27 Липня 2021, Вівторок


Погода
Грозу, град і шквали обіцяють на Тернопільщині 28 липня

На Кременеччині добудують капличку-пантеон (фото)

Це цікаво
Сергій Притула вперше сяде у суддівське крісло популярного українського шоу (фото)

Відео
На три дні до Одеси поїхали керівники кількох громад з Тернопільщини (фото, відео)

В аварії на Тернопільщині постраждала 11-річна дівчинка

Вакциною, що дає 95% захисту від COVID-19, у Тернополі можна щепитися щодня

Ше дві європейські країни відкрили свої кордони для тернополян

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

На Тернопільщині провели ХІІI конкурс з відбору адвокатів до системи БПД

На Тернопільщині два заклади професійної освіти отримають кошти для нових навчально-практичних центрів

Стало відомо, задля чого мер Тернополя поїхав до Одеси

Тернопільщина долучилася до проєкту «DNISTER CANYON»

Від Кременця до Заліщиків: жителів Тернопільщини чекають у Центрах вакцинації

Мешканці Тернопільщини масово встановлюють сонячні батареї

У Чортківській громаді є школи, де у класах по 8 дітей: що з цим робити?

На Тернопільщині вперше за 30 років масштабно ремонтують дорогу на Прикарпаття

Для дітей на Тернопільщині організували літні канікули поза межами інтернату (фото)

На Тернопільщині парафіяни роблять ремонт будинку (фото)

Як жителям Тернопільщини прийняти спадщину із нерухомістю без правовстановлюючих документів

На Тернопільщині взялися за ремонт майже 100-річного мосту

Оголошено повторний конкурс на посаду директора Тернопільського обласного художнього музею

Чортківський футбольний клуб «Кристал» змінить назву та виступатиме у Чемпіонаті України

Погода
Через зливи, на полях Херсонщини гниють овочі (Агроновини)

Це цікаво
Тернополянин знайшов новий район для каякінгу на Закарпатті (фото)

Тернополяни отримають особливий маршрут

Одна зі шкіл Тернопільщини має вакансію директора

Операція  «Мак»: поліцейські задокументували 121 факт вирощування нарковмісних рослин

Фотофакт
На ринках Тернополя продають плоди тутового дерева (фотофакт)

Штучно заселені водорості поліпшили прозорість водойми у Тернополі

У Чорткові за вихідні ще півтисячі людей отримали щеплення від COVID-19

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Прикраси без окрас (фото)

Тернопільська обласна рада оголосила конкурс на посаду директора драмтеатру

Правоохоронці Тернопільщини встановили особу зловмисника, причетного до крадіжки з будинку

Тернополяни передали петицію Президенту

У містечку на Тернопільщині українською та англійською мовами ознакували головні пам’ятки (фото)

В одному з міст Тернопільщини сьогодні тимчасово не буде води

Оперативники затримали зловмисника, який на зупинці громадського транспорту пограбував неповнолітнього тернополянина

Відійшов у вічність священник Тернопільської єпархії ПЦУ

У карколомній ДТП на Львівщині постраждало 5 мешканців Тернопільщини, серед яких троє – діти

Коронавірус на Тернопільщині зробив паузу

Гравець чортківського «Кристала» підписав контракт із клубом Прем’єр-ліги

На Тернопільщині учасники літнього табору подорожували своєю громадою (фоторепортаж)

Це цікаво
27 липня в історії Тернопільщини

26 Липня 2021, Понеділок


Погода
Спекотно і з грозою: яким буде 27 липня у Тернополі?

