10 Грудня 2019, Вівторок


Погода
Погода в Тернополі 11 грудня

Фоторепортаж
Учні з Тернопільщини побували в гостях в артилеристів (фоторепортаж)

На Тернопільщині матерів-героїнь стало більше

Відео
Кличуть усіх: важливу нараду у Тернополі призначили на п’ятницю 13-го (фото, відео)

На Тернопільщині юнаку, який виріс без батьків і став захисником, придбали квартиру

Жінка викрала у 88-річного дідуся гроші та мобільний телефон

Фотофакт
У Бережанах новорічна ялинка засяє на 28 тис. грн (фотофакт)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Відео
Правову безкоштовну допомогу на Тернопільщині отримала 51 тисяча осіб

Тернопіль став столицею для молоді

Близько п’ятиста атовців з Тернопільщини отримали безкоштовне протезування зубів

Відео
На Тернопільщині вручали цікаві годинники і робили особливі заяви (фото, відео)

Підглядаючи за Тернополем (фото)

Анонс
Тернополян навчать надавати домедичну допомогу

Відео
Правоохоронці розшукують жінку, яка накриміналила у супермаркеті (відео)

Відео Фоторепортаж
Костел святої Клари: незвична святиня минулих століть (фоторепортаж, відео)

Полуничний фермер продає не ягоди, а емоції (Агроновини)

На Тернопільщині найдовша у світі гіпсова печера чекає на обнову

Це цікаво
Тернопільські нацгвардійці долучились до створення листівок у стилі «Love is…» (фото)

Макети різдвяних шопок покажуть у Тернополі

За місяць до Різдва: студенти чортківського медичного коледжу заколядували (відео)

Олена Підгрушна повертається у дорослий біатлон, Меркушину можуть відправити на Кубок IBU

Тернопільські водії можуть не давати документи на керування транспортним засобом в руки поліцейським

Білоруси підсобили Тернополю міськими автобусами

Відео
У мережі з’явилась друга частина фільму про Чортків (відео)

Це цікаво
Пам’ятка для тернопільських водіїв: які методи гальмування краще використовувати під час ожеледиці

Фоторепортаж
Крихкість тернопільського старосвітського буття (фоторепортаж)

Прийняли остаточне рішення щодо дати святкування Різдва Христового

Це цікаво
У мережі показали, наскільки тернополяни схвалюють діяльність місцевої влади

Студенти педагогічного університету отримають академічні стипендії Президента України та Верховної Ради (фото)

QR-код тристороннього тернопільського годинника сканували 4 тисячі разів

У Тернополі дорожню службу може очолити людина компанії-монополіста дорбудівництва – Спиридонов

Відео
Тернопільщина: Зарівний і Тарашевський спробують скласти мандати (фото, відео)

Жителі Тернопільщини гідно представили свій край за кордоном (фото)

Син, який знущався з матері, постав перед судом

Фотофакт
Бережанські поліцейські вирушили в зону ООС (фотофакт)

Тернополяни можуть розширити свою сім’ю на свята

Відео
У Тернополі ухвалили документ, якого раніше взагалі не було (фото, відео)

Жителі Шумська просять підтримати танцювальний колектив

У тернопільській багатоповерхівці чоловік знайшов бойову гранату

Деякі тернополяни отримали відзнаки від Володимира Зеленського

Фотофакт
У центрі Бучача обвалюються будинки (фотофакт)

Це цікаво
10 грудня в історії Тернопільщини

Жителів Бережан попереджають про невтручання у роботу водопровідної мережі

Одна із громад Тернопільщини закупила спецтехніку для ремонту доріг (фото)

У Великих Бірках на Тернопільщині освятили новий храм (фото)

9 Грудня 2019, Понеділок


Фотофакт
У Тернополі біля «Універсаму» зіштовхнулися два автомобілі (фотофакт)

Погода
Дощ з снігом – зима повертається у Тернопіль

У Тернополі триває розшук двох незнайомок, підозрюваних у шахрайстві

Відео
У Тернополі відновили розмови про добудову школи №25, порятунок ставу і розвиток парків (фото, відео)

Тернопіль наблизився до трійки міст з найкращими можливостями

Відео
У Збаражі шукають вандала, який розтрощив ліхтар (відео)

Веселі будні тернопільського безхатька

Ігор Петрович у п’ятнадцятиградусний мороз в центрі Тернополя просить милостиню. Сидить на снігу, підстеливши під ноги картон. Поруч – великий собака. Чоловік – безхатько уже 20 років. Прізвища не називає. Спершу погодився сфотографуватися. За яку хвильку – розповісти про себе.

– Такий мороз, вам не зимно? – цікавлюся.

– Та як не зимно? Я ж не залізний. Навіть залізо на морозі тріскає. Як собі вип’ю сто грам, тепліше. А во, дали мені щойно кави, часом поїсти хтось принесе. – показує на пластиковий стакан з кавою, пишуть на сайті pro.te.ua.

