22 Січня 2020, Середа


Погода
Росте день у січні — росте і холод

У Тернополі під час показу фільму «Усі разом» зберуть кошти на благодійність

Відео
Тернопільщина стала ще одним місцем єднання українців (відео)

Відео
Що Олександр Богомол розповів про валізу з грошима, тіло у полі і незаконну зброю (відео)

Фоторепортаж
На День Соборності у Зборові танцювали та співали разом із іншими ОТГ(фоторепортаж)

Відео
Головний поліцейський Тернопільщини – про землю на Львівській трасі, обшуки у мерії, гральні зали і незаконні АЗС (відео)  

Тернопіль має на кого рівнятися

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Про міліарні традиції України можна дізнатися у тернопільському музеї

Книга чортків’янина увійшла до переліку новинок української літератури, які не можна пропустити

Новий керівник зборівської поліції зустрівся з депутатами

Це цікаво
Теплі обереги Роксолани Шмир з Лановеччини

Тернопільські об’єкти мімікрії (фото)

Микола Лазарович презентував тернопільським військовикам власну книгу (фото)

У центрі Чорткова обновили «розумні лавки»

Фоторепортаж
У Зборові засідали місцеві депутати (фоторепортаж)

Анонс
У Тернополі планують встановити черговий рекорд

Тернопільщина та Хмельниччина зустрілися на мосту через Збруч

Чортків’янин обікрав родичку свого приятеля на 16 тисяч гривень

Відео Фоторепортаж
Тернопільські школярі утворили «ланцюг єдності» (відео, фоторепортаж)

Фотофакт
У Тернополі вулицю перетворили на смітник (фотофакт)

Терміново
У Тернополі викрили мережу наркоторговців

Відео
«Раніше для мене ці діти були непомітні»: на Тернопільщині з’явилася перша патронатна сім`я (фото, відео)

Фоторепортаж
Напівреальні нотатки на історичних дверях Чорткова (фоторепортаж)

На Тернопільщині новий керівник РДА

Тернопільській громаді передали посібник «Абетка для директора»

Фоторепортаж
Близько 200 тернополян заспівали у центрі міста (фоторепортаж)

На Тернопільщині просять врятувати життя комбата, батька чотирьох дітей

Фоторепортаж
Кременчанам та туристам пропонують мальовничий пішохідний маршрут (фоторепортаж)

Кременецький краєзнавчий музей розпочинає власне ексклюзивне дослідження (фото)

Жінка хотіла купити меблі, а стала жертвою шахраїв

Відео Фоторепортаж
Тернополяни вшанували пам’ять Січових стрільців у День Соборності України (фоторепортаж, відео)

У Чортківську в’язницю потрібні інспектори відділу режиму і охорони

У мережі показали фотографії вечірнього Тернополя (фото)

На Тернопільщині провели тренінг з самореалізації жінок

Фотофакт
На Тернопільщині не забувають про чотирилапих (фотофакт)

Фотофакт
У мережі оприлюднили графік вивозу сміття у Збаражі (фотофакт)

Фотофакт
Одна з бережанських шкіл сиплеться на голови пішоходів (фотофакт)

На Чортківщині щодня реєструють понад 200 нових випадків захворювання на грип та ГРВІ

Фотофакт
У Тернополі водії паркуються у заборонених зонах (фотофакт)

Делегація Тернопільщини перебуває з робочою поїздкою в Литві

Іноземний студент у Тернополі допомагав одногрупникам скласти «Крок»

Це цікаво
22 січня в історії Тернопільщини

21 Січня 2020, Вівторок


Фоторепортаж Погода
До Тернополя повернеться зима

Тернополян запрошують наліпити вареників для захисників (фото)

Терміново
У Тернополі завтра у майже 170 будинках, можливо, буде холодно

Відео
Тернопільщина: якби відразу не забили тривогу, трагедія в Угринові мала б гірші наслідки (відео)

На Тернопільщині – новий-старий керівник

Тернопільщину, ймовірно, поділять на 61 громаду

Місто на Тернопільщині серйозно взялося за свою безпеку

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернополяни можуть стати адвокатами для надання безоплатної правової допомоги

Тендітна жінка тримає автомат

Тернопільська художниця Світлана Луців служить в «Айдарі», а її картини з фронту виставлялись у Верховній Раді.

