Невідомий памфлет Сергія Виноградського, який зберігається у Парижі, актуальний і сьогодні.

Нещодавно із циклом лекцій про славетних українців, часто забутих у своїй Вітчизні, але добре знаних за кордоном Тернопіль відвідав Василь Шендеровський, доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член НТШ.

Під час спілкуванням із кореспондентом ТЕРЕНу, науковець пообіцяв передати в редакцію статтю, написану майже 100 років тому, але зміст якої актуальний й нині.

Отож, подаємо цей матеріал із вступним словом Василя Шендеровського без коментарів, сподіваючись, що читачі самі зроблять певні висновки із прочитаного...

- Памфлет, що його ми подаємо нижче, як і багато інших матеріалів, зберігаються у архіві Інституту Пастера у Парижі і ми маємо надію, що з часом вони будуть опрацьовані, - каже доктор фізико-математичних наук, професор Василь Шендеровський. - Праці Сергія Виноградського (13.09.1856 – 24.02.1953) – видатного українського мікробіолога, члена-кореспондента Петербурзької АН (з1894), почесного члена АН СРСР (з 1923), члена Французької АН та Лондонського Королівського товариства, автора відкриття явища хемосинтезу в культурах хлорофільних мікроорганізмів – стануть надбанням наукової громадськості, будуть надруковані також науково-публіцистичні розвідки вченого, його політичні памфлети. З деякими вдалося познайомитися, їх зміст є надто актуальним з огляду на нинішню ситуацію у нашій державі. Я не певен, що ці роботи будуть опубліковані у творах Виноградського, які готуються до видання.

Особливо це стосується політичних памфлетів, написаних Сергієм Виноградським у Одесі, де він зустрів фатальний рік в історії Російської імперії. Тут він перебував кілька років (до січня 1920 року), читав трактати Карла Маркса, в тому числі «Капітал», об’ємну працю (англійською мовою) Джо Носа «Експериментальний соціалізм», дослідження французького психолога Г. Лебона. У січні 1920 року Виноградський покинув Одесу на палубі французького корабля. За два дні по тому Одесу захопили більшовики. Шукали Виноградського, щоб знищити як класового ворога. Зазначимо тут, що цього ж року (тільки за півроку) одеська «надзвичайка» знищила 10 тисяч людей з інтелігенції. Нам вдалося віднайти у архіві Інституту Луї Пастера кілька його газетних статей, написаних у жанрі фейлетону і опублікованих у Одеських газетах. Перша стаття «Царство ревідів»* була опублікована, як зазначає дослідник Одеського періоду життя Сергія Виноградського Василь Лутчак, у газеті «Единая Русь» (№16 від 13 вересня 1919 року) під псевдонімом «Старий натураліст». Ще одна стаття, яку ми віднайшли у архіві, називається «Про ідейні мундири», її Сергій Виноградський за своїм підписом віддав до редакції газети «Южное слово», де вона і була надрукована у № 54 від 6 листопада.

359361_original

Хотілося, щоб ті, хто читатиме ці політичні розвідки вченого, задумалися бодай на мить і зробили висновки. Адже, на нашу думку, вони не втратили своєї актуальності й сьогодні. Чимало революційних ідіотів можна побачити нині у сучасному суспільстві. Вони з брутальним цинізмом говорять про інтереси простого люду, казяться від багатства і мріють далі змінювати світ своїми ідіотськими революційними реформами, - резюмує доктор фізико-математичних наук, професор, дійсний член НТШ Василь Шендеровський.

Царство ревідів

Ми з нього щойно вийшли. Озирнемося на цю породу людей, котра народилася у часи французької революції і з того часу розмножується під різними лозунгами, девізами, програмами, закликами. Як би вони самі себе не називали, ми їх об’єднаємо під загальною видовою назвою: рев-ід. Ідіотами, просто, їх неправильно було б назвати. Це було б для них образливо, тому що дехто з них може і вирізнятися досить інтенсивною розумовою діяльністю. Але діяльність ця спотворена, хибна: здатність сприймати дійсність і на неї зважати повністю пригнічена, здоровий глузд прибитий,…, і чим саме – революційною ідеєю. Ненормальна духовна діяльність майже дорівнює нулю. Її наче зовсім немає. Краще було б для всіх, якби її зовсім не було. Як бачимо, він не просто ідіот, а ідіот особливий, революційний, ревід.

Спробуємо під свіжим враженням охопити найбільш характерні для нього риси.

Ревід, перш за все, ненавидить весь існуючий лад, де він не знайшов свого місця, ненавидить лютою непримиренною ненавистю, котра направляє усі його думки, почуття, цілі. Виправляти, покращувати цей лад він цурається. Чому раніше не подумали про це буржуазна сволота разом з різними угодовцями і зрадниками! Зараз уже пізно. Його ж справа одразу все зруйнувати, все перевернути, поставити суспільний організм на голову, догори ногами. Ноги нехай піднімаються до неба, голова хай б’ється об каміння, руки хай підтримують рівновагу, як можуть. І він милується радикальною зміною в розташуванні частин і органів і вихваляє себе як великого реформатора.