– Де ви ночуєте?

– Де прийдеться. На залізничному вокзалі, десь у підворітні. Літом, то можна навіть на морі. Я так наше озеро називаю. З вокзалу о шостій годині рано вже виганяють – хоч мороз, хоч дощ, хоч щось.

– Як в такий мороз безхатченки обігріваються?

– По-перше горілкою, по-друге – стимул. От у мене є стимул. – показує на каву, яка парує, потім трясе пластиковий стаканчик з грошима.

– Цей пес давно з вами ходить?

– Років два. Собаку звати Діна, вона зі мною завжди

– Кому більше довіряєте – людям чи собакам?

– Людям не можна довіряти. Навіть собі, бо і сам собі деколи можеш збрехати. А собака ніколи не продасть, вона завжди буде біля тебе, і гавкне, коли хтось буде до тебе йти. А людина така, що маму рідну продає. Собака ніколи маму рідну не продасть. А люди продають за сто грамів, за три рублі. Бували такі «случаї», що маму вбивали, бо вона не хотіла дати 3 рублі на сто грам. Зі мною в тюрмі сиділи такі. Він маму вбив – шукав гроші, знав, що вона пенсію получила. І сидів 15 років. Але його взагалі потрібно було розстріляти.

Я колись мав все. І жінку, і дітей. Дочка одна зараз живе в Дніпропетровську, їй 30 років.

– А вона знає про ваш спосіб життя?

– Ні. Хіба якщо їй племінниця подзвонила і розказала. Бо жінка перша там живе. Моя друга жінка померла в 32 роки.

– Хотіли б з дочкою зустрітися?

– Хотів би. Але мені стидно. Я що їй скажу? Вона з двох років мене не бачила. Як мене посадили, їй 2 рочки виповнилося. Зараз дочці 30. Вона нібито знає, що я її батько. Але що я їй маю сказати? Я її не годував. Вона добре собі там живе. Ми з нею говорили по телефону, то вона мені казала тільки «ви». Не каже мені «батько», а тільки «ви».

– Маєте пенсію?

– Яка пенсія? Я 17 років в тюрмі сидів. Прийшов з тюрми і всьо – сестра хату забрала.

– За що в тюрмі сиділи?

– Крадіжка державного майна в особливо великих розмірах, 1984 рік.

– То у чому вас звинуватили?

– У тому, що я вкрав. Але вони більше списали, ніж я вкрав. Я що вкрав? Порошок, 4 пачки «Біломорканалу», якісь тапочки там були, 2 кілограми ковбаси і літру горілки. І все. А вони то всьо списали. Написали мені на 100 з чимось тисяч.

– Ви десь працювали?

– І у Владивостоці, і в Хабаровську – де тільки не працював. А засудили мене у Дніпропетровську.

– Чи багато у Тернополі безхатьків?

– Багато. Точно не знаю, але 50-60 тільки у цьому мікрорайоні, в центрі – точно є. Вони живуть по 5, по 6 чоловік, там таке скопище бомжів.

– Де живуть?

– Десь у закинутих приміщеннях. Ви знаєте, он там внизу був банк за пологовим? Там зараз живе щось 7 чи 6 чоловік. То там страшне, що робиться.

– Є якась конкуренція серед безхатченків? Коли вам милостиню дають, то вас може хтось з цього місця прогнати?

– Можуть. Але спробуй мене прогнати.

– Чи правда, що кожен безхатько має свою територію, де просить милостиню?

– Ні, неправда. Це таке хочуть собі придумати. Моя територія – весь Тернопіль. Я можу зараз бути на Дружбі, там ходити. Можу бути тут, можу поїхати ще дальше. Мені то до одного місця.

– А якщо хтось сяде просити милостиню поряд з вами?

– Ні. Сісти може он аж на тому боці. Он коло магазину «Єва». Десь за 200-300 метрів від мене. Якщо хто сяде коло мене, то буде… але ніхто не сяде, то не можна. Всі розуміють, що ні йому так не дадуть, ні мені не дадуть.

– Є якісь закони серед безхатченків?

– Закони є. Коли я підійшов до смітника, бо шукаю щось поїсти, виймаю пляшки якісь, а інший бомж підходить і так само туди лізе, то він не має права. То чужі так пробують, вони мають свої хати, на літо приїжджають сюди. Літом собі заробили і зимою їдуть додому. То не то, що я – пропив.

– Скільки в день отримуєте милостині?

– 300-500 гривень щодня. Є такі люди, що можуть за раз дати 500 гривень. Йде якийсь крутелик і йому не шкода, але то рідко таке буває.

Я як в Одесі бомжував, то жив шикарно. Там люди годували і навіть додому забирали, щоб помився і пожив трохи. Тернополяни додому не запрошують. Бояться нас.

– Деякі тернополяни на роботі стільки не заробляють…

– А ви попробуйте тут на морозі висидіти. Я б ворогові не побажав такого життя.