Художниця малювала картини, брала участь у виставках та пленерах… А тоді зібрала речі, спакувала у валізку пензлі та фарби і… поїхала на війну. – пише НОВА Тернопільська газета

А далі «казка» закінчується і починаються  фронтові будні… Це коли руки, звиклі до пензля, вчаться тримати автомат, шини, бинти…  Коли, здається, зростаєшся з багатокілограмовим «броником», вчишся рятувати поранених і визначати на слух, куди прилетить міна. А ще — коли продовжуєш писати картини. Прямо на передовій. Так-так, не на базі в тилу, не у прифронтовому містечку, а на самому «передку», де за «панораму» — позиції терористів-окупантів.

Усе це — не просто про тендітну жінку, мужнього бійця і талановитого митця в «одному наборі». Це про нашу землячку, тернопільську художницю Світлану Луців. Вона ж — позивний «Відьма», боєць 24 ОШБ “Айдар”, неодноразово нагороджена Генштабом та командуванням батальйону, а також знаком народної пошани медикам АТО — хрестом “За мужність і милосердя”. Сама жінка каже, що просто не могла всидіти вдома, коли в рідній країні почалася війна…  Була стрільцем-санітаром, згодом — санінструктором у штурмовій роті «Айдару». А у нечасті хвилини відпочинку робила те, без чого не уявляє себе, — малювала… Її картини з фронту нещодавно виставляли у  Верховній Раді — там відбулася персональна виставка нашої землячки. Нині її виставка “мандрує” київськими школами, а сама пані Світлана  на кілька днів відпустки завітала до рідного Тернополя…

Світлана Богданівна Луців  народилась 18 квітня 1984 року в с.Трибухівці Бучацького району Тернопільської області. Вищу освіту здобувала у Тернопільському національному економічному університеті з 2001 р. по 2006 р. З 2007 року працювала над оформленням інтер’єрів та екстер’єрів, займалась станковим живописом та графікою. З 2008 року бере участь у збірних виставках, у мистецьких семінарах, відзначена грамотами за участь у виставках та пленерах.  З 01.10 2015 року і донині — боєць 24 ОШБ “Айдар”.

— Пані Світлано, а як так сталося, що от жила собі художниця, малювала картини, брала участь у виставках та пленерах… А тоді зібрала речі, спакувала у валізку пензлі та фарби і поїхала на війну…

— Та так, власне, і сталося. Чого я туди пішла, запитуєте?  Коли на Сході стало гаряче, я не знаходила тут, удома, собі місця, бо не знала, чим допомогти. Пішла в АТО, бо хотілося робити щось справжнє. І, знаєте, там мені стало набагато легше, ніж було удома. Бо те, що в інтернеті і по телевізору все виглядає набагато страшніше, — це від незнання. А на фронті уже побачила реальну, так би мовити, «картину»… (Сміється, — авт.)

— І тут-таки перетворили її на картину…

— Спершу багато не малювала, бо не було особливо чим: взяла з собою тільки чорну туш — не ту, що до вій, бо точно хлопці засміяли б, а ту, що для малювання… Накидала один ескіз, другий, а тоді… зрозуміла, що треба везти сюди ще й фарби — оно скільки довкола портретного матеріалу «пропадає»! Одні з перших «атошних» робіт — портрети побратимів. Війна «вилущує» людей,  проявляє їх так, що видно все справжнє — все те, що, власне, і варто малювати…

Полотна у мене теж, м’яко кажучи, незвичні… Пишу на дерев’яних ящиках від снарядів, бо їздити в тил з передової, шукати полотно по магазинах, а потім ще транспортувати його до себе в частину було б дуже проблематично. Набагато простіше писати на дошках. Першу таку картину я намалювала, коли знайшла розбитий ящик, що валявся біля одного блокпоста. Нині уже всі в батальйоні знають, що треба робити з порожніми ящиками, і навіть заздалегідь їх збирають для мене. Буває, що уже й торгуються зі мною: “А за ящика ти мене намалюєш?” Так і пішло-поїхало…  За пензель бралася, коли не було обстрілів чи завдань,  і на додачу ще й була хороша погода. Бачите, скільки всіх обставин мало зійтися… (Сміється, — авт.) У бліндажі не малювала: торік цілу зиму писала там під лампою — зовсім не ті кольори виходять.

Все моє “добро” — фарби-пензлі — складається досить компактно, і якщо раптом обстріл, я встигаю оперативно все зібрати. Малюю акриловими фарбами, вони швидко сохнуть, тож якщо навіть присипле землею мою роботу — нічого страшного…

Ми, буває, виїжджаємо “в люди” — в сусіднє село, на пошту, в магазин. То прошу побратимів: “Ой, хлопці, почекайте, тут такий краєвид!”. Тепер уже навчилася: фотографую і біжу доганяти своїх. Або якщо це гарна квітка, то зірвала, поставила в пляшечку з водичкою і потім малюю…

 — Малювання — ще й свого роду арт-терапія?..

