Публікуємо черговий матеріал в рамках нашого проекту « Війна, як вона є ».

Ми стояли на позиціях в полі, попереду виднівся міст - це уже була земля, контрольована бандитами. На мості  висів їхній прапор. Три дні тривали розмови про те, щоб зняти його і, врешті решт, загиблий (вже сьогодні) наш друг Гуцул наважився і зняв його, не витерпівши розмов на цю тему. Я згадую, як це було. Аж кров холоне в жилах від однієї думки. Ми слідкували за його кожним кроком, вся зброя була в бойовій готовності, серце вискакувало з грудей, піт обливав обличчя, дихання запирало від напруження. Тут Гуцул повертається, кидає прапор на землю і каже: “Тримайте цю тряпку”.

Ми раділи як діти - просто незабутні враження. А наступного дня, ми зробили ще одну вилазку і на місті сепаратистського , вивісили наших два прапори: блакитно-жовтий і червоно-чорний. Мені здається, що вони ще й до тепер висять. Терористи сердились на нас, стріляли з мінометів, САУ та наважитись зняти наші прапори їм не вистачило духу. Виродки російські - де їм знати  що таке почуття гордості за країну.