Цей теребовлянський художник знає, чому живопис схожий на танець
Йдеться про Романа Солтисіка. Він працює із різними жанрами — портретом, пейзажем, сакральним живописом. До речі, малює не тільки на полотні та папері, а й на стінах — на них може створити роботу, котра вдало доповнить інтер’єр та стане частиною кімнати, наповнивши її чи то запахом квітів, чи то відчуттям тепла вогню у натопленій печі.
Народився Роман Солтисік у селі Гумниська на Теребовлянщині. Закінчив Теребовлянський коледж культури та мистецтв, а відтак — Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка. З 2005 року працює викладачем живопису та рисунку в коледжі, з 2011 року викладає образотворче мистецтво в місцевій мистецькій школі.
Про різні форми, у котрі виливається творчість художника, я й поговорила із ним. Мені було цікаво дізнатися, що особливого у творенні малюнку на стіні, а що — у малюванню натюрморту, яких знань, навичок, особливого підходу вимагає створення ликів.
— Пане Роман, передовсім звернула увагу на ваші роботи на стінах. Розкажіть, як виникла ідея таких розписів.
— Картинами на стіні я почав займатися не так давно. Сама ідея такого твору має тісний зв’язок із інтер’єром і значною мірою вибір того, що зобразити на стіні, залежить саме від особливостей приміщення. Моя робота має гармонійно вписатися та доповнити інтер’єр, стати родзинкою атмосфери. Бувають випадки, коли картина не підходить приміщенню через розмір, тому що рама обмежує простір полотна, і не виконує потрібного естетичного призначення. Малюнок на стіні позбавлений багатьох цих недоліків — він не обмежений рамою, тому стає практично частиною стіни, а відтак, якщо правильно підібрати зображення, може вдало вписатися у простір не як якась чужорідна частина, а його органічна складова.
— У чому особливість створення таких малюнків. Чи потребують вони інших композиційних ходів, ніж картини?
— Картини на стіні дають змогу працювати у більшому масштабі та розмірі. Я часто поєдную їх із ліпниною, що створює ефект тривимірності, реалістичності, підкреслює передній план зображення. Такі картини чудово та оригінально виглядають, привертають до себе увагу поціновувачів.
— На одній зі стін, котрі ви розмальовували, постала піч. Як на мене, вона мала особливо ефектний вигляд. Як вважаєте, є у таких роботах особливо вдалі об'єкти й ті, котрі не варто переносити на стіну?
— Ні, думаю, особливих обмежень у темах, сюжетах чи композиціях розписів на стіні нема. Це — творчість. Тут можна застосувати як живописне, декоративне, так і абстрактне (тривимірне) рішення. Все залежить від смаків господарів і стилю інтер’єру. Класичним вподобанням залишаються пейзажі у стилі Провансу, у народному українському стилі та міські мотиви.
— Бачила, що на кількох стінах ви зобразили дерева. Цей образ вам по-особливому цікавий?
— Дерево — символ життя, росту, прогресу. Малював японську сакуру та яблуню у цвіті. Такі роботи особливо вдало виглядають на кутовій стіні. До речі, на ній особливо складно зобразити щось таке, щоби вражало.
Яблуня у цвіті — особлива робота для мене, адже я малював її своєму синочкові Матвійкові біля його колиски. Оригінальним доповнення дерева стали синички — деякі сидять на гілках, інші літають навколо. Мій синочок любить розглядати їх та рахувати.
— Цікаво, чи створюючи малюнок на стіні, прагнете, аби він був щонайбільш реалістичнішим?
— Як уже сказав, — усе залежить від того, в якому жанрі працювати. Якщо це мальовнича природа: море, гори, гірська річка, що в’ється поміж камінням, чи ліс, то я прагну зобразити їх якомога реалістичніше. Це і є тим завданням, яке я ставлю перед собою.
До слова, я також мав досвід малювати казкових персонажів у дитячих кімнатах. А це той простір, котрий потребує особливого підходу. Тут також дотримуюся реалістичності й намагаюся створити милий, приємний та затишний для дитини світ.
Трішки по-іншому з абстрактними роботами, чи тими, де зображені предмети побуту та квіти з елементами ліпнини — тут важливі ретельно пропрацьовані деталі та вдало підібрана кольорова гама.
— Крім того, ви працюєте з пейзажами, натюрмортами, портретами, іконами. Розкажіть, що поєднує всі ці роботи. Чому працюєте з такими жанрами?
— Намагаюся працювати й розвивати себе у різних жанрах. Вважаю, що такий підхід дозволяє бути різностороннім, робити свою справу професійно. Всі ці жанри є різними, вимагають володіння специфічними техніками та, звичайно, вправності малювання.
Напевно, жанри живопису можна порівняти з танцями: танго, вальсом, пасодоблем, румбою, квікстепом та іншими. Всі ці танці різної експресії, різного сюжету. І як чудово, коли танцівник їх професійно виконує. Так само і в живописі — всі жанри складають один пазл. І скільки живеш і працюєш, стільки вчишся робити те, що є спільним для них — дотримуючись законів, вдало зображати композицію.
— В якому почуваєтеся вільно й творите так, як душа того бажає?
— Напевно, найвільнішим є для мене пейзаж. Тут даю волю фантазії, кольору, експресії та настрою. Люблю промальовуючи, відточувати якомога більше дрібних деталей. Вони, на мою думку, є надзвичайно важливими для натуралістичності, природності й живості картини, допомагають завершити її та надати цілісного вигляду.
— Який із цих жанрів вимагає найбільшого концентрування?
— Кожен із жанрів є для мене цікавий, має свої особливості й потребує особливих умінь. Проте найскладнішою та найвідповідальнішою була й залишається ікона.
— Так, помітила, що у вашому доробкові їх багато. У чому особливості роботи над сакральним живописом?
— Коли був студентом-випускником тепер Теребовлянського коледжу, а тоді училища, обрав ікону «Спас Нерукотворний» для дипломної роботи. Я хотів спробувати себе у такому непростому жанрі. З цього все почалось.
На даний час у моєму доробку близько трьох десятків робіт. Це ікони Пресвятої Богородиці «Вишгородська», «Образ Божої Матері з малим Ісусом», «Зарваницька Божа Мати», «Миколай Чудотворець», «Свята Трійця», «Казанська Мати Божа та Ісус Христос», декілька варіантів «Святої родини», «Ісус Чоловіколюбець» та інші. Зараз працюю також над іконою «Мати Божа Неустанна Поміч».
Інколи люди звертаються до мене, щоби я перемалював старі, частково втрачені, вицвілі образи, які їм залишилися від батьків чи родичів, і мають для них цінність. Виконувати таку роботу дуже цікаво, адже старі ікони досить часто відрізняються від тих, до яких ми звикли. Одного разу до мене звернулася жінка з проханням перемалювати ікону, яка залишилася їй від прабабусі. Вона показала майже чорно-білу ікону без рами, видно, що твір був старий, матеріал, на якому він був намальований, вже кришився. Як виявилося, цій іконі понад сто років. Коли добре розгледів її, був здивований і вражений — ніколи не бачив такого сюжету. На іконі був зображений Ісус-дитина з пальмовою гілкою в руці в оточені диких і свійських звірів: корови, ведмедя, овечки, вовка, бика і лева. Позаду нього — гори та руїни старого міста. В іконі був присутній певний символізм, прихована велика істина, яку кожен має змогу шукати для себе. У результаті моєї роботи ікона отримала нове життя і продовжила свою історію.
— Ви дотримуєтеся канонічного підходу до створення ікон?
— Так. Переконаний, що це правильно. Існують різні думки щодо цього. Одні кажуть, що відхід від канонів трансформує ікону у звичайну картину. Інші стверджують, що допускається, щоби автор вніс щось своє у сюжет чи манеру зображення. Я підтримую першу точку зору. Потрібно пам'ятати, що іконопис — це засіб морально-естетичного виховання. Це втілення духовності. Написання ікони вимагає знання канонів. Це церковне бачення втілення священних зображень, виражене у формах і фарбах.
— І наостанок, як вважаєте, що найголовніше в живописній роботі?
— Пишучи ікону чи створюючи натюрморт, портрет або пейзаж, ставлю перед собою завдання передати задуманий сюжет, оригінальність, красу, колористику та композиційне рішення якнайкраще. Я переконаний, що живопис націлений на людей, і ту аудиторію, котра є щирою, а тому оцінить роботи, розгледить у них глибину та зміст. Я щасливий, коли мої роботи знаходить свого поціновувача і відголос у його душі.
Інна Віконська
Фото надав Роман Солтисік
