Магія плівкових світлин чортківського фотографа Ореста Лижечки (фото)

60765092_2236678049786849_9134371879165886464_o

«Образам Ореста Лижечки притаманні кілька особливостей. З одного боку, вони переконливо достовірні, природні, з другого — у них чітко прослідковується філософія шкидкоминучості існування людини на землі й одночасно її велич через безсмертя роду», — писали у журналі Photographer про творчість цього чортківського фотохудожника.

Орест Лижечка — заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва (EFIAP), входив у світовий рейтинг Фотографічної спілки Америки, двічі фіналіст Кубка світу ISF, тричі державний стипендіат Міністерства культури і туризму України. Член Національних спілок фотохудожників і журналістів України. Роботи експонувалися на понад 450 виставках і салонах у 53 країнах світу. Отримав понад 120 різних вітчизняних і міжнародних нагород (медалі, почесні стрічки, призи, премії, дипломи та інші нагороди).

Зараз у чортківській міській раді триває виставка Ореста Лижечки «Ностальгія за фотоплівкою», яку склали віддруковані вручну чорно-білі світлини переважно сімдесятих-вісімдесятих років. Саме про цю виставку я й поспілкувалась із фотографом.

БІЛЬШЕ ДУМАТИ, НІЖ ЗНІМАТИ

— Що саме викликає ностальгію за фотоплівкою? Власне її можливості, особливості світлин, створених за допомогою неї, чи сам дух фотоплівки, часу, коли ті фото були зроблені?

— Це повернення до класики! Це магія того часу, коли ти завжди змушений бути зосереджений під час зйомки. Постійно думати над побудовою композиції кадру, вибору точки зйомки та освітлення. Та й момент зйомки теж має вирішальне значення.

Ще слід мати на увазі, що на 35-ти міліметрову плівку можна було відзняти 36 кадрів, а на «широку» 60-ти мм «Рольфільм», залежно від моделі фотокамери, — лише 8 або 12 кадрів. А ще з метою економії кадрів деколи доводилося відкладати проявлення на невизначений час, поки її всю не використаєш. Коли ж потрібно було відразу мати результати зйомки, то плівку розрізали на частини та проявляли, щоправда, так втрачалась певна кількість кадрів.

Із плівкою аж ніяк не можна було бути кнопкодавом. Потрібно було вміти правильно підібрати значення витримки і діафрагми. Це дуже відчутно впливає на якість негатива. Також відчутний вплив на готове зображення мали дотримання температурних режимів обробки фотоплівки і фотопаперу, якісні складники хімреактивів. Проте, навіть не зважаючи на складність цього процесу, на те, що плівки були любительські порівнюючи з цифровою камерою мали низьку світлочутливість, фотографи досягали хороших результатів. Здобували високі нагороди на міжнародних фотозмаганнях. Ті, котрі сьогодні добре володіють цифровою технікою, навіть не уявляють, через які труднощі нам доводилося проходити — якби довелося повернутись до плівки, багато з них просто не знимкували би.

01
01

Для хімічної обробки плівки та фотопаперу деколи потрібно було діставати реактиви. Тому фотохудожники намагалися експериментувати з процесами. Правда, у фотомагазині можна було купити готові хімреактиви, проте досить часто вони давали не ті результати, що потрібно. Деякі процеси відбувалися у цілковитій темряві або при відповідному червоному освітленні… До негативної фотоплівки під час друку слід було підібрати фотопапір відповідної контрастності, деколи вибір потрібного фотопаперу був обмеженим, особливо великого (виставкового) формату.

Цінність плівкої фотографії у тому, що фотограф був змушений більше думати, ніж знімати. Про результати зйомки можна було дізнатись через тривалий час.

Це ностальгія не тільки за самою фотоплівкою, а й за всіма процесами для отримання готового зображення.

СИЛА МОНОХРОМУ

— Нинішню виставку склало близько шести десятків фото сімдесятих-вісімдесятих років. Які критерії їх відбору?

