Небо, пальми, мармур та незвичні форми. Усе це - десерти, які створює тернополянка Віталія Бубенчик. Кулінарією жінка займається вже понад 15 років, а от справжні витвори мистецтва створює роки чотири.

- Усе банально - я почала шукати натуральні продукти, аби готувати для дітей. І так було майже 11 років, допоки знайомі не попросили спекти їм десерти на свято. Зізнаюся, дуже вагалася, оскільки є різниця, що ти готуєш для себе й не сильно переживаєш, як щось вийде не так, а що - на замовлення. Однак, все ж вирішила спробувати, адже саме вихід із зони комфорту - запорука самовдосконалення. І скажу - ні разу про це не пошкодувала.

Сьогодні жінка працює в двох напрямках - бісквітні солодощі та мусові.

- Як на мене, бісквіти - найпростіше. Ти випікаєш корж, робиш крем та глазур, чи інше оформлення. Із мусовими десертами цікавіше.

Як зізнається Віталія, на виготовлення мусового торта (або ж порції тістечок) необхідно три дні.

- Річ навіть не в часі, затраченому на сам процес готування. Уся «біда» мусових десертів - охолодження й замороження на кожному з етапів, яких є чотири.

Для початку, я випікаю тонкий бісквіт та роблю начинку. Першу складову слід охолодити, залишивши в холодильнику мінімум на вісім годин. А начинку, аби вона вже в кінцевому варіанті була потрібної кондиції - заморозити. Наступного дня готується мус. Залежно від складності на нього я витрачаю від 20 хвилин до години. Третій етап - власне «складання» десерту: у форму наполовину заливається мус, всередину ставиться начинка, далі - знову мус й тоненький бісквіт. Усе це знову відправляється у морозильну камеру мінімум на 8-10 годин. Останній етап - глазур. Вона є велюрова та дзеркальна.

Велюрова готується за температури 42-45 градусів. Це дуже важливо, адже відхилення навіть на одну поділку призведе по порушення кристалізації в кінцевому результаті. Сама маса наноситься на заморожений (це теж дуже важливо!) торт спеціальний приладом - фарбопультом.

З дзеркальною глазур'ю дещо простіше, однак довше. Після приготування маса охолоджується 8-10 годин й лише потім виливається на заморожений торт. Температура глазурі в момент оформлення не має перевищувати позначки у 40 градусів.

Кінцеві роботи, незалежно від виду глазурі, на всю ніч залишаються в холодильнику для кращого застигання.

Найбільше тернополянці до вподоби розмальовувати десерти, перетворюючи їх на справжні витвори мистецтва.

- Зазвичай, це - мармуровий принт, зоряне небо, градієнти. Проте траплялися й справжні малювання. До прикладу, пальма. Зізнаюся, я більше себе налаштовувала на роботу, аніж її малювала.

«Фарби» залежать від виду десерту. Для мусових - глазур, бісквітних - креми. Додатково для оформлення використовую шоколад, кандурин.

Не прикрасами єдиними... Віталія не лише готує за популярними рецептами, але й експериментує, придумуючи нові смаки.

- Я люблю пробувати щось нове, створювати дещо незвичне. Усе починається з ідеї, яку можу виношувати місяцями, продумуючи до деталей. Вже потім - готую, удосконалюю. Коли рецепт випробуваний та довершений, пропоную його клієнтам.

Як зізнається кондитерка, рідні вже не реагують на її роботу.

- Це на початках діти й чоловік могли із захопленням роздивлятися десерти. А зараз: «Ну, торт як торт, і що». Син взагалі в перші роки міг з криками виривати у мене з-під рук інгредієнти, аби скуштувати. Зараз вже спокійно.

На диво, найважче для Віталії не оформляти велику кількість десертів, а відмивати посуд вже після приготування.

- Готувати, направду, важко, особливо, коли в десерті кілька начинок. Проте найважче - все потім помити. Буває, залишається 80-90 тарілок, а на додачу - вся кухня в какао, мусах, кандуринах. Деколи прибирання триває стільки ж, скільки й приготування.

Є в тернопільської кулінарної мисткині й власний рекорд.

- Одного разу мені замовили на фуршет понад 400 десертів та двоповерховий великий торт. І все це я повинна була встигнути зробити лише за п'ять днів. Тоді я навіть не спала вночі.

Попри всі складнощі, Віталія любить своє хобі, яке з роками перетворила в роботу. Те ж саме вона радить читачам «Терену» - віднайти своє.

Фото надані «Терену» Віталією Бубенчик