Вода, брандспойт і клубок нервів у центрі Тернополя (фоторепортаж)
Підготовка ковзанки на Театральному майдані обласного центру супроводжувалась низкою перешкод.
- Та мене це вже дістало! Ну кожен знає, як треба робити, всі радять, а хай би спробували самі! Кому війна, а кому мать родная! Їм аби дивитися і радити, а то є відповідальна робота, тільки заважають працювати, - нервово говорить сам до себе середніх літ чоловік у куртці і спортивній в’язаній шапочці. Через увесь Театральний майдан, повз ялинку, він тягне довжелезний пожежний рукав у напрямку катка. Біля облаштованої огорожі зупиняється і перекидає шланг через металеві щити, сам перелазить через них. Виявляється, рукава вистачає тільки на половину майданчика, відведеного під ковзанку. – Олєжка! – розпачливо гукає чоловік, видно з усього, до свого напарника, який стоїть за метрів сто, на розі вулиці Чорновола та бульвару Тараса Шевченка – Олєжка, шлангу не вистачає! А я казав, що не вистачить! Та нє, казали, що дістане. То мене все це дістало, а не ковзанка! Треба доточувати! – волає на весь майдан, перегукуючи рекламу на великому екрані, чолов’яга у центрі ковзанки, нервово переступаючи з ноги на ногу.
– Як не вистачає, це ж три куски з’єднали і ще не вистачає? – відгукується хриплим голосом Олєжка.
– Та я тобі …кажу, що не вистачає, подивись сам, я ж не буду люрати тим шлагом з центру ковзанки до його кінця, треба підійти до всіх куточків! – реагує той, що у в’язаній шапочці і шлангом в руках. - Ваня, - звертається до ще одного напарника, який стоїть за межами ковзанки. - Скажи тому…Олєжці, нехай ще один рукав принесе, бо до нього, бачу, вже не доходить на кінець дня.
Ваня підходить до Олєжки і вони разом йдуть до крайньої, біля драмтеатру будки із ДВП, яку ще збивають майстри. Перехожі, оминаючи загороджену металевими щитами споруду, щораз заглядають через борти й коментують очікуваний майбутній процес заливання.
– От, ви мені скажіть, хто в таку погоду заливає ковзанку? – каже один із перехожих, звертаючись до групи людей. - Каток треба заливати, коли градусів хоч би п’ять морозу, а тут – заледве мінус один. Вода просто стікатиме і все.
- А ви дивіться, там, на бруківці, зовсім мало снігу, а має бути сантиметрів 15-20 втрамбованого, а тоді вже лити воду. І то не раз, і не два, - каже інший чоловік, показуючи на поверхню майданчика. – А щоб все було рівно, то як вже замерзне, після 5-6 заливок, треба теплою водою все поле залити, аж тоді воно добре схопить і буде рівнесеньке. Ви чуєте, пане, треба пізніше тепленькою водою полити, - звертається чоловік до робітника, що нервово переставляє брандспойт із руки в руку.
– Ага, йому ще тепленької води захотілося! – чує у відповідь від робітника. - Може прорве теплотрасу на Новий рік, то буде вам і тепла вода. Дякуйте тому, що є, для бахурів буде й таке, шоста година вечора, ще непочатий край роботи, а тут дуже всі мудрі, всі все знають. Тепла вода, тепла вода – може, вам ще шипром побризкати? – заводиться робітник.
Тим часом Ваня з Олєжкою припасовують ще один, четвертий за рахунком рукав. Згодом вони відкручують кран. Пауза. Той, що у в’язаній шапочці щораз перепитує, гукаючи, чи вже подали воду. Раптово із наконечника брандспойта б’є струмінь води і шланг виривається із рук працівника, звиваючись, як змія на ковзанці. Холодна вода трохи обливає групу дівчат, що йдуть повз, ті вищать і розбігаються. Чолов’яга, не підбираючи слів, намагається зловити шланг, нарешті затискає його між ногами. Смугляві студенти, які спостерігають за цим всім, починають реготати, оголюючи ряди білих зубів. Навколо теж усміхаються перехожі. Знавіснілий, напівмокрий дядько, таки приборкує пожежний рукав й імітує, що хоче облити хлопців, які піджартовують над ним. Але, видно, в останню мить передумує і спрямовує струмінь у дальній куток майбутнього льодяного майданчику.
– Не так, не так треба робити! - не вгамовується хтось із зівак. – Треба поливати згори, рівномірно, а не бити водою по поверхні. Але кому ти будеш говорити?! – безнадійно махає рукою перехожий і йде геть.
… На ковзанці - одинока фігура із брандспойтом. Дзюркотить вода. Поливальник щось там говорить сам до себе. Але людям цього не чути. На годиннику - 18.50. На Театральному майдані твориться несподіване для багатьох «льодяне диво»…
Фото автора
