Історично склалося так, що Новий рік у нас відзначається двічі: 1 січня за новим, григоріанським календарем, і через два тижні – за старим, юліанським стилем. 14 січня – день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині  багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед віруючих. Українці шанують чесноти святого і увічнили його ім’я в щедрівці  такими словами: «А що другий празник – святого Василія! Радуйся, ой радуйся, земле, син Божий народився!».

Споконвіку, напередодні старого Нового року, за давньою народною традицією, справляють Щедрий Вечір – веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею (піст вже минув): багатою кутею на смальці, ковбасами, пирогами, варениками, млинцями, смаженими на салі тощо. А ще випікають два спеціальні хліби «Маланка» і «Василь». Зазвичай батько питав, сховавшись за великою мискою з пирогами: – Чи бачите ви мене, діти? У відповідь потрібно сказати: – Не бачимо Вас, батьку! – То дай, Боже, щоб і на той  рік не бачили! Цей ритуал символізував собою замовляння на гарний, високий врожай пшениці, достаток і добробут в родині.

На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік, майже по всій Україні, від Таврії до Гуцульщини, традиційно  ходили гурти ряджених – молодіжні ватаги, які щедрували й водили «Маланку» – своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я преподобної Меланії - римлянки, яка померла саме цього дня, 439 року.

«Маланка», на відміну від інших різдвяних обрядових дійств, не має строго визначеного тексту, а базується переважно на сценках імпровізаційного характеру. Дійові особи «Маланки» часто ведуть діалог із господарями хати: Жид і Жидівка торгуються за предмети домашнього вжитку, Циган і Циганка – за коня, Горшкодрай зв’язує горшки тощо. Обов’язковим ритуалом у наддністрянській «Маланці» є «сплясування» дівчини, яка сидить на ослоні перед столом, а «сплясують» її вояк і жандарм із шапкою в руках. За це вона кидає у шапку гроші. У цій дії проглядається своєрідна ініціація майбутнього шлюбу.

У кінці обряду музиканти грають козачка, а маланкарі танцюють. У давніший період, котра дівчина пускала Маланку до хати, то на Івана Предтечі (20 січня) на музиках маланкарі частували її вином або пивом.

Головним персонажем у цьому обряді є Маланка. Її дія зводиться до пантоміми і базується в основному на антиповедінці. Вона замітає хату не в ту сторону, висипає на піч сміття, маже її сажею тощо. Отже, все дійство має розважально-комічний характер. У кожній хаті зміст діалогів міняється залежно від того, хто там проживає – молода сім’я, старші за віком люди чи бездітні сім’ї.

Перед приходом до хати маланкарі завжди співають під вікнами щедрівки (їх тут називають «маланковими»), а музиканти їм підіграють. Найпоширенішими «маланковими» щедрівками на Тернопільщині є «Господару, господарочку, пусти до хати Маланочку», «Ой учора ізвечора пасла Маланка два качора», «Наша Маланка не роботяща», «Наша Маланка в Дністру плила» та ін.

В обрядовому дійстві «Маланка» до нашого часу збереглося чимало архаїчних елементів. Серед них – символічна оранка і посів. За свідченням Я. Головацького, в Бережанському, Чортківському та деяких інших повітах ряджені «маланкарі» носили з собою плуг або якусь його частину. «Буває, – зазначає дослідник, – що парубки вносять в хату і самі чепіги, показуючи, наче орють ниву і, приспівуючи, сіють хлібні зерна». У давнину обрядова оранка становила важливий елемент ідеології землеробських племен, що ініціювала свого роду початок польових робіт. Цей символічний акт первісно уособлював священний шлюб царя-неба і матері-землі». Пізніше в такій ролі виступають ряджені маланкарі, зберігаючи лише семантику рухових елементів, втративши розуміння первісного змісту цієї дії.

У кінці маланкового обряду Василь завжди віншує господарів, а виходячи з хати, маланкарі співають фрагмент коляди. Крім показу обряду в хатах, «маланкарі» часто виступають на вулицях і майданах.

У більшості районів Тернопільщини останнім часом обряд «маланкування» відроджується через вторинні форми функціонування – фольклорно-етнографічні ансамблі, хоча в багатьох селах він вийшов з ужитку, і старий Новий рік попереджує лише вечірнє богослужіння, тобто закінчення старого року.

Так щороку у Борщівському районі в с.Горошова проводиться чи не одне із найбільших свят області. А тепер їм на допомогу прийшли і сусіди із с.Устя, які також мають гарні традиції маланкування.

«Маланка» – народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно - заклинальну функцію – відганяти злих духів і забезпечити людям врожай  та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одяга­ли чудернацький одяг, пере­вертали кожухи, розмальову­вали обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень - щедрівок та ритуальної маски. З плином часу традиція вратила свій первісний зміст і значення, й зараз носить лише розважальний характер.

Основні діючі особи – перевдягнений у дівчину нежонатий хлопець (Маланка) і, навпаки, дівчина або жінка у чоловічому вбранні (Василь), а також Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми; Коза, Кіт, Чорт, Орач з чепігами (плугом) та ін. Сьогодні ця барвиста маланчина  галерея поповнилася живими персонажами (деякі перейшли з минулих часів): бутафорними «офіцерами» і «солдатами» неіснуючих армій, в кумедному одязі; сучасними «президентами» (вітчизняними і зарубіжними), «депутатами» різного штибу, місцевими «діячами», рекетирами, міліціонерами, «зірками» шоу - бізнесу,  кіногероями тощо. Фантазія маланкуючих аж зашкалює: майструють соломяні, шкіряні, навіть – металеві Маланки, які у супроводі інших масок ходять від хати до хати з новорічними піснями та поздоровленнями. Уся ватага з музиками, що інколи нараховує від 50 до 200 чол., рухається вулицями, стежками, городами, по дорозі бешкетує: закидає тини на стріху, знімає ворота й переносить їх в інше місце, перекидає автомобілі, збиткується над перехожими; щедрує господарю, співає величальних пісень:

А на Маланки печуть оладки, Та не ламайте – цілі давайте! Наша Маланка господиня, На ополонці ложки мила. Щедрий вечір, добрий вечір Добрим людям на здоров’я!

Церемоніальне дійство включає виконання рядженими танцю, драматично - ігрових епізодів, приспівок, ритуальних дійств, що мали колись магічне значення:

А учора із вечора Пасла Маланка та й два качура. Та й пасучи, загубила, Шукаючи, заблудила… і т. д.

І ніби простенька, невибаглива мелодія «Ой, Чирчику - Васильчику», яку співає молодь під кожною хатою, символізує обряд відганяння темних сил і побажання господарю доброго урожаю на наступний рік. Маланкування і підготовка до нього – дуже складний і серйозний процес, брати участь в якому може удостоїтися не кожний – обирають артистичних, кмітливих, тих, хто вміє гарно співати, грати, віншувати. Заздалегідь готуються маски, відповідний одяг, розігруються ролі обраних персонажів, в які належить перевтілитися дійовим особам. А вже по обіді після нічного гуляння Маланка з своїм почетом йшла очищатися у річках, озерах, водоймах.