Але організму потрібно жити, і ось він наказує голові думати, ногам рухатися, рукам працювати, - і спостерігаючи хворобливі зусилля і невпорядковані судомні посіпування, він то радіє, вважаючи їх корисною роботою, то обурюється, звинувачуючи у невдачах саботажників і контрреволюціонерів.

Але ось, піднісши одних і пригнобивши інших, втамувавши любов і запровадивши ворогування, поламавши все, що можна поламати, забравши все, що можна забрати, - ревід розпочинає будівництво нового світлого життя. Як це зробити, він наперед собі точно визначив. У нього є програма, випрацювана на з’їздах таких як він, де чудово все прописано: пункт перший, пункт другий, третій, четвертий… З цією програмою у руках він споруджує вам нову будівлю Громадськості…, де вам завгодно, в Англії, в Америці, Китаї, Індії, Мадагаскарі, Патагонії, Полінезії, будь-де. Люди, природа, речі, все минуле і теперішнє життя цих країн йому нецікаві, він їх не знає і знати навіть не хоче. Він знає лише те, що він несе народам звільнення від вікового рабства і єдиний правильний лад, і віра у свою правоту у нього так само міцна, як у місіонера, котрий несе дикунам закон Божий. Але місіонер не від світу цього, а ревід загруз у ньому по вуха, як чистий матеріаліст у теорії своїй і у практиці. В духовній сліпоті він не може зрозуміти, що єдиним може бути тільки Божественне. Матеріальне ж вкрай строкате і різноманітне і вимагає спостереження, досвіду, вивчення, пристосування…

На черзі у нього, припустімо, пункт перший програми. Його потрібно моментально втілити в життя. Задача, усі заходи, з нею пов’язані, грандіозні. Та як їм і не бути грандіозними?! Адже загальна мета ревіда звести, об’єднати усю людську діяльність – виробництво, обмін, думки, почуття – вірування – у один велетенський механізм, центральна ручка котрого буде у нього в руках. Повернути праворуч – усе пішло в один бік, ліворуч – в інший. Нікому ніяких клопотів, і всім добре – крім контрреволюціонерів. Він за всіх і всі, крім контрреволюціонерів, за нього…

Але для грандіозного будівництва потрібні працівники, і дуже хороші, і дуже багато, а де їх взяти, якщо голова і члени суспільного організму паралізовані! Не думайте збентежити цим ревіла! Виконавці п о в и н н і  знайтися, якщо ця міра стоїть у програмі. Варто пустити агітацію, вигукнути заклик, і всі, хто потрібен, встануть як один… Дубинка сама піде.

Інше але… Може твоя реформа, товаришу, - скажете ви йому делікатно, - і чудова, але ж вона до середовища не пристосована: а люди, середовище, маса мають скрізь свої погляди і звички, нездоланні, спадкові, свої упередження, нарешті, примхи. Чи вивчив ти середовище? Адже ананас, наприклад, прекрасний фрукт, і цукрова тростина дуже корисна рослина, проте у відкритому ґрунті на Пересипі вони не приймуться… Але краще не продовжуйте! Ревід уже обізвав вас контрреволюціонером і погрожує розстрілом.

Реформу свою він уже з тріском пускає в рух. І що ж? Одразу ж вона виявляється погано скроєний і кепсько зшитою, виконавців для введення її у дію немає зовсім, що ж до середовища, то воно відбивається від реформи не тільки руками і ногами, але і різною зброєю, зокрема і вогнепальною…

Ревід у нестямі. Хто винен? Авжеж не він і не пункт перший. Адже цей пункт було так гарно обговорено на з’їзді наймудріших з ревідів, і сам голова ревідів визнав його невідкладним. Звідки ж перепони? Вочевидь з того ж таки джерела. Буржуазні гади… Провокація… І тут раптом проявляється нова характерна риса ревіда: революційна ідея прибила у ньому і моральні почуття – кращий цвіт культури і цивілізації – і він є тепер типом морального і божевільного дегенерата або ж дикуна. Дивись з нього вилупиться і палач! Смерть, терор, в’язниці, тортури, дика жорстокість, масові страти виступають на перший план, в якості найбільш яскравих форм будівництва нового життя, - єдиних, що отримали скільки-небудь повне здійснення у царстві ревідів.

Ось такі люди, котрі царювали над нами протягом місяців. Царствування їх могло бути тільки паскудним і небезпечним. Але для нащадків все ж цікаво було дати тлумачення психологічній характеристиці типу.

Може мені заперечать, що вони швидше р е в б а н д и, ніж ревіди. Але я буду наполягати на тому, що попереду йде все ж ревід, а за ним, тільки як союзник, - щоправда, у значній кількості – чіпляються ревбанди.