22 грудня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
Гірчак Ігор (1976, м.Тернопіль) – секретар Тернопільської міської ради, депутат, виконавчий директор Тернопільського регіонального відділення Асоціації міст України, журналіст, член НСЖУ.
Дейнека Юрій (1970, м.Тернопіль) – начальник управління стратегічного розвитку міста.
Денисов Олександр (1972, с. Золотники Теребовлянського району – 14.01.2016) — військовик 53-ї окремої механізованої бригади. Служив на Дніпропетровщині з липня 2015 року. Помер під час несення служби. Похований в Золотниках.
Сеник Данило (1886, с. Гнилички, нині Підволочиського р-ну – 1943, Урал, Росія) – адвокат, доктор права, комісар Збаразького повіту в період ЗУНР, громадський дія.
Юрчакова Ганна (1879, м. Теребовля — 6 липня 1965, м. Львів) — українська драматична акторка на героїчних ролях. Дружина Василя Юрчака.
Цей день в історії Тернопілля:
22 грудня 1917 року – помер визначний політичний і громадський діяч Тернопільщини, просвітитель, меценат Володислав Федорович. Він народився 26 травня 1845 року у селі Білинівка, нині Гусятинського району. Навчався у Віденському університеті, мав змогу слухати лекції в Сорбонському університеті Парижа та французької колегії. У 1873 році В. Федорович обраний послом до Державної ради Австрійської імперії і Галицького сейму. Упродовж усього життя дбав про українське шкільництво та культуру народу. З 1879 до 1882 року В. Федорович - посол парламенту Австрійсько-Угорської імперії, а згодом призначений пожиттєво членом Палати панів Державної ради. Помер В. Федорович 22 грудня 1917 року на 73-му році життя у Києві.
22 грудня 1918 року - перебуваючи у Тернополі Державний Секретаріат Військових Справ ЗУНР заборонив усім особам австрійської армії, що не вступили до українського війська, на носіння «всяких військових відзнак», до яких було віднесено «військові звіздки, військові рожечки, військові вилоги, військові ґудзики, військові нашивки, військові прикраси якого небудь рода».
22 грудня 1939 року - під час першої радянської окупації Західної України митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, таємно висвятив уродженця Теребовлянщини отця-митрата Йосифа Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.
22 грудня 1974 року - владика Володимир Стернюк висвятив на священника майбутнього митрополита і архиєпископа Тернопільсько-Зборівського УГКЦ Василія Семенюка. У 1975 році о.Василь був призначений «опікуном» зруйнованої більшовиками Зарваниці (Тернопільщина). У тому самому році став ректором підпільної духовної семінарії.
22 грудня 1989 року – за вказівкою тодішнього Тернопільського голови міської ради Анатолія Кучеренка, викликали газовиків, котрі автогеном перерізали штаби на дверях храму Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (тепер – тернопільська Архикатедра) – святиню було офіційно передано греко-католицькій громаді Тернополя. З цієї дати бере свій початок історія кафедральної парафії.
22 грудня 1998 року - у Львові помер актор, композитор і диригент, заслужений артист УРСР. Уродженець Теребовлянщини Богдан Антків. Працював у Тернопільському обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. Від червня 1963 року - актор Львівського драматичного театру імені М. Заньковецької. Б. Антків проявив себе і як композитор, автор музики до багатьох вистав репертуару.
22 грудня 1999 року – випускник Тернопільського фінансового інституту Віктор Ющенко призначений на посаду Прем'єр-міністр України, яку обіймав до травня 2001 року. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП.
22 грудня 2003 року – започатковано проект Тернопільського благодійного фонду «Карітас» «Школа щасливого материнства св. Анни». Її мета - допомогти жінкам набути досвіду та крок за кроком ознайомити їх із усіма етапами щасливого материнства. Це здійснюється шляхом проведення лекційно-практичних занять, тренінгів, семінарів, діалогів, психопрофілактичної та фізичної підготовки.
22 грудня 2011 року – проголошено створення Тернопільсько-Зборівської митрополії УГКЦ. До її складу увійшли Тернопільсько-Зборівська та Бучацька єпархії. Першим митрополитом новоствореної митрополії став владика Василь (Семенюк), єпарх Тернопільсько-Зборівський.
22 грудня 2013 року - на Театральному майдані Тернополя відбулося багатотисячне «Віче народовладдя».
22 грудня своє професійне свято відзначають енергетики. День енергетика в Україні святкують у найкоротший світловий день року, що можна вважати досить символічним, зважаючи на роль працівників сфери енергопостачання в сучасному суспільстві.
