10 березня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
учасник національно-визвольних змагань, член ОУН Іван Бутин (1910, с. Загір’я, нині Зборівського району – 1984, м. Рівне, похований у родинному селі);
фармацевт, громадський діяч Роман Домбчевський (1909, нині смт Залізці Зборівського району - рік та місце смерті невідомі);
український мистецтвознавець, краєзнавець, педагог, діяч культури, тернополянин Ігор Дуда (1940, с.Ганчова Горлицького повіту Краківського воєводства (Польща)) - Заслужений працівник культури України. Організатор першого в Україні фестивалю лемківської культури «Ватра» (село Гутисько Бережанського району Тернопільської області, 5-6 червня 1999 р.). Від 1991 р. - організатор і директор Тернопільського обласного художнього музею. Співзасновник художньо-меморіального музею Л. Левицького в селі Бурдяківці Борщівського району, музею «Лемківщина» в Тернополі.
журналіст, педагог Оксана Дяків (1969, м. Чортків);
головний лікар міського закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Микола Медвідь (1965)
педагог, громадський діяч Михайло Ребрик (1897, с. Беримівці, нині Зборівського району – 23. 06. 1974, м. Торонто, Канада);
науковець Віра Руда-Кримська (1959, м. Бережани);
режисер, громадський діяч Орест Савка (1939, с.Крогулець Гусятинського району) - Заслужений діяч мистецтв України, лауреат літературно-мистецької премії ім.Братів Лепких. З 1965 р. - головний режисер Копичинецького народного драматичного театру, який тепер носить ім’я Богдана Лепкого. З 1991 р. - художній керівник центру культури і дозвілля в м.Копичинцях, його директор, водночас до 1996 р. - завідувач Копичинецького музею театрального мистецтва. З 1996 р. - помічник голови Тернопільської обласної державної адміністрації, у 1997-1999 рр. - начальник управління культури облдержадміністрації. З квітня 2000 р. - старший науковий співробітник Музею політичних в’язнів і репресованих у Тернополі.
лікар, громадський діяч Тарас Шафранський (1943, с. Кобилля, нині Збаразького району – 25. 03. 2006, м. Рівне).
Цей день в історії Тернопілля:
10 березня 1410 року - перша згадка про села Борек, нині - смт Великі Бірки, і Чернелів, нині - Чернелів-Руський Тернопільського району.
10 березня 1910 року - у м.Тернопіль, вперше в Україні, перевидано альманах «Русалка Дністрова». Його підготував до друку Йосип Застирець - викладач Бережанської, а потім Тернопільської гімназій. Це видання з дарчим автографом Застирці, датоване 10 березня 1910 р., зберігається сьогодні у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України.
7–10 березня 1944 року - ударні частини 3-ї гвардійської, 4-ї танкової і 60-ї армій 1-го Українського фронту на проскурівсько-чернівецькому стратегічному напрямі досягли рубежу Тернопіль – Проскурів і перерізали важливу залізничну магістраль Львів – Одеса.
10–11 березня 1944 року - гітлерівці потужними атаками спробували відкинути Червону Армію від залізниці Тернопіль – Проскурів. У цих умовах Ставка Верховного Головнокомандування схвалила рішення командувача військ 1-го Українського фронту Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова тимчасово припинити наступ, підтягнути артилерію, перегрупувати сили, підвезти пальне й боєприпаси для підготовки нового удару на південному напрямі.
10 березня 1944 року – в боях за Тернопіль загинув молодший лейтенант, командир батареї самохідних артилерійських установок, Почесний громадянин міста Тернопіль Григорій Танцоров. Народився 8 в с. Золоте, нині Червоноармійського району Відзначився в боях 6-10 березня 1944 при звільненні залізничної станції Збараж і міста Тернопіль. Герой Радянського Союзу. Похований в Тернополі. В Старому Парку йому встановлене погруддя. Його іменем названо теплохід, який курсує Тернопільським ставом.
10 березня 1947 року - захоплення пошуковою групою МВС криївки УПА-Захід в селі Острів Микулинецького району (підірвався гранатою Віктор Кіндрат-«Вихор», застрелився Осип Возняк-«Чайка»).
10 березня 1965 року – в с.Салівка Чортківського району помер педагог і освітній діяч на Лемківщині, майстер різьблення по дереву Степан Батюк. Першим його вчителем у ділянці різьбярства та ліплення з глини був його дід Михайло Вербицький. Різьбити почав ще семінаристом. Після закінчення учительської семінарії за закликом Івана Франка поїхав працювати на Лемківщину, учителював у Новиці, Вижньому Регетові, Висові. Зарекомендував себе не лише педагогом високої кваліфікації, а й активним громадським діячем. У селах заснував хорові і драматичні гуртки, поставив ряд п'єс українських класиків. Незадоволені польські власті силоміць перевели його у польське село Бохню. 1945 року переселений на Тернопільщину. Відомий як художник і різьбяр, автор барельєфів і горельєфів «Дума про минуле», «Богдан Хмельницький», «Каменярі», «Тарас Бульба», «Шевченко в засланні» та інших, які неодноразово експонувалися на республіканських і обласних виставках. Автор кількох рукописних праць про історію шкільництва на Лемківщині.