Відео
Мед на столі – радість у господі: на Тернопільщині відбулося свято меду та бджільництва (фото, відео)

Представили концепцію реконструкції центральної частини Чорткова (фото)

Нардеп з Тернопільщини похвалився першим врожаєм (фото)

Два села на Тернопільщині відвідав особливий церковний гість

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Вихідні точки (фото)

Це цікаво
На Тернопільщині виробляють унікальні вулики

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернопільська «Нива» у першому матчі сезону створила сенсацію

Музей у Тернополі зберігає прадавні знаряддя переробки врожаю (фоторепортаж)

Серед понад 250 тисяч експонатів, що зберігаються у найдавнішому закладі культури і просвітництва Тернопільщини – обласному краєзнавчому музеї є особливі артефакти.
Вони увібрали в себе не якусь там сотню-другу літ, а цілі епохи. Так, саме тисячоліттями ними користувалися, удосконалювали, передавали із покоління в покоління далекі предки. Йдеться про перші знаряддя праці, серед яких є й такі, яким і тисячу, і навіть п’ять тисяч років.

Трись зернино до зернини – мука буде

На одному із поверхів Тернопільського обласного краєзнавчого музею мене зустрічає знаний на Тернопіллі та в Україні історик, археолог, завідувач відділом стародавньої історії музею Олег Гаврилюк.

Попередньо ми з ним домовлялися, що темою нашої зустрічі будуть та би мовити, «аграрні» артефакти музею, за допомогою яких наші пращури переробляли посіяне, вирощене та зібране – передусім, зерно.

– У нашому музеї за майже його 110-річну історію зібрано чимало давніх знарядь праці, кожне з яких характеризує той чи інший сільськогосподарський процес. Це і різноманітні, перші примітивні пристосування для обробітку ґрунту, і мотички, і серпи й коси, різновеликі лемеші-плуги. Є серед них і досить специфічні пристосування, що посідають своє важливе місце у тривалому часовому ланцюжку від насінини – до хлібини. Це, передусім, зернотерки та жорна, – каже пан Олег.

Із долівки музейної діорами, яка відтворює фрагмент побуту трипільців, історик обережно бере довгастий шмат каменю із теж кам’яної брили, поверхня якої помережана численними горбочками й борозенками.

Так ось, виявляється, що то не просто декоративний елемент відтворення сцени часів Трипілля. Це – зернотерка. Вона для хліборобів-трипільців, які мешкали понад 5 тисяч років тому частково і на території нинішньої Тернопільщини, була незамінною у повсякденному побуті.


– Ось так виглядає трипільська зернотерка, якою трипільці розтирали, розбивали зерно, що лежало на кам’яному ложі-основі і поступово, від ударів й тертя перетворювалось у борошно, муку, з якого й випікали паляниці й хлібини, – розповідає Олег Гаврилюк, тримаючи у руках подовгастий камінь-брусок, відшліфований від багаторічного розтирання зернин.


За словами історика, такі зернотерки були двох видів: одно- і дворучні, у залежності від того, який спосіб обробки зерна обирався: однією рукою, чи двома.
На Тернопільщині археологи на місці колишніх жител трипільців знаходили різну кількість подібних зернотерок – від однієї-двох до півтора десятка. А працювати таким знаряддям було досить важко.
Підраховано, що за годину можна було перетерти десь до пів кілограма вирощеного збіжжя. А куди там було поспішати, отим трипільцям, терли розтирали собі зернятка, вирощені на екологічно чистих, без гербіцидів видолинках, аж поки на заміну зернотеркам прийшло інше знаряддя – жорна, унікальні зразки яких можна теж побачити у Тернопільському краєзнавчому музеї.

Усім жорнам жорно

Завідувач відділом давньої історії музею Олег Гаврилюк, продовжуючи свою розповідь, каже, що ручні кам’яні жорна, які використовувалися для перемелювання борошна, були дуже важливим знаряддям українського хлібороба.
А щодо, власне, витоків виготовлення ручних жорен, то вони мають є глибокі історичні корені, про що свідчать численні археологічні знахідки на території нинішньої Тернопільщини.

– Кам’яні ручні жорна – один із найдавніших побутових пристроїв, яким у домашніх умовах прадавні хлібороби перемелювали зерно на борошно. Матеріалом для виготовлення таких жорен були різні породи каменю, які можна було обробити, надаючи майбутнім жорнам форму кругу. Ті кам’яні жорна, які ми знаходили під час
археологічних експедицій на Тернопіллі виготовлялися, переважно із пісковику, вапняку, черепашника, тобто, тих порід, які тут найбільш поширені. Траплялися нам, але рідше й жорна із граніту, – каже історик-археолог Олег Гаврилюк.

