Все відбувалось блискавично. Щойно абсолютно буденна вулиця перетворилась у простір, де треба було наново орієнтуватись й перевідкривати для себе сотні разів бачене.

Під білим запиналом вияскравлювались кольори листя, гілки видавались чиїмись руками, що ось-ось торкнуться тебе. Так, я трохи перебільшую, а точніше очуднюю, але саме таке пасує ранкові, коли місто вкриває туман.

За кільканадцять хвилин він розсіявся, а разом із ним той містичний настрій, що був розлитий із ним у повітрі. Місто повернулось до звичного стану. Але спогади лишились, і то прекрасно.

Анна Золотнюк