Тернопіль почув «Мелодію слова» Олега Германа (фоторепортаж)
Сьогодні минає 70-років з дня народження відомого письменника, науковця, композитора, художника, лауреата Премії імені братів Богдана і Левка Лепких Олега Германа.
Олег Герман народився 21 березня 1948 року у селі Чернихові Зборівського району Тернопільської області. Він - один із співзасновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка, опублікував понад 30 наукових статей, більше 100 публіцистичних матеріалів у пресі, написав монографію з питань просвітницького руху на Терн опіллі. Тривалий час вів цикли радіо-і телепрограм з питань культурології, учасник першого фестивалю української пісні «Червона рута» у Чернівцях та фестивалів співаної поезії «Оберіг» у Луцьку, автор низки збірок поезій, режисер, сценарист і автор святкових дійств.
Окрім цього, пан Олег, як художник-графік часто бере участь в обласних художніх виставках, оформляє власні та книжки місцевих авторів.
Напередодні Олег Герман запросив тернополян на свій творчий вечір «Мелодія слова», що відбувся в Тернопільському академічному обласному театрі актора і ляльки.
Це було справжнє свято поезії, свято душі поета і тих, хто прийшов на цю захоплюючу мистецьку імпрезу, яка тривала майже три години.
- Кожна людина у житті вибирає свій напрямок, свою стезю… У кожного з вас є розквіт і наповнення, свято, окрилення. І свято таке чисте, благодатне, яке ви хочете розділити зі всіма, свято таке, як у мене зараз. Я хочу сьогодні кожного з вас причастити цим святом. Я ходив до школи, хотів відкрити світ мистецтва. А його, цей світ відкривав переді мною мій батько. Він 25 літ працював завклубом. Кожен із нас задумується над своєю долею і в кожного вона різна. У мене вона ось така. Має свої витоки, початки, продовження.., - хвилююче оповідав на сцені Олег Герман. І це були не просто монологи, а поетичні роздуми, на тлі яких звучали і високомистецькі виступи акторів, музикантів із камерного оркестру Василя Феленчака, відомої у багатьох країнах світу «Зоринки» під орудою її керівника Анжели Доскоч. А ще – були книги. Багато книг, автор яких – ювіляр.
- Ось у руках цих дівчат на сцені ви бачите книжки. Це – мої діти, це – моя родина. У цих книжках - мої роздуми, болі, страждання. Є тут книжки давніші і нові, які тільки-но зголосилися на світ, які пахнуть фарбою. У книжках я живу. Упевнений, щоб щось написати, треба прожити велике життя, спізнати правду, відчути біль. Коли ти хочеш писати про щастя, опиши і відчуй біль і тоді ти зрозумієш і відчуєш, що таке щастя. Коли ти не розумієш отієї глибини, то ти – пропаща людина. Ти просто споглядаєш світ. А світ треба прожити, пережити. І от, моє прожиття, і пережиття – на сторінках цих книжок. Не треба шукати деінде той чи інший образ. Треба просто відкрити серце і Господь увійде у вас обов’язково, як ця музика. Як цей світ, як кожен з нас… Збагнімо кожен, що в поетичному слові ми відкриваємо не тільки когось, але – себе. І якщо так буде, то ми будемо світлими людьми. Бо поезія запрошує до переродження свого «я», поезія очищає нас від «накипу», від тієї брехні, від того словоблудства, як лине довкола. І ми мусимо це зробити . Поезія беззахисна. Вона немає зброї, грошей, вона має серце і тим серцем говорить з вами. І це серце відкривається для вас, у ньому. У тому серці є надії і сподівання, і болі, і втрати, і втіха, і розчарування, - каже поет…
На його думку, ми іноді забуваємо подякувати. Просто подякувати. Всевишньому, близьким, рідним.
- Любіть і цінуйте все, що дароване вам Богом. Мені дуже трепетно стояти на цій сцені. Бо тут – половина мого життєвого шляху. Я тут стояв – у задумах, пошуках, так, як складалося у житті. Тому я дякую долі за все. Дякую кожному, хто причетний до цієї долі. І нехай буде благословенною та мить з нами, нині і завтра і повсякчас…, - такі хвилюючі, трепетні слова почули того вечора зі сцени з уст Олега Германа.
Це йому належать поетичні слова про те, що «щаслива мить така мала. Але ж вона була, вона таки була!».
Тож ТЕРЕН бажає ювіляру нових, щасливих миттєвостей на творчій дорозі, чистих помислів і добрих справ.
Многая і благая літа, пане Олеже!
Фото автора