12 ниток Вишнівецького прядива на Тернопільщині (фоторепортаж)

Ось і відшумів, останній у цьому році фестиваль. Там, у Вишнівці, виокремив лише 12 миттєвостей-ниток із фестивального прядива, миттєвостей, для когось і непримітних, але для мене – значущих. Можливо, хтось скаже, що фестивальна палітра була іншою. Не заперечую, але я її побачив ось такою. Відреставрована плащаниця

XIX століття із села Котюжини, виставлена на огляд у палаці князів Вишневецьких і там же – портрет Байди-Дмитра Вишневецького із неймовірної виставки про князів Галицьких і Острозьких, автор якої – художник-ілюстратор з Тернополя Олег Кіналь, котрий презентував цю виставку разом із своєю дружиною Наталею. А ще – мить погляду народного художника України Богдана Ткачика, який привіз сюди роботи учасників Всеукраїнського пленеру «БайдаSICH», а надворі - п’ятеро дівчаток, цих метеликів біля старої стіни, ліхтар над в’їзною палацовою брамою… А ще – фестивальні гості - жіночки аж із Охтирки, які зосереджено смакували куліш, і пильний погляд лицаря, і постать незнайомої юнки у віночку, і силует вишневецького надвечір’я, й нерозпродані тарелі з горнятком народного майстра України Василя Бардачевського і, як мінорна мелодія – колонади клавіш давнього муру на тлі раптово-теплого осіннього дня Святої Покрови, днини, коли трепетно торкнувся оцих 12 ниток фестивального прядива там, у Вишнівці…