Стиліст з Тернополя Ольга Вінницька взяла участь у проекті «Хто проти блондинок». Минулого тижня відбулися зйомки одного з випусків програми на Новому каналі. Про досвід у проекті, зрештою, про свій життєвий досвід Ольга розповіла сайту Про Те.

– Олю, чому вирішили взяти участь у проекті?

– Я люблю сміливих та інтелектуальних людей, які легко можуть посміятися над собою, які мають гарне почуття гумору. Наше життя іноді складне, тому знаходити позитив і бути «легким на підйом» – це вже складова успіху. Кілька років тому побачила рекламу цього проекту, заповнила анкету. І якщо чесно, вже й забула про неї. А коли мені зателефонували, я не могла згадати, звідки в них мій номер і як вони дізналися стільки інформації про мене. Спочатку були сумніви щодо участі, але я таки погодилася, бо це новий досвід.

– Що це вам дало? Який досвід? Пізнання? Розуміння себе та інших?

– Я – людина, яка збирає знання і емоції. Цей проект показав, що вміння жартувати і бути собою – дуже круті якості. Якби я брала участь ще раз, зовсім по-іншому б сприймала це шоу. Атмосфера на майданчику неймовірно дружня, позитивна і весела. Ми весь час сміялися.

Сподобався рівень підготовки шоу: гримерки з професійними візажистами, перукарями, стилістами.

Всі дівчата дуже красиві, деякі виглядали наче ляльки в хорошому розумінні цього слова. Мені було приємно, що я серед них. До речі, саме цей проект допоміг зрозуміти, які в мене довгі ноги! Ніколи цього не помічала.

А щодо усвідомлення, то найголовніший висновок – сила красивої і мудрої жінки іноді в здатності побути трішки «дурненькою». Не боятися бути різною, вирізнятися, ризикувати, вчитися новому, експериментувати, не боятися зробити щось не так. І ще – визнавати свої перемоги та успіхи.

– Ви – натуральна блондинка?

– Так, лише підфарбовую щомісяця корінці в темний колір.

– Змінювали колір волосся? Чому?

- Почала фарбувати волосся в 11 класі і мені сподобався результат. Мені так дуже комфортно внутрішньо і я ніби знайшла справжню себе. Міняла колір і в рудий, і в коричневий, і в темний, і робила мілірування, але це ніби була не я, дивлячись щоранку в дзеркало мені було некомфортно і я щоразу поверталася до блондинки. Не можу сказати про конкретні зміни, крім внутрішніх. Колись для мене компліментом було чути слова, що я розумна, потім – що красива. Зараз мені абсолютно все рівно, бо я знаю, що розумна жінка не може бути не красивою, і це все стереотипи. Можливо, після фарбування волосся в світлий колір я дозволила собі бути собою. Різною.

– Чи правда, що чоловіки надають перевагу блондинкам?

– Не думаю, що чоловіки вибирають жінку за кольором волосся. Її або люблять, або ні. Колір волосся може хіба привернути до себе увагу. Але важливий стан волосся, зачіска, довжина. Бути блондинкою набагато дорожче, ніж мати волосся будь-якого іншого кольору, потрібен якісний догляд. Тому іноді деякі блондинки викликають співчуття, а не захоплення.

Ніколи не скаржилася на відсутність уваги з боку чоловіків, і думаю, що цікава не через колір свого волосся, а через риси характеру та інші якості.

– А як сприймаєте жарти про логіку і розумові здібності щодо блондинок?

– Обожнюю жарти про блондинок, якщо вони смішні і якщо людина в розповідях не зневажає їх. Свого часу знала близько сотні анекдотів і коли в компанії хтось починав жартувати, я підхоплювала і це було весело. Ніколи не сприймаю це особисто, на свою адресу. Той, хто мене знає, той знає, що я одна на роботі, інша – з друзями.

Іноді навпаки бракує легкості і вміння переключатися в «режим блондинки», оскільки це завжди викликає в чоловіків бажання допомогти чи просто посмішку. Особливо люблю спостерігати за реакцією людей, коли я з легкої і веселої дівчини переключаюся на серйозну і вимогливу жінку, якій не до жартів.

– Блондинкам легше живеться?

– Легко живеться тому, хто вибирає цю легкість. Намагаюся сприймати життя таким, яким воно є і бачити, насамперед, позитив.

– Ви дуже ефектна жінка, маєте тонкий смак. Це – вроджене чи вчилися оцим тонкощам, як підкреслити найкраще?

– Мабуть, це і те, і інше.

Мама розповідала, що я ще в садочку вміла розрізняти кольори і комбінувати одяг, і тому завжди плакала, коли образ був не таким, як я хотіла. Мені завжди була цікава мода, одяг, дизайн, малювання. Я ніколи не боялася експериментів. Вважала це просто своїм захопленням. Це вже в 30 я повернулася до цього і пройшла курси стилю, та й досі вчуся. Це така тема, де треба весь час тримати руку на пульсі. Хоча, вважаю, що зараз людям нав’язують з екранів телевізора чи з соцмереж бренди та тренди.

