Вислів «Жити для себе» в умовах вільного доступу до інформації сьогодні кожен розуміє по-своєму… Колись було так: «А що скаже цьотка Ганя? А як подивляться на мене одногрупники? А колеги на роботі?» Нас так виховали. Проте нині у тренді нова життєва установка: «Ми нікому нічого не повинні». Нам дуже подобається життя закордоном на Заході – у 16 років діти вже повністю самостійні від батьків, мають власне авто, а свої особисті проблеми звикли обговорювати вже не  з мамою, а з дипломованими психологами… Однак, якщо ніхто нікому нічого не винен, то, виходить, всі живуть самі по собі. Коли хтось із подружжя просить про допомогу батьків свого партнера, то ті все частіше вважають, що втручатися в особисте життя дітей це моветон, а між тим все-рівно втручаються – тільки не тоді, коли треба, і молоді сім’ї розпадаються, повідомляє Про.те.

Нам дуже подобається, що європейські пенсіонери знаходять час і гроші на те, щоб пізнавати світ, однак чи дуже переймаються їхні діти, коли віддають своїх батьків у дім престарілих… Мабуть ні. Ми ще поки не готові до цього. Тому поки не втрачено повністю зв’язок між поколіннями, поки ще не зовсім емоційно зубожіла наша молодь, вирощена на грошах заробітчан – може варто зробити «привал» і задуматись по-новому: «Як то жити для себе так, щоб не бути нікому винним»?

Про це сьогодні я вирішила спитатися у наших краян, кожен з яких є знаним фахівцем своє справи.

Галина Жеграй (м. Тернопіль) жіночий коуч, консультант, засновник клубу “Жіноча криївочка”

«Жити для себе – це наповнюватися любов’ю і робити себе гармонійною. Це жити своїм власним життям, робити його наповненим. Бути трішки, навіть, егоїстом. Люди деколи мене в цьому звинувачують. Це тоді, коли я стаю незручною для них, але це ж моє життя і я його маю право прожити, як для мене комфортно. А головне: у всьому потрібно дотримуватися балансу, гармонії і любові…»

«1. Ніхто нікому нічого не винен. 2. Життя, як дзеркало: що посилаєш, те і отримуєш. 3. Всі ми живемо на одному «шарику», тому кожен несе відповідальність за те, що відбувається навколо. 4. Жити треба не для себе, а в своє задоволення».

«Жити треба так, щоб твої дії щодо навколишнього світу не суперечили твоєму власному внутрішньому світу… Хочеш, піклуйся про інших, створюй умови для гармонії між собою і навколишнім світом… Хочеш, просто сиди на дивані перед ТВ і жалійся на погане життя… В кожного своя радість!»

«У моїй родині ніколи не обговорювалося питання що означає «жити для себе». Бабуся присвятила своє життя онукам, мама зі шкіри лізла, щоб дати дітям освіту, а я наслідувала їхній приклад. Благополуччя родини у нас понад усе. Та час іде, діти розлетілися по світах і тепер дбають про свої сім’ї, а я вже могла б пожити для себе. Якби мала більше грошей і здоров’я, то витратила б на подорожі, але це вже трапиться хіба в іншому житті. Не нарікаю на долю, але, споглядаючи прожите, роблю висновок, що, може, й не варто свою молодість присвячувати лише дітям. Не оцінять. Я виконала свій материнський обов’язок, ні від кого не чекаю милостині й ні перед ким не маю боргів. Боюся лише розчарувати своїх читачів, які довіряють моїм творам».

«Жити для себе – це залишити хороший слід в житті і хорошу пам’ять про себе. Коли ми залишаємо цей світ, ми не забираємо з собою нічого… ні грошей, ні статків, ні ще чогось матеріального. Навіть якщо кажуть – це для дітей, – то все-одно лукавлять… бо люди і ті ж діти цінуватимуть в першу чергу хорошу пам’ять про нас. А що і кому винні? В першу чергу ми завжди винні батькам! Ми винні нашим дітям, бо вони, як кажуть, на світ не просились і ми несемо відповідальність за них! Ми не винні нічого тим, хто робить нам добро. Адже робити добро велів Господь. І його вчення – це для нас приклад поведінки. Але… якщо вам за ваше добро одна людина (чи декілька) впродовж багатьох років відповідають байдужістю, а потім вимагають це добро таким собі шантажем, тоді людина ламається, бо вона слабка…»

«Життя, це складна штука… це філософія. А життя для себе…це ще більша філософія… Ми живемо не для себе. Наше життя вже прописане, ми інструмент в Його руках. Це я точно можу Вам сказати!»

«Більше ніж половину свого життя я провела з думкою, що повинна жити не для себе, а для когось. Ніколи не було важливо, що я думаю, що я хочу… Очевидно, то мало вплив ще тодішнє старе галицьке виховання, домінантою якого було «Ти мусиш, ти повинна». Не те, що ти любиш чи пасує зробити саме тобі, а що ти маєш зробити для всіх, адже це оцінять люди. Тому дуже багато речей несвідомо я звикла робити не для себе. І свої молоді роки – прожила для сім’ї, для своїх рідних, хоч і не завжди це цінувалося… Тож коли проходить час – ти розумієш, що можна було би зробити трошки по-іншому. Часом і якісь самопожертви потрібні… Але в них треба мати міру. Нещодавно вичитала філософську думку – люди народжуються на світ і ніхто нікому нічого не винен… Я спочатку не зрозуміла, бо ж знала, що ми всім винні. Ось наприклад, старе як світ уявлення – діти повинні бути вдячні батькам за те, що вони їх народили. Ніби воно і правильно звучить, але ж є і інший вислів: «А ми ж не просилися на світ…». Тому треба вміти знайти той делікатний і «здоровий» баланс. Не можуть батьки вимагати від дітей самопожертви за те, що вони їх на світ пустили. Однак вдячність і самовіддача – це нормальна відповідь самосвідомих дітей по відношенню до батьків… Тільки шляхом особистих помилок, втрат я особисто прийшла до висновку, що я не є винною нікому і це не є егоїзм, так думає багато людей, які достойні поваги.

Потрібно розвиватися і бути самому сильним для того, щоб мати змогу допомогти тому, хто потребує. Також зараз багато є подружніх пар, які живуть виключно заради дітей – любові вже немає, але ж від того страждають не тільки чоловік і жінка – діти відчувають, що щось не те. На перших порах тут, в Америці, вислови «Насолоджуйся своїм життя, своїм днем, собою, подорожами» – виглядали для нас майже непристойними… як злочин по відношенню до близьких. І тільки в зрілому віці я звернула увагу, як тут живуть люди середнього віку – вони мають момент насолоди. Вони її буквально вирощують в собі, тамують свою спрагу позитивних емоцій, енергії любові та сили для того… щоб віддати їх комусь! Тобто, якщо людина не зможе насолодитися своїм життям для себе, то вона не стане настільки духовно багатою, щоб поділитися тією радістю із іншими. Тому фраза «Жити для себе» – дуже неоднозначна. Життя одне – і не можна його віддати комусь, адже не завжди це буде належним чином оцінено…

Потрібно навчитися досягати балансу між «Жити для себе і приносити радість іншим». Жити для себе так, щоб дати жити іншим – це означає не тільки своїми діями не шкодити тим, хто оточує. Це дає право насолоджуватись своїм єдиним життям, яке не можна буде потім переписати на чистовик. Насолоджуватись щоденно і віддати тепло тим, кого любиш і… хто його втратив.

З любов’ю до читачів, Наталя Волотовська