Бажання допомагати людям та вдосконалюватися впродовж життя, професіоналізм і моральні якості – саме ці чесноти мають бути у кожного лікаря. В цьому переконаний начальник держустанови «Територіального медичного об’єднання МВС України по Тернопільській області» Михайло Василишин.

Михайло ріс у звичайній родині, був жвавою дитиною, займався спортом.

– Саме під час ігор, в яких іноді отримували травми мої друзі, я намагався надавати першу допомогу – комусь палець вправляв, комусь обробляв розбите коліно чи подряпини. Мені це подобалося, а найголовніше – вдавалося навіть при тому, що я ще сам був школярем.

Михайло був єдиною дитиною в сім'ї, а тому справжньою трагедією став діагноз, який поставили хлопцеві в чотирнадцятилітньому віці - легенева патологія – астма легень. Батьки переживали, маму почуте шокувало. Та підліток не опустив руки й вирішив займатися собою – почав бігати, грати на духових інструментах. Він робив усе, щоб залишити страшний діагноз позаду.

– Мені завжди хотілося приносити користь людям, а професія медика здавалася «героїчною». Я тішився, коли моя допомога приносила користь. Тому після закінчення з золотою медаллю Староскалатської школи вирішив вступати в Тернопільський медичний інститут на лікувальний факультет.

11

Проте вже після першого курсу Михайла на два роки забрали до армії на строкову службу, яку проходив в Мукачево. В роті знали, що він студент-медик, тому хлопці нагородили солдата символічними прізвиськами – Пілюля та Таблетка.

– В армії прослужив два роки, з них півтора був санінструктором роти. Крім спецнавчань по зброї та фізкультурі мене прикомандирували до перев'язочного медичного пункту полку. Тоді я зіткнувся з кров'ю, з серйозними ушкодженнями, з’явилася тяга лікувати та допомагати по-серйозному. Я зрозумів, що хірургія вчить бути пунктуальним та самоорганізованим. Після повернення до вишу, коли настав час остаточного вибору професії, я зупинився саме на хірургії.

Інтернатуру Михайло Василишин проходив в одній з лікарень Тернополя, а далі по державному розподіленню потрапив в селище Підволочиськ. Півтора року працював завідуючим хірургічним відділенням поліклініки районної лікарні. Далі два роки ургентним хірургом медзакладу. Тут, розповідає лікар, він сформувався, як спеціаліст, отримав величезний життєвий та професійний досвід, передає Досьє 102.

– Людина не повинна «сидіти» все життя на одному місці. Треба використовувати різні можливості й реалізовувати себе. У мене завжди була тяга до мануальної терапії. Мій дядько та мама мали проблеми зі спиною, тому я вирішив для себе пройти додаткове навчання по цьому напрямку в Одесі та в Києві.

Про молодого лікаря почали говорити вдячні пацієнти, розповідали про нього своїм друзям. Через деякий час Михайлу Василишину запропонували місце в санаторії «Медобори» у відділенні реабілітації працівників правоохоронних органів. Проте обставини в останній момент змінилися і чоловікові дали годину на роздуми, аби визначитися, чи піде він начальником служби охорони здоров'я. Відповідь була ствердна, оскільки Тернопіль – це більше можливостей та шансів дати гідну освіту дітям. Два місяці він виконував обов'язки керівника, а далі поїхав на затвердження до столиці. Після успішної співбесіди отримав посаду та погони капітана міліції.

– Служба в армії допомогла успішно скласти іспити з фізпідготовки та на володіння зброєю. І ось уже 18 років я - керівник «Територіального медичного об’єднання МВС України по Тернопільській області». Я завжди шкодував, що не продовжив хірургічну практику, але попри все, я своїм принципам не зраджую – якщо одягнув білий халат, то працюй, максимально роби все, що в твоїх силах.

Михайло Василишин переконаний, що у наш час хороша апаратура без досвідчених кадрів не варта нічого. Проте люди повинні любити свою роботу, поважати пацієнтів.

IMG_1737

– Відтоді як я прийшов, багато чого змінилося. Минулого року ми придбали новий сучасний ультразвуковий апарат експертного класу. Ще купили цифровий флюорограф. Звичайно, що нам трішки мало місця, але ми виходимо з того, що маємо. Поступово, але впевнено омолоджуємо колектив. Життя заставляє змінюватися, - каже медик. - Старшим вже важко освоїти нові методики, приймати ті чи інші рішення.

Я вважаю, що наш заклад має право на повноцінне існування, бо ми є єдиним соціальним захистом людей в погонах. Зараз нормативна база чітка.

Сьогодні у медичній установі 86 працівників, які обслуговують понад 16,5 тисяч правоохоронців Тернополя та області, а також членів їхніх сімей. Більшість наших лікарів живуть на низьку зарплатню і просто вимушені шукати підробітків.

– Дуже шкода, що багато наших дійсно хороших фахівців тікає з України в пошуках кращої долі.

Михайло Василишин разом з дружиною в серпні цього року святкуватиме перлинове весілля – тридцять років подружнього життя. Він разом з дружиною виховав двох доньок. Проте жодна з дівчаток професію медика не обрали.

Старша Тетяна, закінчивши технічний університет та аспірантуру, вирішила працювати в кардинально іншому напрямку – моделювання та пошиття одягу. А менша Маргарита – викладач кафедри мистецтв ТНПУ імені В. Гнатюка та актор Тернопільського драматичного театру. Діти дорослі та самостійні. Тому найменшу нагоду побути разом родина використовує по максимуму.

– Дружина та доньки завжди мене витягують до лісу «на чергову зустріч з природою». Полюбляємо риболовлю, подорожі Україною. Любимо посиденьки за чаєм, а під час розмов відволікаюся від буденних проблем. Неодмінно відвідуємо наших батьків. Моє хобі – малий настільний теніс, в який я граю щотижня з друзями, а також філателія та буккінізм. У 2014 році мені надали звання Почесного донора України.

«Шануй людей, коли крокуєш вгору, бо стрінеш їх, коли спускатимешся вниз», – це кредо Михайла Василишина, з яким він йшов та якого він дотримується й досі. Повага до людей та пліткування ніколи нікого не доведе до добра. Так, переконаний лікар, повинно бути як в родинному колі, так і на роботі. Фальш та брехня – це найгірші якості людини, вважає медик.