Вірш, написаний головним режисером Кременецького РБК Ігорем Ленчуком, розчулив не лише кременчан. Адже там автор відобразив історичну правду та зачепив події, що відбувалися у 1939-1945 роках на Тернопільщині. День пам’яті та примирення, який у Кременці, як і в усій Україні, відзначили 8 травня, у декого чомусь викликав дивну реакцію. Хоча загалом люди схвально відгукнулися про формат заходу.

9 травня у місті не було ні раніше традиційних шашликів, ні концертів, ні будь-яких інших проявів святкування у радянських традиціях.

ніколи

До Дня пам’яті і примирення

Немає жодної вкраїнської родини, якої б не торкнулася війна. Десятки літ від татуся до сина Передається спомином вона…

Їх було три брати – на поміч мамі, Без батька з малечку росли, як три плеча… Їм жить та й жить, та ще тоді й не знали, Що доля вже підносила меча…

Найстарший брат служив у польськім війську Кордон в тридцять дев’ятім захищав. У вересні прийшла жахлива звістка – Загинув десь на березі Збруча.

Середній брат такого не забув. І став бійцем у галицькім підпіллі. Збирав місцевий комітет ОУН Під прикриттям на власному весіллі.

А в сорок третім – чорная година. В свитині повній материнських сліз Його, вже другу мамину дитину Навіки прихистив Чортківський ліс…

Коли втікали німці по селу Й Червона армія наблизилась околиць, Щоб відвести від матері біду Найменший брат пішов, як доброволець.

Його дорога в Польщі обірвалась, Його могила й нині невідома. І тільки матір у сльозах зосталась У повнім горя і порожнім домі.

Четвертий брат трьох перших не застав. Він народився аж у сорок п’ятому. Як за плечима півстоліття мав, Розповідав це внукові завзятому.

«Дідусю, хто правий з них? Той, чи той?» Дідусь докупи брови звів напружено: «Для мене, синку, кожен з них – герой! Бо кожен боронив свій дім… кому як суджено…»

В день пам’яті й примирення, краяни Згадаймо нині кожного із тих, Хто всіяв землю власними кістками, Чий спів в сорокових раптово стих.

Ігор ЛЕНЧУК

Фото із Фейсбук та відкритих джерел