19 липня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
письменник, поет Богдан Бастюк (1949 р., с. Мишковичі – 16. 11. 2014 р., там же)
художник, поет Володимир Гаврилюк (1904 р., с. Зарваниця, нині Теребовлянського району – 15. 02. 2000 р., м. Монреаль, Канада)
правник, журналіст Осип Губчак (1912 р., с. Медин, нині Підволочиського району – 09. 12. 1997 р., м. Чикаго, США)
голова Тернопільського окружного адміністративного суду в Тернопільській області Надія Данилевич (1963 р.н.)
адвокат, журналіст, громадський діяч Теодор-Тадей Данилів (1909 р., м. Бучач – 07. 02. 2003 р., м. Лондон Велика Британія)
педагог, доктор економічних наук Ірина Іващук (1974 р. н., с. Дорофіївка Підволочиського району)
тернопільський архітектор, художник Станіслав Калашник (1948 р. н., с. Дашів, нині смт Іллінецького району Вінницької області – 24. 02. 2010 р., м. Тернопіль)
господарник Ярослав Каспрук (1956 р., с. Печорна Заліщицького району)
військовик в УГА Домінік Кришталович (1898 р., містечко, нині смт Гусятин – 06. 01. 1978 р., США)
художник Теофіл-Ісидор Кузьмович (1906 р., м. Тернопіль – 16. 04. 2001 р., США)
військовик, старший водій роти матеріального забезпечення 128-ї гірсько-піхотної бригади ЗСУ Віталій Лотоцький (1979 р., м. Тернопіль – 17. 02. 2015 р., поблизу м. Дебальцеве, Донецької області)
архітектор Володимир Олексюк (1930 р., с. Великі Бережці, нині Кременецького району – 21. 07. 1990 р., м. Тернопіль)
інженер, краєзнавець, фольклорист, художник-аматор, літератор, громадський діяч Богдан Тихий (1950 р. н., м. Бережани)
оперний і камерний співак (лірико-драматичний тенор), теоретик вокалу, педагог Климентій (Клим) Чічка-Андрієнко (1885 р., м. Копичинці, нині Гусятинського району – 05. 03. 1967 р., м. Роттенбурґ, Німеччина)
майстер декоративно-ужиткового мистецтва (в'язання гачком) Любомира Шевчук (1956 р. н., с. Саранчуки Бережанського району)
тернопільський правник, почесний працівник прокуратури України Микола Яценко (1947 р., смт Новоархангельськ Кіровоградської області)
художник Богдан Яциковський (1936 р. н., с. Киданці, нині Збаразького району).
Цей день в історії Тернопілля:
1463 р. – перша письмова згадка про с. Старий Олексинець Кременецького району в “Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынской епархии” Миколи Теодоровича, де зазначено, зокрема, що село належало до Збаразького повіту й було власністю князів Збаразьких, а відтак Вишневецьких (Соломорецьких і Чарторийських). У дільчому акті князів Збаразьких – Солтана, Симеона, Василя та їхньої матері – від 19 липня 1463 р. мовиться про передачу села у володіння дочки Олександри, а до цього його власником був Андрій Вишневецький (рідний брат Байди-Вишневецького), який назвав село на свою честь – Андрієво, але ця назва побутувала недовго. Коли володаркою села стала дочка князів Збаразьких Олександра, вона найменувала село на свою честь – Олексинець.
1709 р. – у с. Саранчуки, нині Бережанськеого району град і саранча знищили чотири лани пшениці за верхнім ставом і чотири лани ячменю.
1892 р. – в с. Борсуки Лановецького району новозбудовану церкву святого Миколая освятив о. Філарет Гутовський, який понад 50 років був настоятелем церкви і біля неї похований.
1917 р. – контрнаступ німецько-австрійських військ змусив росіян готуватися до відступу. Цього дня російські війська отримали наказ про евакуацію з Тернополя й околиць. Відтак на теренах міста розгорталася драма і навіть трагедія. “Великі магазини (склади — прим. ред.) в Тернополі стоять в огні. Знищення воєнних матеріалів організувала російська влада, щоб вони не потрапили в руки неприятеля. Довгі дерев'яні магазини, які були головним складом воєнних матеріалів для цілого галицького фронту, стоять вже від суботи у вогні. Окремі відділи знищили в Тернопільщині все, що представляло яку-таку військову вартість”, - повідомляв кореспондент з німецького штабу у Галичині 24 липня.