– Безхатьки закохуються, зав’язують стосунки?

– Є. І живуть разом. Не одружуються, бо без документів, просто живуть. Дитину он мала одна. Поїхали в село до його батьків, але вона звідти втекла. Дитину лишила в них і втекла знову сюди. Бо тут – свобода.

– Яка ця свобода?

– Не знаю, як пояснити. Ось я сидів 17 років, був закритий у чотирьох стінах. Я хотів свободи. Як вийшов, то думав, що я здурію. Тепер йду, куди хочу, сплю – скільки хочу. Хочу – йду на роботу, не хочу – не йду. Оце є свобода.

– А те, що не маєте де жити – це свобода?

– Я маю де жити – земля і небо. Обігрітися нема де, але якось Бог дає.

– Якщо хтось захворіє, як допомогти?

– Дають раду. Приїжджає «скора», дають пару уколів і все. Мені он викликали «скору», бо я щось випив, знайшов якусь баночку з рідиною. Я думав, що то спирт і отруївся, вмирав. Викликали «скору», мене повезли до лікарні, промили повністю. І ще той лікар почав сваритися з ними, бо мене повезли в першу лікарню, а потім у центральну. Той лікар каже: «Чому ви йому першу допомогу не надали, а якби він помер? Хто би був винен?» Потім сказав: «Помити, поголити, переодягнути і в палату». І він пішов. Промили мені шлунок. А я встав, чую, мені вже легше, санітарки вже воду в ванну набирають, а я кажу: «Ні, не хочу, я у тюрмі насидівся, тепер ще тут у тюрмі сидіти».

– А помитися хіба не хочеться?

– Я за цілу зиму ще не мився. Ви би подивилися на мою голову, то ви б спалахнули.

– А влітку де миєтеся?

– А он море. – показує в бік ставу. – Кавалочок мила купив, покупався, побрився. І їсти варив, то зі ставу воду брав. Нормальна вода. Живіт не болів.

– До скількох років доживають безхатьки?

– Мені 56. Є в мене знайомий, якому 70 років. Він 40 років вже на вулиці і нічо – здорові, як коні. Якщо людину якусь зараз з хати вигнати і дати йому їсти те, що я їм, то він вмре. Або понос буде. А я їм все, що викидають їстівне – м’ясо, хліб, ковбаса. Викидають холодець, всякі недоїдки. Але якщо вже смердить, то ні, не їмо. А що зі столу зібрали, викинули, то забираємо.

Але тут свобода. Я от зараз захочу і піду додому. Ну, як додому? Як найду, де лягти спати. Коли захочу, тоді встану. І ніхто наді мною не стоїть – йди на роботу, діти не плачуть цицькові.

– Тепер вам до під’їздів важче потрапити через кодові замки?

– Є відкриті двері. От є підвал на Дружбі, там трактором можна розвертатися. Там тепло, але двоє чоловік нас. У нас також є страх. Можуть і побити, можуть зарізати і ніхто фамілії не спитає, ніхто шукати тебе не буде. Моя мама – покійна, чи живий ще батько, я не знаю. А якщо б мене зарізали? Ніхто не знає, яка моя фамілія. Знають тільки, що Ігор, все. Або Сєдой. Поганяло у мене таке, бо сивий.

– Якби у Тернополі створили притулок для безхатченків, вони б туди йшли?

– Йшли б. Але там був би такий бардак, стільки було б хвороб і вошей. Був би жах. Хто б їх там лікував? За гроші треба лікувати, а задурно –

хто буде?

– Чим безхатьки хворіють?

– В основному трипер, сифіліс, воші і туберкульоз. Бо сексом займаються – хто з ким попало, і не миються місяцями, як от я зараз. Але добре, що в мене хоч бабів нема.

– Чому люди опиняються на вулиці?

–  Горілка. Або з рідними щось не погоджуються, як от мені сестра зробила. Хату забрала і все. І куди? І вона знає, що зі мною. Бо стрий мій тут живе біля ЦУМу, двоюрідний брат живе, мій колега он недалеко живе з мого села. Але що він? Ігор підходить, його також Ігор звати, дає мені пару рублів, каже: «Ігорку, у тебе ж колись долари були, все було, а зараз он як». А я кажу: «А що я зроблю? От так сестра моя зробила, старша на два роки. Якось вони мене зуміли виписати, бо мама померла». Нас було п’ятеро в сім’ї.

– Що для вас щастя? Коли вам було чи є добре?

– Коли з жінкою спав, тоді добре було. А зараз що? Є кусок хліба, от чай, що мені людина дала, це для мене нормально. Це моє щастя – гаряче дали. І все. Я колись в армії відслужив у Хабаровську, потім жив у Владивостоці з жінкою і дитиною, а зараз от все так, як є…

Наталія ЛАЗУКА

580

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали
Інші публікації автора