фото. Але я працювала тоді перукарем і тому якось не знала чи мені хочеться фотографувати. Я казала: "Ну якщо ти вже це маєш, то нащо мені ще то..", але все таки мене переконали. Все починалося з апельсинок, з маленьких мандарин і мені це сподобалося. Я зрозуміла, що ти можеш фотографувати все, що ти бачиш і передати це на фото, а це дуже захопливо і цікаво.

А як ви почали зустрічатися?

Ілона: А він захотів мене фотографувати.

Олексій: Так, це крутий спосіб "кадрити" і знайомитися з дівчатами. Це дуже зручно.

Ілона: Через певний час мого наполегливого старання – ми стали зустрічатися. Я ніколи не бачила в цьому проблеми, якщо ти бачиш ціль, то треба робити все, щоб добитися її.

Я знаю, що ви багато подорожуєте. Чи маєте ви улюблене місто, де б можливо хотіли потім жити?

Олексій:  В мене немає улюбленого міста. Я такого ще не знайшов, а от Ілонці сподобалася Шрі-Ланка.

Ілона: Так, Шрі-Лінка — крута. Але ми дуже хочемо відвідати Нью Йорк і я б не відмовилася там пожити. Мріємо, що ми все таки там побуваємо.

Що найбільше вам запам'ятовується у подорожах?

Олексій: Запам'ятовуються яскраві кольори, круті місця, люди, які тебе там зустрічають, їхня культура. Всім хто подорожує завжди раджу не класичним чином відпочивати. Тобто, не брати готельний тур, де ти приїхав кудись, 7 днів відлежався в готелі і відвідав пару запланованих екскурсій. Це найгірше, що тільки може бути. Я раджу всім бронювати квартиру чи хостели, знайомитися з людьми і виходити частіше на вулицю. Ми коли подорожуємо, то стараємося кудись в іншу сторону звернути і побачити інший світ тої подорожі.

На Шрі-Ланці ви знайшли дуже круту і неординарну пару, якій зробили "Лав сторі". Як відбувалася фотосесія? Як ви їх зустріли?

   Ілона: Ми тоді обідали і їх побачили. Вони були дуже класні, на мене глянув тоді цей хлопець, а Льоша каже: "Блін, така гарна пара". Він просто встав і побіг до них, запропонував їм пофотографуватися і вони погодилися. Вони з Франції і в них дуже крута французько-англійська вимова. Приїхали на Шрі-Ланку, де в хлопця тільки дві сорочки і в дівчинки пару речей. Вони не сидять на одному місці, а постійно їздять. І нам вони здавалися якраз такою парою Шрі-Ланки – дуже вільні, незакомплексовані і мають нестандартну зовнішність.

Як ви обоє розвиваєтеся? Чи маєте свою формулу того, як фотографувати і виробити свій стиль?

Олексій: Ну ти завжди дивишся на чиїсь роботи і шукаєш свою формулу. Тобі потрібно мати за основу знання інших людей, бо тоді тобі прийдеться самому починати з нуля. Але ти ніколи не матимеш стандартну програму того, як проводитимеш фотосесію. Бо завжди виходить по-іншому. Це якщо ти, наприклад, готуєш яєшню і я питатиму чи в тебе є якісь чинники того, як ти її готуєш, а ти кажеш: "Та ні, я просто її готую". Але, насправді, ти розбиваєш яйця і саме вони перші йдуть на сковороду і ти знаєш, що спочатку її 2 хвилини підігріваєш, а вже тоді кидаєш яйця, а я так не роблю, бо зразу ж їх готую. Це то саме і з фотографіями — ти додаєш щось, робиш так, як воно робиться, але в тебе виходить по-своєму.

Чи бувають випадки, що до вас прийшли на фотосесію дуже закомплексовані люди і не знають як позувати і що робити?

Ілона:  Воно так деколи буває, але в нас такий стиль роботи, що до нас рідко такі люди приходять. Я раджу дівчаткам пробувати перед зйомкою позувати перед дзеркалом і бачити свої кращі сторони і ракурси. Але коли ми вже працюємо, то люди до нас привикають, ми з ними спілкуємося і вони вже не стають закомплексованими.

Були у вас якісь курйози під час зйомок?

Ілона: Ну в нас не було щось такого серйозного, бо в Льоші ще з вечора все акуратно поскладено, заряджено, багато раз перевіряє, щоб не було таких непердбачуваних ситуацій. Хоча, в мене був такий момент, але не по моїй винні. В мене розрядився фотоапарат від морозу. Батарея була повністю заряджена, але через мороз він виключився і не працював. Тоді хлопчик, який зі мною був, сказав поставити його біля батареї, щоб загрівся і включився. Я тоді дуже злякалася. 

