Хоча її родинне коріння тягнеться з Вінниччини та рідної Тернопільщини, саме до «файного» міста Марина переїхала 12 років тому, і тут її життя набуло особливих барв. Із двома вищими освітами – економічною та педагогічною – Марина працює менеджеркою у Туристично-інформаційному центрі Тернополя. Вона допомагає популяризувати місто, організовує екскурсії, проводить майстер-класи та створює оригінальні сувеніри. 

Проте справжню віддушину та джерело натхнення Марина знаходить у творчості, яка увійшла в її життя зовсім несподівано. Цей шлях почався з простих речей, але згодом перетворився на справжнє покликання, що тепер не лише наповнює її життя змістом, а й дарує добро іншим.

Смак творчості

Понад шість років тому життя Марини Яцків отримало новий, несподіваний вимір. Напередодні Різдва, під час дружних посиденьок, вона вперше спробувала випікати медово-імбирні пряники. Перші спроби не були ідеальними, але це стало каталізатором її прагнення до досконалості. «Для мене це був стимул до вдосконалення, – пригадує Марина. – Випікання пряників, а особливо їхнє оздоблення, захопило мене. Це був процес, у якому я відчула себе на своєму місці». 

Тривалий час це захоплення залишалося домашнім: пряники готувала для рідних і друзів. Особливу радість приносило частування племінників. Саме турбота про їхнє здоровʼя дала новий поштовх розвитку хобі: на прохання сестер, Марина взяла на себе місію створювати корисні та смачні гостинці. Вона ретельно вивчала рецептури, мінімізуючи цукор і максимізуючи користь. Її відмінністю стало майстерне контурне оздоблення тонким шаром глазурі, яке давало змогу створювати витончені візерунки без надмірної цукрової мастики. 

Понад чотири роки Марина присвятила розробці власного, індивідуального рецепта пряника. «Він нестандартний, немає точної рецептури, все додаю на відчуттях, – зізнається майстриня. – Є загальні інгредієнти, які мають бути, дещо я зважую, а дещо – інтуїтивно». Цей процес для Марини – не просто кулінарія, це медитація, час, коли, як каже вона, «намагаюся думати лише про хороше, вкладаючи у випічку всю любов». Ця любов відчувається у кожному готовому виробі, тішачи її саму та даруючи радість оточенню. Запрошення провести перший майстер-клас стало знаковою подією, вивівши її захоплення на професійний рівень, де вона могла ділитися знаннями та надихати інших.

Відродження старовини та волонтерська місія

Пошуки нових творчих горизонтів привели Марину до ще одного захопливого виду мистецтва – вибійки. Під час відвідин місцевих фестивалів вона спостерігала за майстер-класом, який відкрив для неї світ давніх орнаментів. Захоплення було настільки сильним, що Марина почала самостійно шукати інформацію, звертаючись до бібліотечних джерел, адже на той момент вибійка була майже забутим мистецтвом. «Про вишивку всі знають, а ось чи знали ви, що вибійка виникла або разом із вишивкою, або й ще раніше? Люди впродовж століть прикрашали в такий спосіб свій одяг», – ділиться Марина. 

На щастя, останні три роки принесли відродження цього мистецтва. Вибійка стрімко здобула популярність: зʼявилося багато нових майстрів, навчальних матеріалів, а вибійка тепер прикрашає одяг модних брендів і була представлена на показах у Парижі. Для Марини вибійка особлива тим, що дає змогу щоразу створювати новий, неповторний візерунок. Цей процес вимагає просторової уяви та чіткого бачення кінцевого результату. Для роботи використовують деревʼяні штампи та сучасні акрилові фарби для тканин, що швидше сохнуть і не мають запаху. Найкраще вибійка виглядає на натуральних, гладких тканинах, таких як конопляна, лляна чи бавовняна. 

Свої перші вироби з вибійки Марина створила навесні 2022 року, використовуючи це мистецтво як спосіб переключення від реалій воєнного часу. Вона швидко перейшла до прикрашання повсякденних речей – футболок, сумок, а згодом почала виготовляти оригінальні мішечки-гаманці, косметички та сумочки для телефонів. Ці унікальні авторські речі швидко викликали інтерес, що привело до проведення майстер-класів. Марина зазначає, що вибійка – це можливість вирізнитися, зробити звичайні речі унікальними та авторськими, надавши їм особливого автентичного шарму. 

Але для Марини її мистецтво – це не лише творчість, а й потужний інструмент для волонтерства. Її молодший брат Сергій понад півтора року служить оператором дронів у Збройних силах України, перебуває на різних пекельних напрямках фронту. Зіткнувшись із постійною потребою військових у різних речах, Марина вирішила спрямовувати частину виручених коштів від продажу пряників і виробів із вибійкою на матеріали для їх виготовлення, а решту – нагальні військові потреби для брата та його побратимів. 

У всіх цих починаннях її незмінно підтримує чоловік Ростислав. Марина зізнається, що іноді сумнівається, але Ростислав завжди її підтримує і творить разом із нею, допомагаючи долати труднощі, що допомагає Марині вдосконалюватися та впевненіше робити кроки до нових творчих і професійних висот. 

Зоряна ДЕРКАЧ