— Чесно кажучи, не знаю. Найстрашніші бої вже минули… Я не вважаю це терапією, я просто роблю те, що робила завжди, ще до війни…

— Як ваше рішення піти на фронт сприйняла сім’я?

— Спершу ні син, якому вже 13, ні моя мама не знали, де я. Певний час успішно відбріхувалася, мовляв, у Києві, розмальовую будинок, тому й зв’язок поганий, бо на риштуванні… Але хтось мене, вочевидь, «заклав», бо одного разу мама зателефонувала і каже:  “Я вже знаю, де ти, і корвалол п’ю літрами”. Переживали, звісно, але нині всі пристрасті вже вгамувалися — я ж служу вже більше року… Буває, син деколи запитує: «Мамо, поки бабуся не чує, розкажи щось про війну…»  А що про неї розповідати? Дай, Боже, нікому того не знати…

— Пішовши на війну, хай і неоголошену, ви фактично змінили пензлі на автомат. А виставка ваших робіт, створених під час перебування в зоні АТО, має назву «Замість автомата — пензлі». То що все-таки є вашою головною «зброєю»?   

— І те, і інше! Я ж прийшла в  «Айдар» стрільцем-санітаром. Коли на полігоні вийшла на вогневу точку, ніхто навіть не помітив, що стріляю бойовими патронами вперше. Відстрілялася добре, хоча  й хвилювалася. А ще був кумедний випадок:  коли до нас на полігон на оглядини батальйону приїхало армійське начальство,  я разом з санітарною сумкою прихопила з собою ще й мітлу — думаю, буде «страховка» замість шини, коли не дай, Боже, хтось ногу підверне…   То потім мені побратими переказували слова генерала: «У вас в «Айдарі» що, навіть мітли стріляють?..»  (Сміється, — авт.) Я потім її ще не раз «експлуатувала»: в мене ж позивний — «Відьма», мені мітла — саме те, «стратегічна зброя»… (Сміється, — авт.)

— Жінка-художник стереотипно уявляється такою витонченою дамою з богеми… А тут — берці замість шпильок, 10-кілограмовий «броник» замість вечірньої сукні…

— Ой, ну я за сукенками і шпильками не «страждала» з тої простої причини, що не захоплювалася ними і «в миру». Мені завжди був ближчий лаконічний стиль. А на фронті я серед побратимів узагалі — «свій хлопець»…  До речі, жодного упередженого ставлення до себе з боку наших бійців не відчула. Один-єдиний раз хтось, подивившись на мене — бійця з фарбами — пожартував: “Це ж кого набирають на війну?! Хто буде воювати?”

Фізично на війні було складно тягати  на собі чималий боєкомплект, їздити на броні — коли їдеш і думаєш: злетиш чи не злетиш? А морально — мені, звиклій бути «вільним художником», беззаперечно слухатися наказів керівництва.

 — А як ваші картини добралися з фронту аж до Верховної Ради?..

— О, ця виставка була для мене цілковитою… несподіванкою. Коли торік була у відпустці в Тернополі, планувала влаштувати виставку тут — все ж таки рідне місто. Проте у мене не було достатньо часу, аби цим займатися, а в арт-галереї, до якої звернулася, — вочевидь, бажання… Так і заглохло… Мимохіть розповіла про це побратимам з батальйону, і вони «заворушилися»… Коли вони натякали, що готують мені виставку у Верховній Раді, я спершу все це всерйоз не сприймала, віджартовувалася, що простіше її організувати десь в космосі чи на Марсі… Дивлюсь, вони почали мене частіше ганяти до мольберта — мовляв, ми тебе тут на посту підстрахуємо, а ти йди, у тебе он, дивись, скільки робіт ще незавершених… А потім просто поставили перед фактом: “Збирайся, у тебе персональна виставка в Києві — у Верховній Раді». Друзі мені дуже допомогли: один організовував експозицію, другий допомагав пакувати роботи, третій давав машину, четвертий перевозив… Я, чесно кажучи, трохи хвилювалася перед виставкою, але все минуло добре. Багато хто з депутатів підходив, спілкувався зі мною. Були й такі, що хотіли купити картину, але я їх принципово не продаю. Переважно казали: “Повертайтеся додому, ви так гарно малюєте”. А я їм відповідала: “Ще трошки повоюю, а там як вийде. Закінчиться війна, то й потраплю додому”.

 

203

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора