Маршрут дамбою Тернопільського ставу – тепер незвичний для пасажирів громадського транспорту. Попри покращення, люди все рівно знаходять ряд недоліків. Розмову тернополян в маршрутці про ремонт дамби  оформила у Facebook Olena Shon.

- Із життєвих спостережень. Кожного тижня я їжджу до батьків маршруткою №23. Вона цікава вже тим, що нею їдуть «до міста» і «з міста» одні і ті ж люди. Ось де найкраще проводити соціологічні зрізи стосовно настроїв у суспільстві, ставлення до різних подій і тому подібне. Ось, наприклад, замальовка про ремонт на дамбі. Із року в рік, з тижня в тиждень спостерігається та сама картина. Маршрутка з’їжджає на дамбу і одразу починає підскакувати на ямах. Досвідчені пасажири вже ті ями напам’ять знають і тримаються міцно, щоб не впасти. Водій запізнюється по маршруту, жене, як може, і наш старенький автобус торохтить всіма шибками і дверима, сумки і відра підстрибують, а людям доводиться кричати, щоб поговорити. Голосисті жінки починають традиційний діалог:

- Але то вже дорога, колька б його сколола!

- Знов крижі будуть боліли! Та де ж так годен їхати?!

- ШОфер! Та тихше їдьте!

- Але то вже дорога! Нігде такого нема вже, а в нас ше досі тіво камінці. Та вже би зробили ремонт -  лЮдську дорогу, асфальт.

- Та де вони зроблят! То но тіко, шоб вкрасти!

Поки маршрутка доїжджає до «Маяка», різноголосий хор не вщухає. Далі дорога стає кращою, і розмова переходить у тихі діалоги про базари, городи, ремонти, рецепти консервацій та інші поточні проблеми.

І ось на дамбі починається ремонт! Ну, в маршрутці, ясне діло, чути:

- О, вже риют!

- Тепер не годен буде навіть заїхати без пробок.

- Все аби гірше людьом було.

- І нашо ту «шашку» знімати?

- То будут продавали німцям, а ті собі настелят.

- Та нє, собі на дачі заберут!

- Та в Європі всюда бруківка, а в нас забирают!

- І то треба було чіпати? Була дорога і най би була.

Минає тиждень. На дорозі робота йде повним ходом.

- То шо тово вони роблят?! Нашо таку ямищу рити?

- А піску кілько! То потім всьо потріскає і знов будут ями.

- Та де то на дорогу пісок кладут? Та ліпше би камінців більше.

- А шо то за клейонка? Ше-м такого не виділа! Та то нашо тої клейонки?!

- Аби тілько грошей стратити!

- А шо так довго роблят? Розвезут, а восени лишат - і буде таково.

До самого «села» (хоч у нас уже давно не село, а мікрорайон) маршрутка обговорює ремонт. Ледь не кожен авторитетно розказує, як саме треба це робити. Ну як тут не згадати безсмертного Остапа Бендера і його «Каждый из нас в душе почвовед»?! Так і є - кожен все життя тільки те й робив, що будував дороги. Одного чоловіка, який почав був говорити, що роблять добре, зразу заглушили різноголосою критикою.

На дамбі тим часом закінчили робити першу смугу і пустили по ній транспорт. Експерти в маршрутці затаїли подих:

- Та десь певно зараз таки буде трасло!

Але диво-дивнеє! Маршрутка їде і не торохтить, а якщо їде й не дуже плавно, то тому, що вона в нас уже дуже бувала в бувальцях і ніколи останнім часом плавно не їздила. Западає тиша. Авторитетний голос із глибини салону виносить вердикт:

- О, нє, то таки файна дорога!

Маршрутка підхоплює:

- Але то вже файно зробили!

- Та як хочут, то можут!

- Та то вже треба було давно зробити!

Схвальний гул не вщухає, поки маршрутка не з’їжджає на ту частину, де ремонт робитимуть вже навесні. Як кажуть, «відчуйте різницю» - шибки і двері знову починають торохтіти. В салоні западає секундна тиша, а потім лунає крик душі:

- Але то вже дорога, колька б його сколола!

- То шо, тово - ремонт?! Тілько кусочок!

- Та всьо решта вкрали!

- Та ніц не думают!

Не витримую - повертаюся до тих, хто обурюється, і кажу:

- Шлюзи і цю частину будуть ремонтувати весною.

У відповідь лунає:

- Та де вони вже зроблят! Той кавалок насилу зробили! І то так собі...

ЗАВІСА.

Фото з відкритих джерел