Відлуння загубленого світу на Тернопільщині. Відьма Бабиної долини (частина 3)
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
Срібні джерела У підніжжі Звенигорода зі сторони Бабиної долини є три джерела. Вони близько одне одного б’ють з-під гори, та в кожного вода інша за своїм складом. Джерела – цілющі.
Це не просто повір’я. Так говорили ще за Польщі.
– Щодо складу їх води, то ми користуємося даними польських науковців. Тобто ми маємо путівники 20-30-х років минулого століття. За тодішніми твердженнями, вода в кожному джерелі має інші властивості. Одне джерело лікує очі, друге – нервову систему, третє покращує роботу органів травлення. Були в нас відвідувачі з Одеси – біоенергетики і філософи. Вони заміряли енергетику води, то енергетика у всіх трьох джерелах позитивна і різна за силою. Навіть на смак вода різна у кожному, – розповіла Оксана Мурська, співробітниця заповідника «Медобори».
Якщо йти від села до Печери відлюдника попри ці кринички, третє – джерело бажань. У ньому вода з великим вмістом срібла. Тому є повір’я, що на Звенигороді жерці заховали незліченні скарби.
Від схилу гори до Збруча Бабина долина тягнеться в ширині на сто, місцями й на двісті метрів, вздовж річки на 800. Поблизу є яр названий Сліпим. Вісімсот років тому над яром розташовувалось поселення-супутник Збруцького культового центру.
Першовідкривачем давнього поселення в Бабиній долині є Сергій Пивоваров. Тоді, в 1984 році, він був викладачем Чернівецького державного університету, а нині професор, заступник з наукової роботи Генерального директора Києво-Печерського національного заповідника.
У поселенні жили ремісники. Наскільки в долині буяло життя, можна лиш уявити. Під час археологічних розкопок Марина Ягодинська виявила і дослідила десятки западин в землі, на місці яких були житлові і господарські споруди ХІ –ХІІ століть . І нею також тут знайдені дві культових споруди, вік яких датується другою половиною ХІІ – ХІІІ століттям.
З книги «Язичні святилища древніх слов’ян», автори І. Русанова і Б. Тимощук:
«На території селища розкопана велика садиба, багато житлових будівель і ремісничі майстерні, які відносяться до ХІ-ХІІ століть. Після того, як частина поселення вже була покинута мешканцями, тут біля священних джерел виникли дві культових споруди».
Кінець ХІІІ століття, Бабина долина поблизу села Крутилів (авторське відтворення подій за археологічними знахідками, описаних Іриною Русановою, Борисом Тимощуком та за розповіддю археолога Марини Ягодинської. Опис подій є виключно власною версією автора і може не відповідати тодішнім реаліям) Ніч. Повний місяць дивився у вікно язичницького храму. Його сяйво падало на закривавлений стіл. Жертва була готова до приношення богам.
Жінка з розкуйовдженим сивим волоссям взяла мертву 10-річну дитину зі столу і поклала в центр жертовної печі. Відрізані кисті дитини залишились на столі. На місце рук жриця до тіла хлопчика приклала ніжки малого теляти. Залишилось на ложі розпалити вогонь.
Перед входом у храм почулись тупотіння коней, брязкіт зброї та чоловічі голоси. У приміщення увірвалася група воїнів у кольчугах з оголеними мечами та бойовими сокирами.
– Чаклунка! – закричав воїн, побачивши ритуал жертвоприношення. В нього на грудях висів мідний хрест-енколпіон.
У переляку жриця оглянулась за своєю зброєю. На столі лежав її ритуальний ніж, яким вона кілька хвилин тому розчленувала тіло мертвої дитини. Вона кинулась за ножем, і в ту ж мить у її живіт влучила стріла.
Жінку похитнуло назад. Від дикого болю вона опустилась на коліна, але й далі, опираючись на руки, з останніх сил тягнулася до столу. Від важкого удару ногою в груди і несамовитого болю, їй запаморочилось в голові. Крізь білизну місячного сяйва, яка наповнює очі з приходом смерті, жінка вже не бачила і не відчувала, як до її горла приклали холодне лезо.
– Во ім’я Христа! – воїн замахнувся бойовою сокирою над лежачим тілом жриці і відрубав голову.
Чи була це відьма? Наукова думка Ця моторошна картина постає перед очима, коли вдаватись в детальний опис знахідок Ірини Русанової та Бориса Тимощука, які археологи виявили в Бабиній долині. А також з розповіді Марини Ягодинської, яка брала участь в цій експедиції.
«Одна з культових споруд… прямокутна побудова зі стовбовими стінами і хлібною піччю… В центрі печі лежав череп дитини, а по обидві його сторони покладені зігнуті в колінах ніжки теляти, направлені копитами до черепа. Тут також знаходились перепалені кістки, ніж, точило, розбитий посуд. На підлозі споруди кинутий кістяк жінки без голови з розправленими в сторони руками і ногами… Окремо на підлозі в анатомічному порядку лежали кисті рук підлітка 12-14 років, щелепа і окремі кістки дитини 7-12 років… В цьому приміщенні проводились різні обрядові ритуали, в тому числі пов’язані зі вшануваннях хлібної печі, тут розрубували жертви, а частина кісток, наприклад, череп жінки, могли бути винесені для проведення ритуалів в іншому місці», – так описали першу культову споруду в Бабиній долині подружжя археологів у книзі «Язичні святилища древніх слов’ян».
– Дійсно, в печі було маленьке дитинча і біля неї дві маленьких ратички. А поруч лежала жінка без черепа. Вона лежала кинута на животі. Про цю жінку ми можемо сказати, що вона загинула. Що з її черепом робилося? Не знаю. Можливо, вона була чи жриця, чи відьма. Але вона була вбита стрілою, бо знайшли в районі живота залізний наконечник. Тіло дитинчати не було спалено, а просто лежало на попелі. Від нього дуже добре зберігся череп. Кісточки в дитини дуже тоненькі, в основному хрящики, які не зберігаються, – розповіла про археологічну знахідку в Бабиній долині Марина Ягодинська.
Володимир Шухевич, дідо командира УПА Романа Шухевича, був етнографом. Його збірник «Гуцульщина» вийшла у Львові в чотирьох частинах протягом 1899-1908 рр. Етнограф описував традиції і вірування гуцулів. Володимир Шухевич відзначив, що найстрашнішим покаранням для відьми, яка дуже чинила шкоду, було відрубування голови.
«Таких брали тай в’язали ланцами, підвішували на гачок і пекли, аж доки не признавалася і не відвертала посуху або дощ, або що інше, що зле вчинила. Приказували старі люди, що не одна і в руках загинула. А як умре така, то буде дощ або посуха, доки голову не відрубають».
Відтак ймовірно, жрицю, чи-то пак відьму Бабиної долини, позбавили голови уже дотримуючись нових повір’їв, пов’язаних з християнством.
Назарій НАДЖОГА
