Аж вісім повних випусків учнів початкових класів мала вчителька Тернопільської середньої школи №1 (тепер – Українська гімназія ім. І. Франка) Ганна Данилівна Пилипчук. Ще у кількох – вона побувала на заміні.

Навіть за приблизними підрахунками, йдеться майже про тисячу тернополян, яких саме ця учителька навчила читати і писати!

У серванті завжди лежать цукерки – для правнуків

Роки далися взнаки лише на зовнішності жінки, бо вкрили її голову сивиною. Зате учительці вдалося зберегти і гострий розум, і почуття гумору, і надзвичайну пам'ять. Ви можете не повірити, але Ганна Данилівна досі пам’ятає кожного зі своїх вихованців!

– Ось так – сиджу вечорами і «ходжу» по своїх класах, – каже Ганна Данилівна. – Усіх згадую… Але у тих спогадах усі мої діти (так вона називає учнів – прим.) – маленькі, як я їх пам’ятаю – за партами. Хоча насправді більшість із них уже своїх внуків має… (посміхається – прим.)

Доля тернополянку не балувала із самого дитинства. Адже почалося її життя у важкі часи. Ганна Пилипчук народилася 2 серпня 1928 р. у с. Семенів Білогірського району на Хмельниччині. Щоправда, у документах вказаний інший рік – 1929-й. У цьому винна війна.  Ще до початку Другої світової дівчинка встигла закінчити 5 класів. Коли окупанти забирали підлітків на роботу у Німеччину, то якраз народжені у 1928-му під це підпадали, а вже на рік молодших не брали. Тому одна із працівниць сільради, нехтуючи особистою небезпекою, виписала усьому класу Ані нові довідки, змінивши дату народження.

У роки окупації навчання у школі не було. Тож у 1944-му, коли Хмельниччину визволили, дівчинка пішла у шостий клас. Закінчивши семирічку, вступила до педучилища у м. Славута (Хмельниччина). Диплом отримала у 1950 р., а вже через 2 роки, вийшовши заміж, переїхала до Тернополя. На роботу у середню школу №1 прийшла у 1963-му. У 1965 р. вступила до Рівненського педінституту. Закінчила його у 1970-му за спеціальністю «учитель початкової школи». Працювала у тому ж навчальному закладі аж до виходу на пенсію (1984 р.).

У Львові

Ганна Данилівна уже давно – вдова. Виховала із чоловіком двох доньок – Ольгу і Надію. Має двох онуків – Андрія і Сергія. Але найбільшою втіхою для жінки є її правнуки – одному 4 роки, іншому – 5. Саме для них у серванті завжди лежать цукерки.

– Боже, мені уже 91-й рік, – сплескує руками Ганна Данилівна. – Чи могла я колись подумати, що доживу до такого віку? Навіть зараз – не вірю…

«У деяких класах було по 40-45 непосидючих жевжиків»

Коли до Ганни Данилівни приходять її учні (або вона випадково зустрічає когось на вулиці, йдучи у магазин), перше, що робить ця жінка, – вибачається. Така поведінка багатьох дивує, але вчителька щиро впевнена, що колись була надто суворою до учнів.

– Сварилася я навіть, пам’ятаю, – бідкається вона. – Адже ж якось треба було навчити, знання дати… У деяких класах тоді було по 40-45 непосидючих жевжиків!

Втім, учням Ганни Данилівни важко згадати її суворою. Так, вона дисципліну уміла тримати, але голос фактично не підвищувала.

– Я дійсно любила цю роботу, – розповідає тернополянка. – Ми ж усі – живі люди. І вдома – різне бувало. Але тоді, коли ставала перед класом, я про всі негаразди забувала. Головним для мене були лише діти!

«Не пам’ятати зла, а згадувати лише добро»

Нещодавно Ганна Данилівна перенесла операцію із видалення катаракти на обох очах. Жінка тепер тішиться, що може шити і навіть час від часу читати, бо очі треба «шанувати».

– Коли мене везли додому із лікарні, то я всю дорогу плакала, – зізнається жінка. – Це ж яка краса навколо! Так шкода, що сліпа людина того всього не бачить…

Звісно, багатьох цікавить секрет довголіття вчительки. Запитували її про це і в лікарні. Адже помітили, що літня пані – ще дуже жвава, цілком сама собі дає раду, на відміну від багатьох набагато молодших пацієнтів того медзакладу.

Учні

– Всерйоз замислилася над тим секретом, лише тоді, коли мене про нього запитали, – розповідає Ганна Данилівна. – Як на мене, просто людей любити треба… Пробачати. Не пам’ятати зла, а згадувати лише добро… Ось і весь мій секрет!

Фото із відкритих джерел

Гімназія

Довідка. Тернопільська українська гімназія ім. Івана Франка — комунальний середній навчальний заклад, розташований на вул. Коперника, 14. Тернопільську середню школу № 1 реорганізували в Тернопільську фізико-математичну гімназію 21 вересня 1991 р. Відтоді саме цього дня у навчальному закладі відбувається велике свято. Нову назву гімназія отримала вже у 1996 р. У вересні 1993 р. на фасаді будівлі відкрили пам'ятну таблицю гімназистам: І. Греню, М. Гриньківу, М. Крушельницькому, М. Млинку, Р. Пасіці, М. Персу, П. Поліщуку, Л. Сеньківському, Я. Стасюку, яких у 1941 році заарештувало НКВС. Згодом вони загинули в ув'язненні. Музей історії гімназії відкрили у 2001-му. Після цього фасад прикрасили ще кілька меморіальних таблиць – переважно випускникам і гостям закладу.