Я за те, щоб кожна людина відчувала себе красивою та впевненою в тому образі, що вибирає і точно знала, що на даному етапі хоче цим одягом показати іншим. Щоб вміла про себе заявляти за допомогою одягу, але і відповідала цьому образу. Бо бути кимось навіть зовні – це зрада собі. Іноді таке враження, що по вулиці ідуть клони. Ctrl C – CtrlV. Але ж це різні люди, з іншими життєвими місіями, думками, вподобаннями, знаннями, ідеями, характерами, способом життя і так далі. Тому, моя робота – показати кожній людині свою особливість і підкреслити свої переваги фігури та даних, а не копіювати когось і доказувати іншим, що ти в тренді.

– Олю, ви спробували себе у багатьох сферах. Скільки робіт поміняли? Чому так? Вперто шукаєте своє, йдете, коли щось не влаштовує, бо поважаєте себе тощо?

– Я з 17 років працюю в юридичній сфері та в банківській. Були різні посади та обов`язки. В юридичний поступила сама і виборола це право в батьків і не шкодую ні хвилини. В мене є риси, які дуже підходять цій професії – шукати докази, різні точки зору, справедлива і прискіплива, а ще постійно шукаю щось нове, а в цій сфері без цього ніяк. Але були моменти, коли саме на конкретній посаді я вигоріла, принесла користь і далі не бачила свого росту, втрачала інтерес. Мені важливо горіти справою, розвиватися, бачити результати. Я не буду перекладати папірці з однієї стопки в іншу. Я холерик, активна і швидка. Монотонна і нудна робота не для мене. Тому як тільки я бачила, що робота не приносить мені задоволення, я йшла.

– Не страшно було залишатися без звичної зарплати?

– Гроші були на другому місці. Ніколи не розуміла людей, які жаліються, що робота не цікава, важка, не приносить матеріального чи морального задоволення, але роками продовжують бути на тому ж місці і навіть не намагаються щось змінити. Жодного разу я не боялася звільнятися і жодного разу не шкодувала, що обирала саме ті роботи. Це мені допомогло, дало величезний досвід не лише в професійній сфері,а й в спілкуванні з людьми.

Я святкую багато професійних свят, маю знання в різних галузях, велике коло спілкування. Коли звільнялася з посади начальника юридичного відділу, і йшла за покликом душі та нікому не відомою професію «стиліст», всі робили великі очі і вважали авантюристкою. Це зараз всі хочуть бути стилістами, а три з половиною роки тому це здавалося фантастикою.

Наразі теж вчуся, вдосконалюю свої знання в професії стиліст в режимі нон-стоп, маю багато планів та мрій. І вважаю себе щасливою, що дала собі шанс на здійснення мрії.

– Звідки черпаєте внутрішню впевненість? Що вам додає сил і натхнення до життя?

– Звичайно, що я така ж людина, як всі. Іноді в житті не все стається так, як ми хочемо. Бувають злети, бувають падіння. Мені дуже допомагають спогади про себе маленьку. Я була неймовірно цікавою дитиною і неймовірно сміливою і рішучою. «Якщо ти така була в 7, то в 34 ти маєш бути в рази крутіша, Оля!», – так я часом кажу собі. Мені допомагають книжки, люди, близькі по духу, спілкування з духовним наставником, молитва, відпочинок, улюблена їжа, музика, танці, медитації, спорт і здійснення мрій зі свого списку. Я часто ставлю перед собою цілі і виклики і йду до них. Переборюю свої страхи – стрибаю з парашутом, ходжу в гори, займаюся дайвінгом, плаваю в каное чи на сапі і так далі, не вміючи плавати.

Знаєте, нам так багато суспільство нав’язує стереотипів, рамок, шаблонів, що ми іноді забуваємо, хто ми і що самі хочемо в цьому житті. Тому, впевненість і радість прийшла після прийняття себе такою як я є з плюсами і мінусами та усвідомленням своєї особливості та унікальності, розуміння, що я хочу, що і хто для мене важливий.

Кажуть, що треба знайти себе. Це правда. Коли знайдеш себе, то ніколи не загубишся в цьому світі, де б ти не був. І ніколи не будеш самотнім. Я дозволяю собі не боятися показати свою слабкість, бути не ідеальною, помилятися  хоча, колись для мене це була трагедія століття), але бути собою справжньою. А коли ти є ти, то і люди, і справа життя, і місія, і задоволення, і відчуття радості, любов, успіх – все це знайде тебе, головне не опускати руки.

А ще я вмію тішитися щоденним дрібницям – сонечку, квітам, листю, бездомним собакам, водіям, що зупиняються на переході, людям, що посміхаються, ранковим повідомленням чи теплим словам. Я можу спокійно зробити чужій людині на вулиці комплімент, якщо вона гарно одягнена чи просто посміхатися перехожим. Кожен день дає нам щось особливе для радості. Головне, це вміти помічати. І не здаватися, а продовжувати свій шлях, навіть якщо важко, якщо бракує віри, якщо немає сил. Йти…!

Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА