Подумайте самі, якби поезія не мала такої вартості у світі, то ні Шевченко, ні Шекспір, ні Міцкевич не стали б національними героями. І радянська влада не боялася б так культурного відродження в 20- ті роки. Рівнозначно з прозою можемо сміливо заявити, що слово – то є сила. Сьогодні багато хто називає себе поетом і багато хто справді виявляється талановитим. Не виключення і Руслан Церковний, автор наступних рядків, з яким сьогодні розмовляємо, пише dilo.

Вітер шепоче,

Лягає на груди,

Ніжності хоче,

Шукає повсюди.

В житті ще не бачив

Сумнішого дива.

Сильний, а плаче,

Думка примхлива –

Знайти собі друга,

У світі великім.

Задушлива туга,

В характері дикім…

Ви – поет. Ви ще з дитинства знали про своє покликання чи «мить прозріння» прийшла в певний момент?

Ви знаєте, у мене з самого дитинства було таке відчуття, що я не просто так з’явився на цей світ. Я ні чим не відрізнявся від своїх однолітків, але відчував, що мені, неодмінно, потрібно щось зробити для цього життя. У дитинстві багато чим займався але саме поезії приділяв не так багато уваги. Напевно, великим кроком для мене стало те, що я почав читати класичні твори ще у дуже ранньому віці. Любов до книжок мені прив’язала мама. У школі я вчився не так гарно, хоч перші три класи закінчив з відзнакою. Мабуть, якби моя вчителька з української мови та літератури дізналась про те, що той Руслан – поет, вона б змінила усі погляди на життя (посміхається). Я її дуже поважаю і думаю, що це стане для неї сюрпризом. Отож, ще в школі я почав писати пісні для друзів, для їхньої музичної групи, потім пішли вірші. Я довго ніде їх не публікував, але часто чув від своїх близьких та друзів: «Руслан, це круто! Віддай то світові!». Тому, напевно, та «мить прозріння» щодо поезії прийшла до мене не так давно.

Чи пам'ятаєте свій перший вірш? Як його оцінили перші читачі?

Я добре пам’ятаю свій перший вірш. На той час, коли я його написав мені було 16-17 років. Це був такий своєрідний початок моєї серйозної творчості. Називається він - «Весь світ для нас». Багато хто казав, що на свій вік у мене дуже дорослі думки.

Як саме народжуються рядки Ваших віршів?

Їх диктує підсвідомість? Я ніколи не вигадую ті вірші. Більш того, я вважаю, що достукатися до людей вигаданим віршем неможливо. Навчитись римувати не так і важко, а от висловити свої внутрішні почуття, щоб тебе зрозуміли – це щось більше. Тому, однозначно диктує підсвідомість. Мої вірші - це я, тільки в рядках.

Хто з відомих поетів близький Вам по духу?

Обожнюю Шекспіра. Насправді, дуже багато поетів мають місце в моїй голові. Україна – це родовище дивовижних і творчих людей. Хотілось би виділити Василя Симоненка. Його твори часто мене надихають.

Поет має шукати визнання, чи якщо вірш гарний, то обов'язково сам знайде читача? Як було у вашому випадку?

Звичайно, якщо хочеш, щоб твої думки були почуті, потрібно шукати свою аудиторію. Кожен дивиться на цей світ по різному: хтось полюбляє яблука, хтось полуницю. Я завжди вкладаю в свої вірші всього себе, часто порівнюю з феніксом, який згорає, а потім знову починає писати нові рядки. Приклад може й недоречний, але це, як у бізнесі: якщо хочеш мати великі гроші, то подаруй себе саме тій справі, яка приносить тобі задоволення. В поезії та загалом в творчості моєю головною ціллю не є зробити собі ім’я, стати популярним чи ще щось, хоч я цього і не відкидаю (посміхається). Головне – це донести до читача свої переживання, погляд на світ та думки. Можливо хтось винесе для себе щось корисне з тих рядків. Якщо вірш щирий – то він неодмінно знайде свого читача.

Розкажіть трохи про своє звичне життя. Як триває Ваш звичайний день і чим захоплюєтесь, окрім поезії?

Останнім часом люблю прокидатися з посмішкою на обличчі. Тоді й весь день гарний. Окрім поезії, маю роботу. Хоч і закінчив факультет романо-германської філології, але працюю не за спеціальністю. Це вакуумна техніка. Багато церков в Україні та за її межами прикрашені різнокольоровими куполами завдяки нашій фірмі. Саме тому в мене з’явився цей псевдонім «Церковний», але то вже інша історія. На жаль, не встигаю зробити за день все, що хочеться. Полюбляю читати художню та класичну літературу. Велике задоволення приносить спілкування з людьми з усіх куточків України. Всі вони дуже різні та по-своєму чудові. Також полюбляю подорожі. Багато де бував на Батьківщині, вже трошки поїздив і за кордоном. Дізнатись про щось нове – це, напевно, моя повсякденна мета.

Які у вас стосунки з прозою?

