Якими були прикраси наших бабусь та прабабусь? Що символізують намиста, коралі, зґарди (литі хрести)? А яким оздобам надавали перевагу мешканки Тернопільщини? Що таке «баламути» та «венеційки»? Чому нині автентичні прикраси й сучасні прикраси із етнічними мотивами популярні? Про все це поговорила із дизайнеркою прикрас, засновницею майстерні «Ґроно» Юлією Ковалик, котра створює етно-прикраси, репліки українських автентичних прикрас і класичні прикраси.

Намисто-Оберіг Ружа (громовик) (Copy)

— З дитинства моє життя пов’язане з мистецтвом. Завжди мріяла стати художницею, як і мій батько. Через те обрала не загальноосвітню, а експериментальну мистецьку школу з інтегрованим навчанням. Тоді ж у моєму житті з’явилася музика, яка тепер слугує мені основною професією. Так мистецтво мене повністю підкорило. Але ще одна частинка моєї душі не давала мені спокою — це любов до історії та традицій нашого народу. Тому, після здобуття мистецької та історичної освіти, я нарешті могла здійснити свою мрію, спробувати поєднати мистецтво і традицію із своїм власним баченням. Так і була заснована майстерня прикрас «Ґроно». Адже, що ж, як не прикраси, несе естетичну красу і мають одночасно древнє, сакральне значення, що передається з покоління в покоління.

[caption id=«attachment_366572» align=«alignnone» width=«320»]

Намисто Берегині (Copy)

Намисто «Берегині»[/caption]

— Ви працювали викладачкою фортепіано та концертмейстеркою. Як музична освіта впливає на створення прикрас?

— Музика — це все моє життя. Вона додає барв сірій буденності та є моїм натхненням. Особливо закохана в етнічну музику, вона така характерна й чуттєва. Допомагає мені поринати у минуле, навіює відповідний настрій. Ще з малечку, коли мене запитали, який ще музичний інструмент, окрім фортепіано я б хотіла освоїти, знала, що це буде бандура. З цього все почалося. А потім — гітара, сопілка, ліра, кельтська арфа. Створюючи прикраси, підбираю відповідну музику і вона допомагає мені творити.

240662235_545580173334200_6033733880858057457_n (Copy)

— Яким прикрасам ви надаєте перевагу?

— У майстерні представлені намиста як етнічного, так і класичного стилю. Але все ж таки для більшості робіт притаманні етномотиви України, де переплітаються символи традиційної культури з сучасним баченням.

— Прикраси завжди приємно створювати, адже вони роблять жінок щасливішими та доповнюють їхню природну красу. А прикраси твоєї Батьківщини, які близькі тобі по духу, несуть ще й духовне задоволення, відчуття, що ти частина чогось більшого. Півтора століття тому намиста були оберегами, частиною ритуалу, соціальним паспортом, який свідчив про походження, достаток, вік, статус. Нині ж — це наш спадок, який треба плекати і берегти.

— Це особливий процес. Відчуття того, наче ти поринаєш у минуле. Розглядаючи старовинні світлини, я стараюся оживити те, що на папері, відновити пам’ять. Найцікавіше працювати з антикварними матеріалами: венеційкою, старовинним коралом чи «баламутами» (старовинним перламутром). Перебираючи ці намистини, розумієш, який шлях вони пройшли і яку енергетику несуть.

[caption id=«attachment_366570» align=«alignnone» width=«320»]

Коралове намисто з репліками старовинних дукачів (Наддніпрянщина) (Copy)

Коралове намисто з репліками старовинних дукачів (Наддніпрянщина)[/caption]

— Намиста із зґардами, напевне, одні з найцікавіших українських жіночих прикрас. Можливо, через те, що вони мають древнє сакральне та соціальне значення і побутували ще у дохристиянський період. Це первісно чоловіча й жіноча, а пізніше тільки жіноча прикраса з Верховини на Гуцульщині та Буковині у вигляді нанизаних литих хрестів.

