Як тернополянам правильно виводити дітей із зони комфорту
Тернополяни у вихованні дітей повинні знати про співвідношення понять «Прогрес-Регрес.» «Один крок вперед, два назад» – це така ж руйнівна стратегія, як «Лише повний вперед!». Найбільша ефективність досягається при здійсненні двох кроків вперед і одного назад, тобто присутності певного регресу під час прогресу.
Про це пояснюють у програмі «Простими словами» із журналістом Марком Лівіном та психотерапевтом Ілльою Полудьоним. Як наголошують автори, саме у дітей присутні емоційні хвилі, які потребують супроводу зрілих дорослих. Покоління, яке виховувалось за часів СССР пропустило це явище, адже там пришвидшували процеси і наче домовлялись – давайте швидко усі станемо дорослими. Непропрацьовані у дитинстві процеси можуть виражатись у дорослому віці, коли під час певних некомфортних умов починаються капризи, образи чи агресія – несвідома реакція захисту. Тому краще у дитинстві дозволяти такі прояви, поступово їх супроводжуючи та покращуючи. Іншими словами, із зони комфорту виходити потрібно лише в зону найближчого розвитку, і не далі. Там залишатись слід до тих пір, поки не стає нестерпно. Далі треба повертатись у зону комфорту, аби підготуватись до наступного виходу. Прогрес – це повільний процес, швидко формуються переважно злоякісні утворення, пояснюють автори.
- Якщо дитина вчиться сама спати, вона може 7 днів зробити це, прогресувати, а на 8-ий день знову повернутись до батьків. Це нормальне явище, після певного прогресу пішов короткочасний регрес, - пояснює Ілля Полудьоний. - Непотрібно перегинати палку із досягненнями. Те саме стосується дорослих. Пам’ятайте, у соцмережах чи під час більшості розмов з нами діляться лише прогресом, ігноруючи наявний регрес. Усі пишуть – я сьогодні пробіг 12 км, ніхто не пише – через погане самопочуття я сьогодні не вийшов про заплановану пробіжку. Але ці моменти теж присутні у житті. І це нормально. Лінійна прогресія просто не закладена у наш біос.
Іншим прикладом є перехід на наступний рівень опанування мови, який приводить із власного досвіду Марк Лівін.
- Я був у групі середнього рівня, і там я почував себе просто brilliant, - згадує Марк. – Це настільки надихало мене, що я вирішив піти на клуб із носіями мови. А до цього виявився неготовим, там я так чудово себе не почував. Правильна реакція у таких ситуаціях – це піти на місяць чи два попрацювати сумлінніше, і тоді повернутись і випробувати свої сили знову. Але нам більш притаманно просто повернутися і продовжити відчувати себе brilliant.
Також під час виходу із зони комфорту присутність стресу є природнім явищем. Як правильно його контролювати, пояснює тернопільська експертка з кінезіології Марія Лиса.
- Наші м’язи – це ціла система, яка реагує згідно пережитого нами досвіду, - каже вона. – У кінезіології ми використовуємо м’язевий тест, аби визначити джерело стресу. Далі потрібно розсіяти стрес, аби змінити реакцію. Інколи хвилювання не пов’язане із минулими травмами, а є природніми. Для заспокоєння в такому випадку достатньо буде дихальних вправ, до прикладу, покласти руку на лоб і на потилицю при цьому глибоко вдихаючи і видихаючи. Також потрібно пам’ятати, що у незнайомих ситуаціях нам потрібно вибудувати новий нейронний зв’язок, якого може не вистачати у мозку. А це вимагає певних зусиль. Ще одним джерелом стресу можуть бути необережні дії чи висловлювання інших людей, які травмують. У цьому випадку слід пам’ятати, що кожна людина поводиться на основі того, як поводились з нею або на основі того, як вона відчуває себе конкретно у даний момент.
Фото авторки і з відкритих джерел