Серед жорнової колекції що зберігається у фондах музею та його відділі стародавньої історії є і особливий кам’яний музейний експонат, такий собі «патріарх» серед інших «побратимів».


Ось воно, ріпате, білого кольору товстезне жорно, діаметром десь 70 см. Здається й нині зберігає у собі запах перемеленого зерна. Кам’яний круг ледве-ледве відриває від долівки Олег Гаврилюк.

– У 1991 році у селі Антонівці тодішнього Шумського району в урочищі Грабинка ми проводили археологічні розкопки. І ось, під час рятувальних досліджень виявили кілька давньоруських жител, а біля одного із них й відкопали оце ціле жорно, виготовлене із черепашника. Саме із цієї породи, або як ще кажуть, із «ракушняка» й виготовляли тоді вже таке більш універсальне, ніж зернотерка, знаряддя ручної праці – жорна. Чому із черепашника? Бо ця осадова порода, складена із закам’янілих організмів, молюсок, різних черепашок – колишніх мешканців Сарматського моря, що мільйони років тому бушувало тут, прекрасно піддається обробці. Тож давні люди обтесували шматки такої породи, надавали їм форму круга, використовуючи згодом для жорен, що своєю вагою вже більш краще, як примітивні зернотерки розтирали зерно. Щодо цього нашого музейного експонату із дна Сарматського моря, із морського рифу, то він «ювіляр», має щонайменше тисячу років. Належить до XI століття, періоду Київської Русі, – розповідає Олег Гаврилюк.

За його словами, деякі жорна у різні роки привозили до музею самі місцеві жителі, зокрема, із сіл Малашівці, Дичків. Одне із давніх жорен передав у музей відомий в області збирач старожитностей краєзнавець Зіновій Дець.

Їх він відшукав в урочищі «Замок». Збереглася верхня частина жорна (верхняк), яка терлася об долішню частину (спідняк), з якої рівчачком-жерлом й сипалося розтерте на муку зерно. Як каже музейник, під час розкопок, чомусь більше траплялися знахідки верхньої частини жорен. Цікаво, що жорна були і своєрідним товаром, яким із жителями Галичини торгували мешканці Лівобережжя, де каменотесна справа була дуже поширена. Особливо така торгівля набула розмаху у трагічні часи післявоєнного голоду.
Узагалі, жорна, які вийшли з ужитку десь наприкінці 1950-х років, були для галичанина, та й не тільки для нього, символом благополуччя родини, достатку, певної незалежності від непередбачуваних ситуацій. І коли терлися одне до одного жорна, даруючи родині борошно, то завжди у садибі була радість. А дні, коли жорна замовкали, означали, що у хаті оселилася біда…

Про що розповів понад столітній фоліант

І про ще одну іпостась жорен, у тому числі й тих, які зберігаються у Тернопільському краєзнавчому музеї, дізнався, під час відвідин цього закладу. Розмовляючи із Олегом Гаврилюком, підійшли до музейної стіни, де відтворено роботу водяного млина, який, зрозуміло, без жорен втрачає своє призначення.

– На продовження розповіді мого колеги, історика Олега Гаврилюка скажу, що у той час, коли ще з неоліту для розмелювання зерна на борошно застосовували зернотерки, які ви бачили, а на початку нашої ери з’явилися жорна, то вже в період пізнього Середньовіччя виникли споруди, які замінили важку ручну працю із виробництва муки. Йдеться про водяні млини, де своєрідним «кам’яним серцем» були жорна, які за допомогою енергії води перемелювали зерно на муку, – каже завідувачка сектором музею Віра Шумська.