[caption id=«attachment_366568» align=«alignnone» width=«320»]

Верховинська згарда із срібними хрестами (репліка) (Copy)

Згарда із антикварними «баламутами»[/caption]

— Формування зґард пройшло тривалий шлях розвитку, що базується на язичницькій традиції оберегів. Спочатку це була суто чоловіча прикраса, яка позначала статус чоловіка (вождя). З прийняттям християнства, коли знак хреста для гуцулів стає ознакою духовності, натільні хрестики переносять з-під одягу на одяг, вони перетворюються з чисто християнського символу в оберіг нового релігійного змісту. Це були своєрідні гуцульські хрестоподібні амулети. Зґарди ділилися на великі чоловічі хрести-обереги (великий розмір хреста був ознакою статусу ґазди) та маленькі (у порівнянні з чоловічими) хрестики в жіночих нашийних прикрасах. Пізніше, ґаздині чоловічу зґарду вдягали поверх своїх прикрас, щоб підкреслити статус (дружини вождя).

— Крім того, ви використовуєте репліки дукачів та інші старовинні елементи українських прикрас. Чим вас приваблюють такі старожитності?

— Ці репліки, наче минуле, яке оживає. Завжди цікаво працювати з такими матеріалами. Я чудово розумію, яку працю майстри вкладають в кожну роботу, скільки досліджень проводиться. Звичайно, приємно бути частиною цього і доносити в своїх роботах крупинку минувшини.

240639949_364316281894369_6578059771757954836_n (Copy)

— Побачила серед ваших виробів салбу. Розкажіть про цей вид прикрас. Для якого регіону він характерний. У чому його особливості?

— Це особлива шийна прикраса, яка побутувала тільки на території Буковини. Такі прикраси притаманні переважно тюркським народам, а до нас потрапили під час панування Османської імперії на цих теренах. Вона має вигляд нагрудника з тканини, на який нашивалися монети. Іноді кількість їх рядів перевищувала дванадцять. За основу використовували оксамит чи полотно. Традиційно салби (монети) дарував дівчинці хрещений, коли їй виповнювався рік. З часом вони накопичувалися. Вшивали у сальби різні монети — різних часів та держав упереміш. Ця прикраса є також частиною костюму кримських татар, молдавського, болгарського та турецького народу.

[caption id=«attachment_366571» align=«alignnone» width=«466»]

Монисто з антикварними срібними монетами Австро-Угорської імперії (Copy)

Монисто з антикварними срібними монетами Австро-Угорської імперії[/caption]

— Україна дуже різноманітна та багатолика, велика територія поєднує безліч традицій створення прикрас. Через це стараюся створювати роботи, які притаманні різним регіонам нашої країни. Це намиста, які трапляються на заході країни (зґарди, салби, мониста) та прикраси, які побутували на Великій Україні (намиста з дукачами та рясними хрестами). Щодо часових рамок, то вони не обмежені — починаючи від часів Київської Русі (намисто з лунницями) та закінчуючи ХХ століттям.

— Можливо, є серед них ті, до котрих по-особливому лежить душа?

— Кожен регіон прекрасний по своєму. Але звичайно ближче серцю те, що рідніше.

— А які прикраси характерні для Тернопільщини? Чи, можливо, елементи прикрас, чи кольори/візерунки...

— Тернопільщина прославилася на всю Україну своєю неймовірною Борщівською вишивкою, її кольорова гамма заворожує. Такі ж кольори були притаманні у намисті. Найчастіше використовували у намистах пацьорки та венеційське скло мурано ( яке отримало популярність, коли території перебували у складі Австро-Угорської імперії). Особливо була популярна чорна венеційка з білим взором або квітковим розписом емаллю. Розташування біля річок Збруч та Дністер привнесли в традицію прикрас коралі з дрібних мушель. І, звісно, стрій завжди доповнювався силянками з чеського бісеру в темних відтінках, які часто прикрашали монетами. Та найулюбленішою прикрасою для красунь було коралове намисто.

— В Україні особливо цінували гранат (на Закарпатті й Поділлі, де його добували), бурштин (як на Поліссі, де його збирали, так і на півдні й Лівобережжі), перли, «баламути» (перламутр), але найбільше любили корали. Їх носили по всій Україні — відрізнялась лише довжина й оформлення. Природно, що найбільше цінувалися червоні нефарбовані корали — майже в усіх етнічних культурах натуральні червоні корали наділяли містичними властивостями. Їх називали правдивими, мудрими, чесними — купували по намистинці й цілими низками, передавали у спадок. З народження щороку дівчині дарували на великі свята по низці коралів, то ж назбирувалося багате «добро». Але це був не просто посаг. Намисто — то дівочий оберіг. Звичайно ж, на свято одягалося чим більше, тим красивіше. Але навіть при важкій роботі обов’язково мала бути хоча б одна низка на шиї, щоб від лиха всякого вберігала. І якби воно розірвалося — то була б погана прикмета. Більш дешевшим варіантом, замінником коралу було «камінне» намисто (смальта). Цінувалися «баламути». Як у скрині і без «баламутів». А як же на весіллі наречена і без «баламутів». Що цікаво, якщо в селищі було тільки кілька намист із «баламутами», то їх обов’язково позичали для весільного строю нареченої.

— Крім того, для прикрас застосовували й скляні намистини. Ви теж використовуєте їх. Розкажіть про особливості такого матеріалу.

— Скляні намиста носили із давнини, ще за часів Київської Русі. Пізніше вони не зникли із побуту, а стали досить популярними через своє різноманіття та барвистість. Намиста зі скла мали свою назву: пацьорки або писані пацьорки. Це намисто з однієї або більше низок скляних намистин ручного або фабричного виготовлення. Найкоштовнішим різновидом пацьорок були ті, що виготовлялись із муранського скла у Венеції, тому й дістали назву «венеційки». Вони були інкрустовані металами (найчастіше золотом) і розписані емаллю. Найбільшої популярності «венеційки» набули за часів панування Австро-Угорської імперії. Популярними були і дуті скляні намистини, які отримали назву «лускавок» (через свою крихку структуру часто лускали з відповідним звуком). Але їх яскравість і недорогі ціни приваблювали українських красунь.

— До речі, у прикрасах зазвичай видна декоративна сторона, а як щодо утилітарної — які матеріали використовували для основи старовинних намист, як вони фіксувалися на ших?

— Зазвичай основою для намист слугували нитки, на які нанизувалися намистини. З ниток робили китиці (кутаси) і закінчення були на зав’язках. Шнурочки легко лягали на шию і практично не натирали при тому, що намисто добряче важило. На Гуцульщині закінченнями слугували чепраги (великі кругоподібні застібки, литі з металу), які працюють як гачок і петелька. Вони чудово врівноважували намисто. Уявіть собі — заможна гуцулка на свято могла одягнути до п’яти кілограм коралу, муранського скла, перлів та ще литі зґарди. Часто у намисті поєднували натуральний камінь з металевими елементами: зґарди (литі хрести), рясні хрести, срібні монети (таляри, дукати), шелести (металеві бубонці, дзвін яких захищав від злої сили і відганяв усе недобре).

— Нанизування намистин було різноманітним. Коралі з намистинами одного розміру звали бичковими, а якщо від центру до країв намистини меншали — спусковатими.

— У сучасному світі автентичні прикраси є чудовою ознакою самобутності та національної ідентичності. Їх можна поєднувати як із традиційним строєм, так і з сучасним одягом. Такий образ є дуже актуальний. Він популяризує національну культуру для молоді, осучаснює її і є чудовим доповненням та оригінальною деталлю сучасного одягу. Окрім того, в жіночих прикрасах нашої традиційної культури закладений код нації, що передається від давен до сучасності: «Шануйте і сокотіть (пильнуйте) старовітчину, дбайте, аби вона вічно жила з вами».

[caption id=«attachment_366569» align=«alignnone» width=«320»]

Згарда із антикварними баламутами (Copy)

Згарда із антикварними «баламутами»[/caption]  

— Важливо, щоб намисто якомога довше зберігало свою первинну красу та довго служило. Найголовніше потрібно вберігати намисто від вологості та окислення металу при тривалому контакті з повітрям. Найкраще зберігати прикраси в закритому пакуванні. Не даремно наші бабусі завжди зберігали намисто у скринях. Це не обов’язково має бути саме так, підійде проста коробочка з кришкою. Намисто повинно лежати у вільній напівкруглій формі, адже воно все-таки на щось нанизане. Якщо намисто після носіння просто кидати на купу прикрас, то тросик чи жилка звикнуть перебувати в деформованому положенні. Ховайте прикраси від палючого сонця, бо ж камінь і фурнітура можуть вигоріти. Прогулянка у сонячну погоду — це не страшно, але тривале перебування на сонці намисту може зашкодити. Не розпилюйте на прикраси парфуми та уникайте контакту з миючими засобами чи іншими хімікатами. І найголовніше — намагайтеся вберігати намисто від падіння, бо ж деякі камені можуть тріснути, а скляні намистини розбитися.

— Щиро дякую за розмову!