Ймовірно, 10 березня 2015 року – загинув Крук Володимир Анатолійович, уродженець с. Пальчинці Підволочиського району. На початку осені 2014 року добровольцем пішов на Схід України. Був на ротації вдома, повертався в частину. Загинув ймовірно 10 березня 2015 (54 роки, обставини смерті не встановлено).
Сьогодні іудеї всього світу святкують Пурім.
Це свято в пам’ять про чудове спасіння євреїв в Персидському царстві більше 2400 років тому, в період правління царя Ахашвероша (Артаксеркса). Назва свята походить від слова „пур”, що означає „жереб”. За допомогою жереба радник царя Аман визначив день - 13 адара, коли слід було винищити євреїв Персії. Чому саме євреїв? А тому, що перед цим зарозумілим чиновником всі, за його наказом, повинні були ставати на коліна, а біля палацу йому на очі весь час потрапляв Мордехай, родич жінки царя, і не падав на коліна. Мовляв, на коліна євреї становляться тільки перед Богом. Пішов тоді Аман до царя і доповів – у твоєму царстві є народ гордий, нешанобливий, тим, що вищі за нього не вклоняється. Дозволь, мовляв, щоб в назначений день будь–хто міг вбити єврея, а його майно взяти собі. А я тобі за те ще пожертвую до казни 10000 срібників.
Указ про геноцид Ахашверош підписав з легким серцем, оскільки слово „євреї” ні про що йому не говорило, і він не знав, що його жінка красуня Эстер (Эсфірь) - єврейка. А Мордехай тому і проводив дні і ночі біля палацу, що обіцяв це своїй вихованиці-сироті. Їй, молодій цариці, було одиноко і страшнувато вдалі від рідної домівки.
Трапилось так, що в одну з ночей Мордехай почув розмову двох стражників, які задумали вбити царя. Він відразу ж доповів царю і їх схопили, а вчинок Мордехая записали до дворових книг.
В одну з наступних ночей царю не спалося, і йому читали ці книги. Дізнавшись, що його рятівника ще ніяк не нагородили, він покликав Амана і спитав, як слід поступити з людиною, якій цар дуже зобов’язаний. Аман чомусь вирішив, що цар хоче нагородити саме його і сказав, що таку людину слід обдарувати дорогим одягом, посадити на гарного коня, а коня вести по вулицях столиці, проголошуючи: „Так поводиться цар с тими, хто робить йому послугу”. Цар погодився і наказав Аману нагородити Мордехая саме в такий спосіб. Аман розлютився ще більше, бо він вже навіть обрав дерево, на якому збирався повісти Мордехая 13 адара.
Мордехай розповів Естер про плани Амана і попросив зробити все можливе для спасіння євреїв. Естер запросила царя (і Амана) на пір, який так сподобався царю, що він обіцяв Естер виконати будь-яке її бажання. Кинувшись в ноги царю, вона почала благати його відмінити указ про винищення євреїв.
Ахашверош дуже розлютився на Амана і вийшов в сад, обдумати ситуацію. Коли ж він повернувся, то застав Амана біля ліжка Естер. Той благав її про заступництво, але, звинувативши Амана в тому, що він намагався збезчестити царицю, Ахашверош наказав повісити його на тому самому дереві, на якому Аман хотів повісити Мордехая.
Але царський указ не міг бути скасований, і царю довелося видати ще один: євреям дозволялося захищати своє життя і своє майно, і забирати, в разі перемоги, майно тих, хто на них нападав. Так підступний задум Амана повернувся проти нього самого і всіх, хто виступав проти євреїв. С тих пір два дні після цієї дати стали днями святкування, в єврейських громадах проводяться театралізовані вистави, карнавальні процесії, прийнято надсилати знайомим святкові частування. Печуть маленькі трикутні пиріжки з джемом, вони називаються гоменташі (вуха Амана). Хоча до вина в єврейській традиції ставлення стримане, саме про цей день в Талмуді сказано: в Пурім потрібно напитися так, щоб не відрізняти „проклять Амана” від „благословень Мордехая”.
В переддень свята в синагогах читають „свиток Естер” і при кожному згадуванні імені Амана стукають у тріскачки.
У містах, які на час подій, описаних у „Свитку Естер”, були обнесені кріпосним муром, як тодішня столиця Персії місто Шушан, Пурім святкується наступного дня, 14 адара, і називається Шошан–Пурім. У високосний рік за єврейським календарем (наприклад, 2005, 2024) два місяця адар, і Пурім, що святкується в перший з них, називається Пурім-катан (малий Пурім).
В 2020 році Пурім припадає на 10 березня.
За церковним календарем 10 березня вшановують святителя Тарасія – архієпископа Константинопольського.
У народі вірили, що 10 березня не варто лягати рано спати; можна захворіти небезпечною хворобою.
Погоду у цей день передбачають птахи: синиця заспівала — тепло ворожить. З цього дня відбувається перехід середньої температури повітря через 0 градусів. Це вважається часом появи прогалин. Набухають бруньки — весну чують.
Іменини сьогодні святкують Тарас, Антон, Євген, Федір.