1920 р. – частини Червоної армії перейшли на західний берег р.Збруч. Після упертих боїв з частинами Дієвої армії УНР частини Червоної армії повернулись на східний берег р. Збруч.
1941 р. – до Умані більшовики разом із працівниками Чортківського НКВС привели з чортківської тюрми близько 700 в’язнів, яких впродовж 20–21 липня розстріляли.
1944 р. – загинув керівник організаційної референтури Крайового Проводу ОУН Західних Українських Земель, уродженець с.Жизномир Бучацького району Юліан Гуляк (псевдо: «Марко», «Токар», «А-13», «Арпад», «Вир», «Шрам»). Під час польської окупації став повітовим провідником юнацтва, потім ОУН, згодом провідником ОУН Чортківської округи. З 1940 по 1941 р. — провідник ОУН Тернопільської області. Під час німецької окупації керував організаційною референтурою Крайового Проводу ОУН Західних Українських Земель. Займався також справою організації підпільної радіостанції «Афродіта». З наближенням фронту Юліан Гуляк з друзями заквартирував у с. Стріличі Старі Бібрецького повіту на Львівщині. 19 липня 1944 р. німецькі карателі обступили Стріличі Старі й почали облаву. Відстрілюючись, «Токар» і його друг «Моряк» — Ярослав Скасків (1922–1944 рр.), обласний провідник ОУН Львівщини, загинули. 19 вересня 1996 року тлінні останки Юліана Гуляка були перезахоронені на цвинтарі в рідному селі Жизномир.
1944 р. – загинув обласний провідник ОУН Львівщини, уродженець с.Божиків Бережанського району Ярослав Скасків (псевдо: «Моряк», «Крук», «Мороз»). 1941 очолював юнацьку мережу ОУН місті Львів, від початку 1942 — провідник Юнацтва ОУН Львівської області; крайовий провідник Юнацтва ОУН Західноукраїнських землях, організатор та керівник військових вишколів; від червня 1944 — обласний провідник ОУН Львівщини, член Крайового проводу ОУН. Загинув у бою з німецькими нацистами 19 липня 1944 у селі Старі Стрілища разом з Гуляком Юліаном керівником організаційної референтури Крайового Проводу ОУН Західних Українських Земель (1941 - 1944). Нагороджений Срібним Хрестом Заслуги (1945, посмертно).
1947 р. – у м. Тернопіль відбувся з’їзд перших секретарів РК КП(б)У, на якому розглядалися питання про здачу обов’язкових поставок м’яса, молока і хліба, про колективізацію і про виселення на Сибір.
1990 р. – з’явилась заява бюро Тернопільського обкому та міському КПУ, де говорилось, що «сесія міської ради повинна відмінити своє необґрунтоване рішення, діяти відповідально і зважено…». Був протест прокурора на рішення сесії «Про архітектурно-монументальне оформлення міста», яким передбачено демонтувати в місті пам’ятники Леніну, Марксу, Горькому, Затонському та Галану, символи радянського мілітаризму.
2015 р. – у Зарваницькому духовному центрі в лісі поблизу Хресної дороги під час Всеукраїнської прощі освятили каплицю-меморіал на честь загиблих героїв Небесної сотні та воїнів АТО. Усередині вмонтовано монітор, на якому постійно буде відображатися інформація про Героїв. Наріжний камінь під будівництво і саму каплицю освятив блаженнійший Святослав.
В Україні сьогодні немає жодних професійних та релігійних свят.
116 років тому у 1900 році відкрилося Паризьке метро. Його спорудженням керував Фулгенс Бенвеню, а станції зводили під орудою архітектора Гектора Гімара, який спроектував наземні входи у стилі "арт нуво”. Нині довжина паризького метро становить 199 км; у ньому 15 ліній і 368 станцій.
Іменини сьогодні святкують Авакум, Антон (Антоній), Валентин, Василь, Єремій, Інокентій, Лука (Лук'ян), Марина, Марфа (Марта), Сидір, Уляна, Фелікс.
