З Донеччини повернувся Вадим Волянюк – медик-доброволець і фельдшер Тернопільської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги. Про це розповіли у пресслужбі «Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

Родом юнак з села Лосятин Почаївської міської громади. Закінчив Кременецьке медичне училище й одразу розпочав свою трудову діяльність в «Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на посаді фельдшера. На момент 24 лютого 2022 року добросовісно виконував свою роботу у складі виїзної бригади, яку важко назвати легкою чи безтурботною. Та такі люди завжди перебувають у пошуку місця, де вони можуть принести ще більше користі. Хлопець зізнається, що ідея допомогти нашій армії виникла раптово. І ось відрядження оформлене, речі спаковані і потяг мчить медика в розпорядження Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова.

Було страшно, але я страх поборов і поїхав, – каже Вадим. – Батьки дізналися не одразу. Багато хто до останнього думав, що я жартую. Відправили мене у Лиман Донецької області, де я місяць пропрацював у місцевому стабілізаційному пункті помічником лікарів: допомагав військовим, займався тампонуванням, перев’язуванням ран, виконував багато різної медичної роботи. Бойові дії були всього лише за 10 км, тому чув всі вибухи і прильоти. Спочатку було страшно, але там життя протікає зовсім по-іншому, тому звик. Коли ти в тому середовищі, то все інакше сприймається.

Як-не-як, а ми є українці. Порив має бути незалежно від того, чи наставало те 24 лютого, чи ні. Після 24 ми просто більше зблизилися. Вражало на Сході те, що я з 2000 року народження, мені зараз лише 23, а до нас привозили хлопців 2002 і 2003 року. Вони були молодші за мене, але вже досвідчені вояки. Це мене дуже вразило. Найбільше боліло, коли у них були травматичні ампутації верхніх або нижніх кінцівок. Це жахливо, бо такі молоді, а вже залишаються без рук і ніг.

Читайте також: «Не дам ворогу диктувати свої умови»: історія військового лікаря з Тернополя (фото)

Вадим каже, що після повернення адаптувався вдома досить швидко. Намагався сприймати все спокійніше. Просто робив свою роботу. Без зайвих слів і пафосу. І зараз продовжує її робити, замінивши стабілізаційний пункт на карету швидкої допомоги.

Юнак сповнений надії, що Україна невдовзі здобуде перемогу у цій кровопролитній війні, але в цілому готовий і вдруге відправитися добровольцем, якщо цьому сприятимуть його життєві обставини.

Фото пресслужби «Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»