Скажу так: поезія - то є моя жінка, а проза – коханка (посміхається). Чомусь чекав такого питання, тому притримав свою відповідь. Зараз я працюю над романом, на який мене надихнула особлива для мене людина. Але поки тримаю його у таємниці. Тому, сподіваюсь, що дуже скоро цю книгу побачить весь світ. Думаю, буде цікаво.

Багато хто каже, що сьогодні поезія не є дуже популярною серед читачів. Що Ви про це думаєте?

Щось приходить, а щось йде. Якщо поезія змогла вижити серед чуми, то виживе і у сучасному прогресі. Я згоден з тим, що сучасники не надто багато приділяють уваги поезії, але люди читають і я це бачу. Я радий, що так як багато дівчат та хлопців пишуть відгуки на мої рядки і рядки інших молодих поетів. Вони мають свою думку, вони діляться своїми поглядами. Хоч я і не прихильник такого масового прогресу, але завдяки йому ми маємо змогу заявити про себе, спілкуватися один з одним у різних кінцях світу. Я маю декілька хороших знайомих, які пишуть і в них достатньо «сильний» матеріал. Я вважаю, що поетичне майбутнє ХХІ століття ще про себе скаже. Тому, давайте писати цей світ разом, тоді гармонія буде у душі кожного.

Чим відрізняється поезія від просто римованих рядків?

Як я зазначав вище, римувати рядки не так важко, а поезія - це щось більше. Ми можемо приготувати їжу за однаковим рецептом, але її смак буде різнитися. Все залежить від обраних продуктів та душі вкладеної у цей процес.

Ваші вірші дуже різноманітні: багато тем та настроїв. Як один автор може бути настільки багатогранним?

Кожен наш день різний. Справа в тому, як людина бачить цей день. Мої вірші йдуть з підсвідомості, тому я не ставлю собі за мету писати за якимось конкретним направленням. Цікаво те, що навіть в пригніченому настрої я можу написати веселий вірш і навпаки. Мабуть, велику роль грає те, що я постійно хочу пізнати щось нове, звідти й багатогранність.

Ви вірите у силу слова?

Звичайно. Словами часто можна ввести в оману, але з тим же успіхом з неї і вивести. Для мене слово – це певна вібрація, яка має великий вплив на оточуючий світ. Проблема багатьох – кидання бездумними словами. Та вони і не задумуються, що це інструмент світлої та темної магії. Передусім, слово потрібно обдумувати і беззаперечно дотримуватися його.

Чи вважаєте Ви, що світ давно збожеволів?

Як серед правди та неправди залишитися людиною? Насамперед потрібно відійти від «стада». Світ завжди був божевільним. Мільярди людей і тільки тисячі думок. Це пригнічує. Та якщо людина дивиться на світ своїми очима, робить правильні висновки, її насправді можна назвати людиною. Я хочу кожному побажати гармонії у серці, душі та твердої власної думки.

Чи є у Вас плани, пов'язані з творчістю?

Неодмінно. Поки буду жити, буду писати. Вже багато проектів заплановано на 2017 рік, тому думаю він буде достатньо творчим і цікавим.

Поети часто бувають пророками. Чи є у Вас припущення щодо майбутнього нашої Батьківщини?

Кожен із нас – це майбутнє нашої Батьківщини. Наші діти, онуки, те що ми їм закладемо у вихованні зіграє велику роль у майбутньому. Думати потрібно з цієї хвилини. Україна – родюча, талановита, дуже красива держава. Те, що відбувається у цій країні зараз – жах. Я не люблю розмовляти на тему політики, так як це все для мене ніщо. Якби я був песимістом, то сказав би що цій країні ще не довго жити, але я в це не вірю. Ми маємо багато людей з добрими серцями. Неодмінно поборемо усі неприємності, які спіткали нас останнім часом. Для того щоб досягти справжніх вершин, ми часто змушені підійматися з низького дна. Нехай кожен подумає, що йому потрібно зробити для того, щоб підняти нашу країну. Хтось подбав про те, щоб скинути нас у прірву, але я скажу кожному в очі – не на тих натрапили. Маю таке відчуття, що наступний рік буде дуже переломним. І це буде миттєво. Я хочу побажати людям добра і миру у їхніх домівках. Наші чорноземи аж ніяк не для крові, нехай на них росте золотокоса пшениця.

Поділіться своїм віршем, який би хотіли, щоб прочитала кожна людина на планеті Земля.

Напевно, одним з останніх… Хоч річ йде про нашу країну, та заклик до всього світу.

Ти мене і без зброї, у серце,

Ще з малечі до себе забрала.

На мажорних епіграфах терцій,

Через матір мене колихала.

Я твоя, вже, мільйонна дитина.

Ти зробила мене пацифістом.

Моя мила і рідна країна,

Кожен день став мені благовістом.

Так болить, як вони тебе ріжуть,

Я надію про тебе плекаю,

Що знайдуться ще ті, хто заніжить

І людей, на землі закликаю!

Бий словами на білім папері,

Бий очима у скло фотокамер.

Посміхайся в обличчя химері,

Що втекла із душевних кунсткамер.

І як тут не повірити в існування муз, особливо коли нас оточують такі таланти?!