Крім фото, ви зараз ще трохи закидуєте різні відео. Це просто для себе чи ви також цим професійно займаєтеся?

Олексій: Я колись знімав відео на весіллях, але це дуже важко і деколи люди вимагають дуже дивні речі і тому я не хочу цим займатися.

Ілона: Ну відео, які ми  знімаємо — це дуже класно, бо одними фото все передати важко, а саме завдяки відео ти можеш показати ту атмосферу і присутність того, що ти там бачиш.

Ви знімали  ролік про те, як на День Святого Миколая роздавали всім тернополянам мандаринки. Розкажіть, як у вас виникла така ідея і як люди реагували?

Ілона: Ми хотіли зробити щось хороше, але не знали що саме. Спочатку думали роздавати подарунки тільки своїм друзям, але потім вирішили, а чому б і всім не подарувати. Я запропонувала це зробити в костюмах драконів, які в нас були. Тоді був сніг та похмура погода і хотілося розвеселити людей. Багато дітей підходили з батьками і самі просили в нас мандаринки. Ми роздали людям 13 кілограм. Таке враження було, що весь Тернопіль про це знає. Дзвонила мені навіть мама і питала: " Ви що там ходите в костюмах?". Ну це було дуже круто.

Олексій: Я думав, що в людей реакція буде якась агресивніша, але всі дуже раділи і приємно сприймали. Всім раджу таке зробити, бо інколи віддача – це краще відчуття, ніж коли ти щось отримуєш. Це дуже піднімає настрій. Дуже класно роздавати людям щось безкоштовно.

Чи буває таке, що дуже багато було замовлень і ви ночами обробляєте фотографії?

Олексій: Раніше в мене так і було. Для мене це був стандарт. Набрати замовлення і тільки через 3 тижні всі на раз за пару днів зробити. Зараз ми дуже швидко віддаємо фото. Просто зразу сідаєш і всі фото обробляєш. Також колись по-іншому вибирав фотографії. Я погані фото видаляв і обробляв кращі. А тепер я просто вибираю класні фото, їх обробляю, а погані кидаю в іншу папку. Це виходить набагато швидше.

Ви разом працюєте на фотосесіях чи буває таке, що окремо?

Ілона: Нас часто просять прийти разом. Хоча ми працюємо і окремо, але коли поруч є Льоша — то мені якось комфортніше. Я можу просто збоку стояти і нічого не робити, але мені так легше. Ну просто коли разом працюємо, то він з одного ракурсу фотографує, а я з іншого і виходить фотосесія різноманітніша.

Куди плануєте в майбутньому ще поїхати?

Ілона: Вкінці лютого хочемо відвідати Барселону.

Олексій: - А ще, мабуть, поїдемо в Білорусію. Дуже б хотів відвідати Петербург в Росії. Багато знайомих кажуть, що це дуже круте місто, їхня культура просто зачаровує. Тому в своєму житті я мушу там побувати.

А як плануєте свої подорожі?

Олексій: Спочатку вибираємо місто, куди б хотіли поїхати, потім думаємо чим їхати, але веселіше все ж таки автомобілем. Потім плануємо маршрут через які міста їдемо і скільки часу хочемо там побувати. Якщо чули, що там дуже класно – то навіть весь тиждень можемо відпочивати, а якщо так собі – то там 2 дні і їдемо далі. Але деколи не все так виходить, як собі думаємо. Колись в Будапешт їхали з Таньою і Орестом (прим.авт. – власники "Tiger") і ми тільки півдня лишили на це місто, а тоді падав дощ і ми зайшли в декілька кафе і навіть нічого по суті не побачили.

Ілона: В кожному місці є щось цікаве. І часто буває, що коли ми в "Інстаграмі" виставляємо фотку, що ми тут знаходимося, то люди самі нам підказують куди піти і на що подивитися. Вони просто розказують про такі місця, які ніхто не бачив і звичайний турист такого не знайде.

Олексій: Є такі люди, які запрошують кудись і пропонують зустрітися. Для нас це деколи навіть проблематично, бо ми їхали через Італію і писали :"Ми доїжджаємо до Італії", а потім мали ще їхати в Грецію і Венецію. А нам починають писати люди, що хочуть зустрітися, що хочуть зйомку чи просто погуляти, а в нас цього часу просто немає.

В майбутньому хочете жити в Тернополі чи хотіли б кудись переїхати?

