Анатолій на псевдо «Волонтер» – командир інженерно-саперного взводу. Історію бійця розповіли на сторінці 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

 У 2015 році Анатолій добровольцем пішов у військкомат, не чекав повістки, а мобілізувався до українського війська. Далі – навчальний центр, бойове злагодження на полігоні, виїзд в зону проведення АТО у складі 14 окремої механізованої бригади ЗСУ. Виконували бойові завдання на Маріупольському напрямку потім поблизу Мар’їнки, Красногорівки.

Під час служби в АТО проявив неабиякі здібності сапера, розміновував звільнені території. Каже, ця професія немає права на помилку. Спочатку варто зважити на усі деталі, обставини, все чітко обдумати, а вже потім розпочинати мінування або розмінування місцевості. Паніка чи швидкість під час прийняття рішення не пройде.

Після демобілізації у 2016 році Анатолій влаштував своє життя за кордоном, організував власну справу з виготовлення виробів по дереву. Разом з ним були дружина та син. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну «Волонтер» прийняв рішення повернутись на Батьківщину.

24 лютого я повернувся з роботи, була розмова з дружиною, суперечок тоді не було, син підтримав мій вибір, я зібрав речі в наплічник і вирушив на українсько-польський кордон, – каже «Волонтер».

Повернувшись в Україну потрапив в бригаду територіальної оборони. Зараз виконує завдання північно-східному кордоні.

Анатолій стверджує, що у житті потрібно напрацьовувати довіру, взаємоповагу, адже спочатку ти працюєш на авторитет, а згодом авторитет працює вже на тебе.

Не може виходити командир на бойове завдання, якщо у нього немає довіри до підлеглих або до нього від них самих. Усі мають бути впевнені у своїх діях, тоді навіть найскладніші завдання завершуватимуться успіхом. Я у своїх хлопцях впевнений на всі 100 відсотків, ми будемо разом і до кінця, – додає Анатолій.

Про плани говорити не квапиться, головна його мрія – це перемога, щоби всі побратими повернулися до своїх родин живими та неушкодженими. На думку військового, українська перемога буде важкою, не потрібно недооцінювати ворога, його чисельності, зброї. Але він слабшає, він не такий яким був на початку війни.

У відпустку додому наш боєць приїжджав лише раз, в серпні минулого року. Дружина на той час вже повернулася в Україну, але Анатолій не повідомляв час свого приїзду, казав, може за два тижні.

Тим часом взяв і приїхав. Купив квіти, гостинці, коли подзвонив у двері вона вся така здивована стоїть, не сподівалася побачити мене, а потім радість, багато емоцій. Після нашої перемоги за кордон не планую їхати, треба на місці закінчити всі справи та відбудовувати Україну, підіймати свою економіку. Якби не було важко, це наша рідна земля, наша Батьківщина. І від наших дій залежить майбутнє наших дітей та поколінь, які пишатимуться сильною, вільною та незалежною Україною, – розповідає «Волонтер».

Фото 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