Тернополянин Павло Лотоцький про те, як фотографувати зоряне небо (фото)
Як часто ви дивитися на зорі? Можете, приміром, згадати, коли востаннє бачили Велику Медведицю, Венеру чи сузір’я Оріону? Якщо ні, то подивіться за нагоди. Або — розглядайте фото тернополянина Павла Лотоцького, котрий знімає астрономічні об’єкти — а це не тільки зорі та планети…
— З чого все почалося?
— Фотографувати почав через захоплення астрономією. Років п’ять тому зробив маленький телескоп і шукав до нього діафрагму. Хтось підказав, що її можна взяти з радянського об’єктива. Мене здивувало, їх досі продають і ними користуються, бо думав, що то вже нікому не потрібне сміття. Але побачив, що радянська оптика та фотоапарати успішно продаються, а знімки, зроблені на плівку, просто чудові. Тоді згадав, що вдома валяється старий фотоапарат. Познімав ним. Коли видрукував фото, хоча зображення й вийшло розмитим, був здивований насиченими кольорами. Поки не розбирався, фотографував на «Зеніт», який хоч був дуже дешевим, добре справлявся з технічними завданнями. Так захопився плівковою фотографією.
— Це складне питання. Я вже навіть не пам’ятаю (сміється – А. З.). Вражає, коли дивишся на нічне небо в телескоп, і розумієш, що то не просто безіменна звичайна зірочка, а цілком конкретна планета, приміром, і ця краса в тебе просо під носом, а ти ніколи про це не знав і не помічав. Або розглядаєш туманності — величезні кольорові структури. Все те вражає та западає в пам’ять, хочеться дивитися, дізнаватися більше та більше. Хоча захоплення не переросло у щось масштабне, але так прийшов до астрофотографії.
— Чим знімаєш нічне небо?
— Оскільки астротехніка дуже дорога, тому витискаю все, що можна з фототехніки. Пощастило купити об’єктив із фокусною відстанню 500 міліметрів — а це вже практично маленький телескоп. Зазвичай фокусуюся на Місяці, роблю пробні кадри. Витримку визначаю за формулою: 400 (оскільки у мене не повноматричний фотоапарат) ділю на фокусну відстань. Найчастіше виставляю витримку тривалістю вісім секунд – так зображення виходить чітким. Знімаю серію з багатьох кадрів у «раві». Потім завантажую відзняте в програму, котра накладає фотографії.
— Яка техніка підходить для астрозйомки?
— Достатньо мати дзеркалку трохи вищої якості, ніж любительська. Головне питання в оптиці. Вона має бути або професійною, або спеціально призначеною для астрофото. До речі, можна використовувати навіть любительський телескоп із перехідником — цього достатньо, щоби робити високоякісні фотографії зоряного неба та його об’єктів. Усе впирається тільки в старання та бажання вчитися.
— Вчитися чому?
— Треба мати бодай елементарні знання астрономії. Приміром, знати, як рухаються небесні, в яких фазах вони перебувають, враховувати, що їх видно залежно від позиції над горизонтом. Тобто просто вийти і пофотографувати — не надто продуктивний варіант.
Зрештою, є багато сайтів, на котрих можна знайти інформацію, де зараз розташовані планети чи інші астрономічні тіла. Корисна програма «Стеларіум», яка в реальному часі та конкретному місці показує просторову картину неба. Ну і, звичайно, потрібно розібратись, що таке витримка, діафрагма, як вони впливають на результат, поцікавитись параметрами для астрозйомки. Звучить складно, але в наш час інформації в Інтернеті неміряно, залишається лише мати бажання.
— А які астротіла тебе цікавлять?
— У мене немає спеціалізації. Недавно фотографував туманність Оріона — це один із найвідоміших об’єктів далекого космосу і він досить добре виходить на фотографіях. Ефектний вигляд має Юпітер, одна з найяскравіших планет, Венера, ранішня зоря, сузір’я Оріону (до речі, там, де «кинджал» — насправді не яскрава зірка, хоча вона там є, а туманність, яку можна розгледіти навіть у бінокль за гарної погоди).
Крім того, на фото гарно виходять лінії проходження супутників. Видовищно виглядає рух МКС (міжнародна космічна станція) — це дуже яскравий об’єкт, котрий летить-летить, а потім раптово гасне, а часом люди думають, що то НЛО (сміється А. З.). Окрема тема — спалахи ірідіумів – супутників зв’язку, котрі перебуваються на низькій орбіті. В певний момент від нього відбивається сонячний зайчик, що «пливе» по всій Землі. Є сайти, на яких зібрана інформація про їхні траєкторії, і можна розрахувати, щоби бути в точці, де впаде той зайчик – він раптово спалахує яскравіше, ніж місяць, і гасне – дуже ефектний об’єкт.
— А ще кожного року «рекламують» метеоритні дощі. Вони у тебе зазнимковані?
— Це специфічна зйомка. Передовсім для неї треба мати ширококутний об’єктив, бо ніколи точно не знаєш, в якому місці пролітатимуть метеорити, і якщо знімати на звичайний об’єктив, досить ймовірно, що вони просто не потраплять в кадр. Тому метеоритні дощі практично не фотографував, бо не міг зловити. Хоча вони бувають ефектні, особливо в серпні.
— Для того, щоби зняти зоряне небо, обов’язково виїжджати за місто?
— Не завжди. Іноді зі свого подвір’я вдавалося ліпше сфотографувати, ніж десь у горах. Але так, бажано вибратися з міста бодай в поле, де менше смогу. І звичайно, дуже добре, коли є можливість знімати десь у глухому селі, бажано на височині – це прекрасно і часто зорі там дуже чисті.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото надані Павлом ЛОТОЦЬКИМ