Олексій: Я б переїхав, бо мені хочеться бути в епіцентрі подій. Просто класно, коли ти знаходишся в якомусь місті, де є абсолютно все. Наприклад, подобається тобі поп-музика, а там концерт "Beyonce" і тобі не треба нікуди їхати, бо ти там живеш. Або тобі подобається хіп-хоп, а там в наступний четвер хіп-хоп батли проводяться і це круто, бо ти можеш без жодних проблем побувати там.

Ілона: Ну це круто пожити десь в іншому місті. Це починається зовсім інше життя. Навіть якщо ти не затримуєшся десь на довго, то ти все рівно змінюєш все, адже там інший менталітет, світогляд, люди.

Щоб ви порадили фотографам, які тільки вирішили цим займатися і дуже хотіли б вийти на професійний рівень?

Олексій: Платіть гроші. Тут дуже проста формула: гроші, швидкість і час. Це всі показники. Якщо в тебе немає грошей, то часу тобі знадобиться на це багато. Якщо платити за знання, то він економить час. Фотографи зараз багато беруть за те, щоб когось навчити. Але для того, щоб вийти на якийсь рівень, то потрібно вчитися в когось.

Ілона: Льоша всього навчив мене. Я прийшла на все готове, ніж він у свій час. Він вчився всього самостійно. 

Олексій: Ну й час – це дуже важливий фактор. Бо якщо ти навчився чогось швидко, то потім ти отримуєш хороший дохід. Замість того, щоб вчитися елементарного, ти вже розвиваєшся в іншому і вдосконалюєш себе, а не займаєшся якимись дурницями.  Є таке, що ти просиш подругу, фотографуєш її, вона по-дурному усміхається, одягнула якісь там шмотки і ти витрачаєш час на якусь дурню. Якщо ти хочеш сам до чогось дойти, то потрібно бути наполегливим і дуже багато знімати. Старатися знайомитися з цікавими людьми і пропонувати безкоштовну зйомку. Дивитися класні фотографії, бо тоді твоє око привикає до чогось класного і ти сам хочеш так робити.

Як людям, які ще не знайшли себе – відшукати справу "до душі"?

Олексій: Пробувати себе у всьому. Варити каву, співати на площі, грати на гітарі, кататися на сноуборді. Тобто, перепробувати багато речей і тоді ти зрозумієш, що тобі найбільше подобається. Колись один єдиний толковий викладач сказав нам на 3 курсі: "Ви думаєте, що закінчите університет, будете успішні і всі вас захочуть брати на роботу. Але так не буде. Вам зараз потрібно визначитися, чим ви хочете займатися і якщо ви вибрали собі якусь компанію, в якій ви мрієте працювати. То підіть туди і скажіть, що ви закінчите університет і хочете працювати саме тут і запитайте, що вам потрібно за цей час навчитися і що саме необхідно знати для цієї роботи". Це дуже класно, коли до тебе приходить людина і так запитує, бо ти можеш сказати їй все, що хочеш і вона вчитиметься цього для тебе.

Що ви скажете щодо освіти в Україні і чи потрібно мати диплом для того, щоб займатися улюбленою справою?

Ілона: Я не маю диплому. Мені завжди казали батьки, що потрібно мати вищу освіту, але я в свої 18 років більше заробляла, ніж ті, що вчилися чи навіть ті, що зараз заробляють після того, як закінчили університет. Я не мала вищу освіту, але заробляла гроші тим, що мені подобається.

Олексій: Дуже важливо вчитися і розвиватися в тому, що тобі подобається, а не коли тобі просто так треба. Бо ти тоді не будеш щасливим і не матимеш  того, що ти хотів. Не можна ж думати про те, як ти хочеш жити в якійсь теплій країні, а самому відправитися в Сибір.

Ілона: Освіта потрібна тільки тоді, якщо  вона тобі справді допоможе в тому, що ти хочеш мати, а не для того, щоб мати просто диплом.

Олексій: В Україні 90% людей мають вищу освіту, а в Америці – 20-30%. Це просто смішно. Якщо я б зараз собаку назвав Андрій Анатолійович і при певних фінансових вкладах зробив так, щоб він поступив в наш університет, то б він там навчався і закривав сесію, а якщо дати ще більше фінансів – то він отримає диплом. 

Якими ви себе бачите через 20 років?

Ілона: Ми будемо класними.

Олексій: Я не бачу себе зараз через 20 років. Єдине, що я буду йти завжди до своїх цілей і їх здійснювати. А потім знову ставитиму ціль і  цим буду жити.

Ілона: Ми будемо крутими. Можливо, вже будемо мати дітей, якісь інші клопоти, але все рівно будемо залишатися такими, якими є зараз.

Офіційний сайт фотосесій Ілони та Олексія : teksomolika.com