— На виставці 58 робіт. Приміщення і кількість рамок не дозволили представити більше. Але і цієї кількості достатньо для повноцінної експозиції. Це виставка художньої фотографії — політики тут немає. Критерій відбору — аналогова плівкова фотографія та ручний друк сімдесятих-вісімдесятих років, декілька робіт початку 90-тих років. На жаль, немало готових робіт того періоду пропали, бо не повернулись з міжнародних і вітчизняних конкурсів, виставок і салонів. Взагалі в той час на міжнародні конкурси конверти з фотографіями пошта приймала не заклеєними. Ми не були впевнені, чи вони дійдуть до адресата. А коли фотографії поверталися назад, то разом із каталогами досить часто губилися на митниці чи на пошті. Більша частина експозиції «Ностальгія за фотоплівкою» була на виставках за кордоном і в Союзі.

04
04

В експозиції чорно-білі світлини. Як гадаєте, в чому сила монохрому? Чим він подобається вам? Чи й зараз працюєте в обмеженій кольоровій гамі?

— У відтінках сірого! Монохром є способом виділення головного в кадрі — контраст, силует, лінії, форми, тіні, текстури… Так, деколи, якщо підходить за сюжетом, працюю у чорно-білій гамі. Саме завдяки чорно-білим знімкам отримав левову частку саме міжнародних нагород.

— Якими рисами володіє фотографія, котра варта того, аби зберігати її близько п’ятдесяти років, а потім показати на виставці?

— Чим старіша фотографія, тим цікавішою стає, хоч технічно чи композиційно може бути недосконалою. Когось цікавить життя свого міста чи села певного періоду, когось обличчя людей, когось мода й одяг, мистецтво, архітектура, традиції, технології.

Дуже багато людей в Інтернеті діляться знімками із власних архівів. Особливо це стосується старих видових фото міст, сіл, будівель, храмів, замків, жанрові фото, портрети… 

Хоч би що там було, але це не таке вже й рідкісне явище — побачити аналогову фотокамеру в дії у наш такий оцифрований час. І пояснити це з логічної точки зору важкувато — чи не щотижня виходить новіша, досконаліша модель цифрової фотокамери, високоякісні апарати стають доступнішими, а зробити ними знімок — лишень натиснути на кнопку. Попри це в світовій павутині створено тисячі сайтів, форумів, клубів любителів повозитися зі срібловмісними матеріалами.

10
10

СТВОРИВ СВОЇМ РОЗУМОМ І СВОЇМИ РУКАМИ, ВКЛАВ СВОЮ ДУШУ

— Ви з того покоління фотографів, котре вчилось знімати на плівку. Як вважаєте, які її головні уроки?

— Творчі параметри за цей час майже не змінилися. Вважаю, що цей час недаремно був витрачений на пошуки, експерименти та навіть невдачі.

— Власне розкажіть про довговічність аналогової фотографії. Чи потребує плівка спеціальних умов?

— Доки існуватиме людство, доти буде інтерес до аналогової фотографії. Наведу такий приклад. Декілька років тому, у Києві, після закінчення пленуму Національної спілки фотохудожників України я з колегами зайшов у фотомагазин, де продається фотоплівка, фотопапір, хімічні фотореактиви та обладнання у окремому відділі аналогової фотографії. Нашому здивуванню не було меж — там було повно покупців. Хтось купував фотоплівку, фотопапір, хтось окремі хімреактиви, хтось підбирав обладнання. Я навіть знаю, що дехто з моїх колег зараз вручну виготовляє фотопапір…

Так, щоби плівка довго збереглася, потрібно завжди дотримуватися інструкцій, починаючи з її хімічної обробки. Після того її теж слід зберігати у відповідних умовах (температура повітря, вологість, і т. д.)

11
11

— Чи варто тим, хто працює з фотографією, але не тримав у руках плівковий фотоапарат, взятись за нього?

