Не можна обіцяти виборцям більше, ніж реально можеш зробити, вважає депутат Тернопільської міської ради Іван Сороколіт.

Саме таким принципом керується у своїй діяльності голова постійної депутатської комісії із питань житлово-комунального господарства, екології, надзвичайних ситуацій, енергозабезпечення та енергоефективності, а також, одночасно - керівник комунального підприємства «Тернопіль Інтеравіа». Очевидно, в цьому є сенс, адже недарма Іван Сороколіт під час виборів 25 жовтня 2015 р. отримав у тернополян найвищу підтримку.

«Із виборцями були суперечки, дискусії, навіть запеклі»

- Пане Іване, ви отримали мандат – не вперше. Коли вам було комфортніше у ролі депутата – у цій чи попередній раді?

- Термін «комфортно», насправді, важко застосувати у ракурсі депутатської діяльності. Щодо рад двох каденцій – почувався і почуваюся  я у них по-різному, і враження – не однакові. Депутатська діяльність це – витрати часу і сил на речі, які важливі не для тебе особисто, а для інших, для виборців.

Особливістю першої каденції було пізнання чогось нового – знань, навиків, а також розуміння, де тобі дають хороші підказки, а де – навпаки. Зрештою, спершу треба було розібратися у сіті місцевого самоврядування. У другій каденції я, уже маючи попередній досвід, отримав нове бачення реалізації депутатської діяльності. Навіть до звичної роботи тепер підходжу по-іншому. Втім, цікаво мені було і в першому, і в другому варіанті…

- Під час минулих виборів ви отримали найвищу підтримку тернополян. Чим пояснюєте такий успіх? Може, щось порадите іншим депутатам, аби у них була така ж популярність?

- Спочатку, напевно, варто визначитися із тим, що є метою. Якщо сфокусуватися тільки на рівні підтримки чи рейтингу, то навряд чи досягнете успіху. На мою суб’єктивну думку як депутата, напевно, треба робити ті речі, які потрібні виборцям і є одночасно правильними. На жаль, треба визнати, що не завжди бажання виборців є по суті правильними. І це варто враховувати, пояснювати людям і бути із ними чесним.

У мене не було мети отримати найвищу підтримку. Я просто виконував свої обов’язки депутата так, як вважав за потрібне. Так, були певні ризики. Далеко не всі зустрічі із виборцями закінчувалися обіцянками. Були суперечки, дискусії, навіть запеклі. Але позитивна оцінка моєї праці врешті переконує в тому, що така поведінка була виправданою. Тому я вважаю, що здобув не особисту перемогу, а довів, що мій підхід до роботи був правильним. Тому усім депутатам, особливо тим, хто отримав мандат вперше, рекомендую залишатися собою і не йти винятково за запитами суспільства. Адже він, на жаль, випереджає нині будь-яку можливості. Не можна обіцяти виборцям більше, ніж реально можеш зробити. В іншому разі - рано чи пізно від людей доведеться ховатися. Тому під час останньої виборчої кампанії мій основний месидж до людей був таким: «Ви мене знаєте. У наступній каденції буде не гірше…».

«Якщо це – не на моєму окрузі, то це не означає, що мені байдуже»

- Не секрет, що у Тернополі частими є земельні конфлікти. Як ви почуваєтеся у таких ситуаціях?

- Депутатська діяльність має багато недоліків, у тому числі – публічна відповідальність. Зрештою, і персональна також, адже усі голосування в нас – поіменні, тому можна перевірити, яку позицію зайняв депутат щодо того чи іншого питання. Бувають важкі рішення, де важко визначити однозначно – це добре чи погано. Проте світ нічого кращого не придумав, як місцеве самоврядування, коли громада сама обирає тих, хто вирішуватиме: що правильно, а що – ні. Тому я щиро і наполегливо прошу тих представників громадянського суспільства, яким не подобаються рішення, прийняті депутатами, йти самим до органів місцевого самоврядування і брати на себе відповідальність за важкі рішення.

Щодо земельних конфліктів. По-перше, я скрупульозно вивчаю усі пункти, що стосуються мого округу. По-друге, у решті складних земельних питань прислухаюся до думки колег. Якщо це – не на моєму окрузі, то це не означає, що мені байдуже. Можу сказати, що якихось скандалів на окрузі, де я був депутатом у попередньому скликанні – а він був за площею найбільшим у місті (від колишнього магазину №6 до межі села Білої, а також вулиці Збаразька, Галицька, Текстильна, промислова зона і проспект Злуки – прим.), вдалося уникнути. І це – не лише моя заслуга. Я багато вирішував разом із мешканцями. Депутат сам усьому не зарадить. Дуже добре, коли формується гурт активних людей, готовий доводити свою правоту, приходити на прийоми, стукати у різні двері. Тоді депутатові дійсно є на кого опертися. Він отримує змогу голосно заявляти про свою позицію. Тоді і на суперечку із заявниками чи іншою стороною можна йти сміливо.

- Люди тепер часто звинувачують міську раду у зменшенні площ парків…

- Як на мене, до правильності того чи іншого земельного рішення немає єдиного підходу. Депутати – теж люди, а тому вони можуть помилятися. Власне, впливати на результат голосування можуть і суб’єктивні фактори. Але коли я не згодний із тим чи іншим рішенням, то чітко дотримуюся своєї позиції.