Робота енергетиків полягає в забезпеченні одного з найважливіших благ цивілізації — тепла і світла. Завдяки їхній щоденній праці в наших будинках, школах, лікарнях та дитячих садках створені умови для комфортного перебування. Історія появи цього свята сягає своїм корінням в 60-і роки минулого століття, коли був започаткований День енергетика СРСР. Його призначили на 22 грудня на честь ухвалення в 1920 році Державного плану електрифікації Росії.
З 1980 року День енергетика СРСР відзначали у третю неділю грудня, тому багато організацій цієї галузі за звичкою відзначають своє професійне свято саме цього дня.
22 грудня в Україні щорічно відзначається День працівників дипломатичної служби, встановлений Указом Президента від 21.11.05 № 1639/2005.
У цей день у 1917 році Урядом Української Народної Республіки був створений Генеральний секретаріат міжнародних справ.
Зовнішньополітична служба України має давні традиції, засновані, передусім, на дипломатичному досвіді Київської Русі, яка підтримувала активні відносини з Візантією, Святим Престолом, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, Францією, скандинавськими державами.
Особливо розгалуженими і динамічними зовнішні відносини стали в часи правління князя Ярослава Мудрого (1019-1054).
Після розпаду стародавньої держави, просування української дипломатії стало особливо помітним в Козацький період.
У 1594 Січ вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції, уклавши договір з «Священної лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії.
Істотно розширюються міжнародні контакти козацтва з приходом гетьмана Богдана Хмельницького.
Після Хмельницького великий внесок у розвиток української дипломатії зробили гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа і Пилип Орлик.
Наступний шанс української дипломатії з'явиться тільки через два століття...
Створення і становлення Міністерства закордонних справ України як повноцінної державної структури пов'язане зі створенням в 1917 році Української Народної Республіки.
22 грудня 1917 на засіданні Уряду УНР був схвалений «Законопроект про створення Генерального секретаріату міжнародних справ».
З приходом до влади 28 квітня 1918 Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського український уряд продовжив розбудову національної зовнішньополітичної служби.
Зі створенням Другого республіканського уряду (Директорії), сформованого в грудні 1918 року, дипломатичні контакти попередніх українських урядів були збережені і розширені.
Невід'ємною сторінкою в історії української дипломатії увійшла зовнішньополітична діяльність Західно-Української Народної Республіки.
Одночасно вже починаючи з липня 1917 р. відбувалося формування державних структур Радянської України.
Кардинально ситуація змінилася після утворення в грудні 1922 року Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Всі зовнішньополітичні, економічні, торговельні зв'язки України невдовзі перейшли у підпорядкування союзного центру, а УРСР була позбавлена права на власну зовнішньополітичну діяльність.
1 лютого 1944 сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон «Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх відносин і про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат». Цим актом після двадцятирічної перерви були формально оновлені права союзних республік у сфері зовнішньополітичної діяльності.
Міжнародна діяльність України в 1944-1990 роках була в основному зорієнтована на участь у роботі Організації Об'єднаних Націй (ООН).
Новий історичний етап у розвитку української дипломатії розпочався 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.
Після прийняття Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року перед Міністерством закордонних справ постали нові завдання, пов'язані з визнанням України міжнародним співтовариством, встановленням дипломатичних відносин, створенням ефективної мережі власних дипломатичних і консульських представництв, перебудовою повноцінних двосторонніх відносин із зарубіжними країнами, набуттям членства і утвердженням у провідних міжнародних організаціях.
Досягнення позитивних результатів на цих ділянках, а також закладення основних концептуальних принципів зовнішньої політики України є головним здобутком української дипломатії за роки незалежності.
22 грудня – День святої Анни.
Його встановлення пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії – Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Якова, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками Її були праведні Ганна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому на щастя дитину. Молилася й Ганна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона преблагословенну дочку Марію, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.
У давнину в народі свято називали «народинами сонця»: це найкоротший день року. Така назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: «У день Анни світловий день додається на горобиний крок».
За народним віруванням літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни.
За давнини це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. У день святої Ганни на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли.
Цього дня дівчата збиралися на свої сходки, щоб узгодити, як будуть святкуватися різдвяні свята. Дівочі громади, як і парубоцькі, мали свої традиції. На сходках теж обирали «отаманшу» — старшу дівчину, яка організовувала дівочі збори і керувала громадськими справами. На дівочих сходках не існував обряд посвяти, але діяло неписане правило: могла приходити сюди та дівчина, яка вміла вишивати, шити, прясти. Правда, екзамен їй не влаштовували, проте спостерігали, чи не лінується вона, чи володіє секретами рукодільництва. Якщо так, то можна йти на досвітки та вечорниці.
На Ганни, крім узгодження святкувань, виготовляли різдвяні прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.
З цього дня починали готуватися до свят і жінки: білили та прибирали оселі, краще підгодовували свиней, щоб мати свіжину до Різдва.
Іменини сьогодні святкують Ганни, Степани, Софрони.
