Я тут живу. Почаїв (фото)
Як виник топонім Почаїв? Звідки відкривається красивий вид на місто? А де розташоване природне джерело води?
Про все це — та набагато більше — знає Володимир Бондарчук. Він працює у Почаївському історико-художньому музеї, тож розпитала його про місто лаври.
Хоча живу я зовсім не в Почаєві, а десь за 30 кілометрів від нього — в селі Білокриниця, але в музеї працюю ще з 1982 року, то маю змогу спостерігати за містом і зовні, і зсередини.
Робота в музеї дала мені змогу досить детально вивчити історію Почаєва і лаври, я використовую ці знання в екскурсійній роботі. Саме місто в моїй уяві — це туристичний об’єкт із різноманітними маршрутами. Його люди — носії та творці історії.
Почаїв — типове волинське містечко з невеликою кількістю населення. Здається, ніби розміщений на рівнині, але насправді це плато на вершині гори Почаївської, в кількох місцях порізане ярами. Кілька штучних саджавок і джерело з невеликим озерцем в урочищі Язовиця — це всі водойми у Почаєві. Переважає приватна забудова будинками сільського типу (на все місто лише чотири п’ятиповерхових будинків), тому буквально в сотні метрів від центру Почаїв нагадує велике село. Зате центр має цілком сучасний вигляд. Старих будівель зовсім небагато. Деякі знесли, деякі руйнуються, як ось синагога. У місті добре розвинена мережа готелів, закладів торгівлі та харчування. І, звичайно, окраса — Почаївська Успенська лавра з архітектурним комплексом, що поєднує ряд пам’яток різного часу та жанрів.
Найбільше в Почаєві мені подобаються Язовиця, Камінщик та Святодухівський монастир-скит.
Язовиця — практично єдине в Почаєві місце з природним джерелом води. На моє переконання, поселення там існувало ще до появи монастиря. Плакучі верби та чудовий вигляд на Лавру роблять місце особливо привабливим. Там можна просто посидіти на травичці, подивитись на лавру, відпочити. Особливо, коли літня спека.
З Камінщика відкривається прекрасний вид на місто та околиці. Крім того, там збереглося ще трошки соснового лісу і залишки кар’єрів, з яких брали камінь на будівництво монастиря. Все це виглядить доволі мальовничо.
У скиті дуже красиво. І якось дуже спокійно. До того ж у Богоявленському соборі дуже красиві розписи.
Про що я розповідаю гостям міста? Розповіді гостям музею залежать від віку та інтересів групи, вони прив’язані до експозиції музею. З меншими дуже добре вдається розмова про заснування міста і монастиря, а особливо про походження назви міста. Тут і походження від прізвища Почай (малопоширеного), слов’янських слів «почати» ( початок), «поча» (болото). І від річки Почайна у Києві звідки, за однією із версій, прибули до Почаєва перші ченці. І від вислову «поча Діва Божа творити чудеса». Чув навіть таке, що Почаїв це тому, що ченці ходили по чай. З інтересом сприймають слухачі розповідь про Іова Почаєва, де йдеться не лише про його життєвий шлях та діяльність, але й про відносини між тогочасною шляхтою. А ще люблю розповідати про уніатський період, роботу друкарні. І у зв’язку з цим про те, що титул «лавра» використовували вже уніати. На прикладі написів на форті деяких стародруків зі збірки музею. А ще у нашому музеї є прекрасні копії з акварелей Тараса Шевченка, намальованих у Почаєві. Копії зроблені тернопільським художником Г. Миколишиним. Коментуючи ці акварелі, вдається розкрити масу матеріалу і про місто, і про монастир. Тому з радістю поділюсь інформацією з усіма, хто захоче відвідати музей.
Важливо додати, що зазвичай вважають, що лавра, а разом з нею і жителі міста, є прихильниками «русского мира». Так от неочевидна властивість, яка мене найбільше вражає і дуже подобається — це патріотизм значної частини місцевого населення. І те, що попри пасивність населення, інтелігенції зокрема, у місті все ж розвивається культурне життя.
Фото надав Володимир Бондарчук