Наприклад, ситуація із парками дещо перебільшена. Як виявилося, більшість ділянок, що межують із зеленими зонами, відвели чи віддали у довгострокову оренду досить давно. Проте у частини суб’єктів господарювання лише тепер дійшли до них руки. Звичайно, людям не цікаво: хто і коли виділяв/відвів ті землі. Вони бачать, що господарювати там починають зараз, а отже, винен теперішній склад ради. Тому людям, які хочуть предметно розібратися у тому чи іншому скандальному питанні, я раджу вивчити його глибше. Інакше, винного ви не знайдете, а натомість можете покарати когось незаслужено.

«Іноді виборець керується не фактами, а емоціями»

- Ви – один із тих депутатів, до якого тернополяни звертаються по допомогу часто. Варто згадати мешканців гуртожитків, які змогли приватизувати свої кімнати, а також тернополян із вул. Текстильної, 2... 

- Близько половини моїх виборців під час першої каденції були мешканцями гуртожитків. З’ясувавши це, я поринув у їхні проблеми максимально глибоко. Так, я входив до складу комісії, завдяки роботі якої люди змогли приватизувати свої кімнати. Звісно, була у нас підтримка і виконавчого апарату міської ради, і міського голови у цьому питанні. Тільки тому все стало на системні рейки. Відтак Тернопіль, напевно, вибився у лідери щодо кількості випадків, коли ми реально допомагали людям вийти із найскладніших ситуацій. Ми аналізували законодавство, а відтак – діяли, не порушуючи його норм. Кожен із членів комісії включався, аби допомогти цим людям.

Кожен гуртожиток – то таке собі маленьке село. У кожного із них  – своя специфіка. За час депутатства, я познайомився з усіма. Добре знаю специфіку тих гуртожитків, які свого часу належали міліції. Із проблемами Текстильної, 2 – теж знайомий. Варто похвалити мешканців цього гуртожитку. Вони ще не стали власниками своїх помешкань, але заради того, аби відстояти свої інтереси, вперто тримали спільну позицію щодо прилеглої до будинку території. Ми і надалі будемо допомагати їм боротися за приватизацію, а також підтримуватимемо у конфлікті із суб’єктом господарювання, який прагне щось збудувати у них під вікнами. Наразі сторони почали знаходити порозуміння. Вірю, що ми незабаром із Романом Навроцьким – тепер це його округ – проведемо спільну толоку на тій території, що стала причиною конфлікту.

- Ви щороку декларували свої доходи, навіть коли це не було вимогою.  І не приховуєте, що є одним із найбагатших у міській раді…

- Виробив таку звичку із перших років депутатства. Не вважаю такий звіт подвигом. Навпаки – це добре, що вся інформація є відкритою. Проте у заповненні декларацій є одна специфіка: у законодавстві не обумовили - у графу «дохід» слід вносити чистий чи загальний дохід? Оскільки я – суб’єкт господарювання, у тому числі – фізична особа і моя дружина – також підприємець, то я вписую повний дохід. Так, я був би не проти, якби таким був мій чистий дохід. Але насправді це - виручка.

Відколи декларування доходів стало обов’язковою нормою, кожен із тернополян може співвіднести, чи співпадає, на їхню думку, спосіб життя депутата чи чиновника із офіційними його доходами, а тоді – робити висновки. І це – правильно, як на мене. Хоча іноді виборець, тернополяни – не виняток, керується не фактами, а емоціями. Тоді цифри у декларації не є визначальними… 

«Я відчув, що це – моє»

- Звітувати про роботу комунального підприємства «Тернопіль Інтеравіа» на сесії ви захотіли самі. Як думаєте, чому інші керівники комунальних підприємств не зробили того ж?

- Моя мотивація, насправді, була простою. Я хотів продемонструвати депутатам, що усвідомлюю невеликий конфлікт інтересів, що виник через те, що я, маючи мандат, очолюю комунальне підприємство. Адже КП – це власність громади. Його керівник, по суті, – підзвітний міським депутатам, адже вони – уповноважені вирішувати питання в інтересах громади. Аби не створювати для своїх колег-депутатів якісь незручності, я вирішив розповісти про свою роботу публічно. Відповідно, і депутати могли привселюдно поставити мені запитання і почути на них відповіді. Звіт я сформував завчасно. Це були дані за всі роки існування «Тернопіль Інтеравіа».

Так, практики звітування керівників міських КП перед депутатами ще не було. Однак я вірю, що вона народиться і приживеться. Не можу сказати, чому інші керівники досі цього не робили. Не хочуть? Бояться? Не знаю. Усі люди – різні. У місті є чимало успішних КП. Не лише «Тернопіль Інтеравіа» поповнює бюджет. Думаю, депутати врешті напрацюють який графік звітування і запропонують керівників КП чи зобов’яжуть їх звітувати публічно раз на рік або за потреби чи бажання.

- У якій ролі бачите себе у майбутньому? Кажуть, немає такого солдата, який не мріяв би стати генералом…

- Наразі я себе бачу результативним депутатом. Я відчув, що це – моє. Ця робота, а вона виконується винятково на громадських засадах, тобто безоплатно, додає енергії. Коли люди правильно оцінюють твої дії та вчинки, це надихає. І це відбувається, попри те, що ти витрачаєш чимало часу на вирішення чиїхось проблем. Зрештою, і фінансові витрати несеш. Адже сам отримуєш купу дзвінків, потребуєш консультації великої кількості фахівців. Так, ця теза – непопулярна, але як на мене, така діяльність все-таки мала б винагороджуватися…

Втім, наголошую: коли я балотувався, то зовсім не ставив перед собою мету – будь-що стати депутатом. Взагалі йти у політику не планував ще зі студентських років. Але якось життя так обертається, що іншого шляху немає… 

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Фото із відкритих джерел