За словами музейниці, млинарство упродовж століть на Галичині було виключною монополією шляхти. Потужність млинів вимірювалася кількістю кіл (від 1 до 12, а іноді й більше). Наприклад, у власності князя Яреми Вишневецького було понад 420 млинових кіл. Челядь могла тільки молоти збіжжя у свого пана за досить високу платню або ж у себе вдома на жорнах, що було нелегко й малопродуктивно.
Характерно, що тривалий час у млинарстві ніякого поступу не було.
Тільки починаючи з ХІХ ст., на території нинішньої Тернопільської області поступово починає розвиватися великий млинарський промисел.
Віра Шумська гортає 115-річний фоліант польською мовою.

Це статистичний збірник, виданий у Львові. У книзі, де йдеться про промислово-торгівельні об’єкти Галичини, значна увага приділена й млинам, як невід’ємній частині тодішнього економічного устрою.

– Період найвищого піднесення великого млинарського промислу на Тернопільщині припадає на 80-ті роки ХІХ ст. У 1838 році почав функціонували турбіновий млин у Бережанському повіті. Згодом споруджуються великі парові млини у Бродах, Тернополі, Кам’янці Струміловій та в інших місцевостях. Зокрема, у 60-х роках ХIХ ст. був збудований пароводяний млин Блюхера на Дністрі, який переробляв за рік від 12 до 20 тисяч корців зерна (1 корець – майже 100 кг), – каже Віра Шумська.

За її словами, рівно 140 років тому у самому Тернополі нараховувалось 5 млинів, а всього на Тернопільщині в цей період функціонувало майже 700 млинів. Серед них було 8 великих парових, 18 так званого «американського типу», 9 вітряків та більше 600 звичайних річкових млинів, в яких крутилися, шуміли жорна, розтираючи на муку тонни збіжжя.


– У Тернопільському воєводстві у 30-х роках ХХ ст. нараховувалось вже майже 750 млинів і серед них переважали водяні. Зокрема, багато їх було на річках Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Нічлава, Збруч. На потужних млинах великі жорна перемелювали збіжжя навіть з інших воєводств і експортували муку за межі тодішніх кордонів. Згодом на них почали застосовувалися двигуни внутрішнього згоряння, це й зрештою привело до того, що традиційні водяні млини почали досить швидко зникати, – додає завідуюча сектором музею Віра Шумська.

Разом із своїм колегою Олегом Гаврилюком пані Віра підійшла до гігантського водяного колеса з елементами старої будівлі, що у музеї нагадує отой історичний ланцюжок від зернотерок – до ручних жорен і, згодом, до млинів, які ще років з 30 тому діяли на Тернопільщині.
Нині тут немає жодної, повністю збереженої споруди давнього млина. Хоча ні, на Стрипі поблизу села Губин ще три роки тому, коли із товаришами сплавлявся цією стрімкою річкою, притокою Дністра, мені довелося бачити дещо пошкоджений дерев’яний млин ХIХ ст.
Цікаво, чи знайдуться в області меценати, ентузіасти, які б взялися за реставрацію цього млина-символу цілої епохи, аби зробити там, на березі ріки оригінальну туристичну локацію?
Хтозна, можливо там колись і зашумить жолобом вода, скидаючи свої потоки на величезне колесо. І воно, поскрипуючи, повільно закрутиться, передаючи свої оберти, енергію руху кам’яним жорнам, з-під яких у складені човником долоні мірошника під оплески очевидців цього дійства – туристів, поволеньки посипиться біла-біла, як сніг – мука помелу нового врожаю, наповнюючи округу ароматом щойно змеленого борошна, яке, напевно пахло однаково у всі часи, від Трипілля – до наших днів.

Бо то – запах життя, яке крутить-вертить, розкручує у неймовірному герці космічний млин, теж маючи два жорна – верхнє, небо та нижнє, землю…А між ними, оцими небесно-земними жорнами живуть, відходять у засвіти й народжуються у плині часу нові покоління – оте одвічне людське борошно, створене із зерен-доль, що у кожного своя…

Фото з допису

122

Залишити коментар

прайс-на-рекламу
Схожі матеріали

Інші публікації автора