120 років тому відбулося урочисте освячення однієї із найкращих історичних пам’яток Тернополя - костьолу отців єзуїтів.

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка, присвячена цій події, під назвою «Час і доля не щадили його…», розгорнута в експозиційній залі відділу новітньої історії музею. Як розповідає науковий співробітник методичного відділу музею Марія Луцька, на виставці представлено фотокартки, листівки із зображенням костелу єзуїтів та література, присвячена даній тематиці.

- Особливої уваги заслуговує книга «Historya zniesienja zakonu jezuitow. Ijego zachowaniena Bialey Rusi» («Історія ліквідації закону (ордену) єзуїтів і його збереження на Білій Русі»), видана в 1874 році у Львові. На титульній сторінці присутній штамп народної читальні с. Струсів, що свідчить про зацікавлення краян історією чину єзуїтів – найповажнішого з монаших орденів католицької церкви. Відвідувачі експозиції можуть оглянути також буклети, каталог та інші цікаві експонати, - йдеться у повідомленні.

Костел єзуїтів, який урочисто освятили 29 вересня 1901 року, парафіяльним костелом слугував лише до 1945 року і розпорядженням радянської влади був реформований в швейну фабрику. Спорудження єзуїтського храму в Тернополі пов’язане з відкриттям у місті гімназії, де першими вчителями були монахи-єзуїти, які у 1820 році поселились у монастирських келіях ордену домініканців (зараз це приміщення належить греко-католицькому Архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії). У 1825-1826 роках було збудовано корпус конвікту (монастиря). У 1899 році громада міста виділила ділянку землі під храм. 14 травня 1899 року було освячено наріжний камінь під будівництво, яке завершилося в 1901 році. Костьол збудовано за проєктом львівського архітектора Діонізія Кжичковського. Будівельниками керував брат Юзеф Бялобжескі. Головними виконавцями були тернополяни – інженер Закжевські та майстер Миколай Кордуба. Основним фундатором костьолу був Вацлав Баворовські. Це було зазначено на мармуровій таблиці, яка знаходилась в преcбітеріумі костелу, а в захристії було розміщено його портрет. Костел виконував роль парафії без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда). Його споруда знаходилася по вулиці Петра Скарги –одного із чільних діячів ордену єзуїтів (тепер – вулиця Юліана Опільського). Храм був побудований у неороманському стилі. Тринефну споруду увінчувала чотириповерхова вежа і невеличка дзвіниця. Довжина споруди становила 42 м, ширина – 17 м. Це був найменший костьол у Тернополі, але просторий і затишний. Пишне внутрішнє оздоблення храму було у романсько-бароковому стилі. Головний вівтар був виконаний за проектом Яна Клімікау 1900-1901 роках в неоренесансному стилі з неороманськими елементами. У травні 1990 року в одній з паризьких фірм було закуплено 4 фігури ангелів до головного вівтаря. Також із Парижа була привезена фігура Найсвітлішої Діви Марії, яка також розміщувалася у головному вівтарі. У лівому бічному вівтарі була фігура святого Ігнатія (копія роботи Пауля Рубенса), з правого боку – фігура святого Хреста. У цій сакральній споруді розміщувався також орган, привезений із Сілезії, що мав 18 регістрів. Його виготовили у 1900 році брати Регеріф. Внутрішній розпис костелу виконав Ян Табіньський. Стіни храму були гарно оздоблені фресками, сюжетами на релігійну тематику, іконами. Різьба була покрита позолотою. Сонячне проміння потрапляло у храм через кольорові вітражі, а також костьол мав електричне освітлення. Важкі часи настали для костелу у період Першої світової війни, коли його закрили. Богослужіння відновлено у липні 1917 року. Під час бомбардувань у 1941 році костьол уцілів, але воєнні події 1944 року наполовину знищили приміщення. У липні 1945 року, у зв’язку із евакуацією польського населення з Тернополя, внутрішнє оздоблення з костьолу було вивезено в Польщу. Певний час він стояв пусткою. Спочатку планувалося використовувати його для культурних потреб міста, але за рішенням тодішньої влади вежу і дзвіницю знесли, а в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику. Численні перебудови до невпізнання змінили гарну і затишну споруду костьолу. Місто втратило ще один цікавий штрих у своєму архітектурному обличчі…