— Якщо людина не має особливого бажання, то не варто. Крім того, слід пам’ятати, що заняття плівковою фотографією означає чималі витрати на придбання фотокамери, фотозбільшувача, фотоматеріалів, різного приладдя…

— Як вважаєте, яка нині роль аналогової фотографії? Чи не стає вона власне метою, а не засобом?

— Аналогова фотографія ще довгий час буде у тренді. Але цифрова на місці не стоїть. Розвивається стрімко. Технічні можливості кольоропередачі, фотографічної широти, роздільної здатності, світлочутливості й інших параметрів не гірші за плівкову.

— Розкажіть не стільки про технічні особливості плівкових робіт, скільки про їхній дух — адже треба було зловити момент накладання дії, світла, вибудувати композицію…

— На відміну від пікселів у файлі цифрової камери, плівка є фізичним носієм інформації, яку ми бачимо й тримаємо в руках. Це є певне відчуття радості, що ти це створив своїм розумом і своїми руками, вклав свою душу. А про композицію та побудову кадру думати потрібно завжди. Як в аналоговій так, і в цифровій фотографії.

На виставці у Чорткові представлені фото надруковані вручну. Тоді кожен сюжет друкувався у кількох екземплярах, аби потім можна було вибрати найкращий. Ручний друк фото — теж творчий процес. Особливо, коли друкуються художні фото, то деякі деталі потрібно висвітлити чи притемнити. На це йде доля або десятки секунд. Методом проб підбирається час експонування фотопаперу. Це досить трудомісткий процес.

12
12

ПОТРЕБА І НАСОЛОДА ВІД ТВОРЧОСТІ

Повертаючись, так би мовити, ad fontеs, чому вирішили займатись фотосправою. Як з роками змінилось ваше бачення місії фотохудожника?

— В останньому класі школи знав, що буду вчитися на фотографа у Тернополі біля вокзалу. Тепер це вулиця Чорновола. Хоча до цього моменту фотографією займався дуже мало. Потім ще було навчання у Республіканському технологічному технікумі у Києві, проте  це була підготовка спеціаліста для служби побуту.

Беручи участь у міжнародних і національних виставках, конкурсах і салонах, можу судити, чого я вартий у творчості. Звичайно, приємно, коли на міжнародний конкурс надсилають десятки тисяч фоторобіт, а моя потрапляє у сотню найкращих, або ще здобуває призове місце, чи головну нагороду. Деколи дивлячись на підсумки міжнародного фотосалону, що відбуваються під патронатом Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), думаю: «Ого! Скільки сотень чи тисяч авторів зі всього світу залишилися позаду мене». Таким чином гідно представляю наше мистецтво, Україну та Чортків у світі.

Головне для фотографії світло. А які ще складники любите на світлинах?

— Так, світло є головним зображувальним засобом у фотографії. А ще підсилити зображення допомагають лінійна та тональна перспективи, виділення головного, кадрування і сам момент зйомки. Також мене цікавить побудова і зміст самого кадру.

13
13

Прочитала, що дев’яносто п’ять відсотків світлин ви знімаєте, не виїжджаючи з Чорткова та району…

— Так. Сюжети для зйомок можна знайти скрізь і всюди. Головне вміти їх бачити, відчувати й зафіксувати. А Чортків цікавий тим, що старовинний, у ньому багато історичних споруд різних епох, цікавих вулиць. Люди та їх обличчя мене теж приваблюють. Ще деколи організовую для себе фотопленери по району. Подорожую автобусом, велосипедом чи пішки.

Як тримаєте око в тонусі, аби на звичних вулицях бачити нове?

— Навіть якщо не маю з собою фотокамери, то «фотографую» оком, одразу «обробляю» сюжет. Якщо це можливо, то через деякий час вже приходжу на це місце з фотокамерою.

14
14

— Що нині надихає вас, стимулює працювати?
— Саме життя. Фотографія — це моя потреба і насолода від творчості.

15
15

16
16

17
17

23
23

Анна Золотнюк.

Фото Ореста Лижечки; світлина, де зображений Орест Лижечка — Володимира Тиховича.

Вибір читачів за тиждень

Відео