Тернопільські школярі часто сьогодні на запитання про улюблений серіал дають безсумнівну відповідь - «Гра в кальмара».

Зупинити цей тренд уже важко, адже Netflix презентував серіал 17 вересня, згодом у продажах з’явилося чимало дитячого одягу із символами з «Гри в кальмара», в тому числі і в Україні. Тож часто єдиним виходом для батьків залишиться пояснювати і обговорювати серіал з дітьми. Корейський серіал про гру на виживання сформує правильну поведінку дитини для подальшої командної гри чи навпаки порушить психіку? Про це діляться роздумами батьки та дитячий психолог.

- Є сцени, де дітям варто очі закривати, - коментує у Facebook депутат Андрій Шкула. - Але загалом чогось такого, що не зустріти в мережі, дитячих розмовах, комп’ютерних іграх - там нема. Разом з тим є чітке зображення результату неправильних вчинків, прагнення до перемоги, командної співпраці, болі життя, зради та жорстокості, яка є в світі. Якщо дитині (знову ж таки залежно про який вік говорити) все адекватно пояснити, то серіал і освітню функцію може мати. Але якщо говорити відповідально, треба цікавитись тим, що дивляться наші діти. І якщо ж щодо чогось сумніви - самі сформуйте думку.

«Освіторія» запитала про серіал дитячого психолога Олену Шамрай.

- У серіалі йдеться про серію ігор, за яку переможець отримає майже 40 млн доларів, - йдеться у статті. – Однак, гравців аж 456, і всіх, хто програє в кожному з раундів, убивають. Герої, за яких уболівають глядачі, - безробітні, біженці, збанкрутілі, ті, хто програвся на перегонах, хоче визволити брата з дитячого будинку або заліз у борги. Сюжет про людину, яка змушена добувати гроші заради порятунку себе чи близьких або просто рятувати життя в грі, не новий. Зазвичай ідеться про телешоу або таємну розвагу, як у «Грі в кальмара», яку організували для багатіїв. Понад 65 років тому про таке писав Роберт Шеклі («Премія за ризик»), згодом - Стівен Кінг («Людина, що біжить») та інші письменники. У кіно можна вже казати про окремий піджанр: «Королівська битва», «Голодні ігри», «Страшна воля богів», «Той, що біжить у лабіринті», «Що б ви зробили?», «Щурячі перегони», «3%», «Коло», «Арена». Популярність таких стрічок має три причини. По-перше, подає вкрай загострену, але знайому кожному картину конкуренції, соціальної нерівності, потреби опиратися гострому стресу та виживати. По-друге, реальність такого кіно нагадує реальність комп’ютерних ігор-шутерів, тож гравцям це здається знайомим досвідом. По-третє, смертельні ігри на кшталт «Синього кита» або чутки про підпільні бої і тоталізатори з рабами підживлюють інтерес до такого кіно.

Також саме ця картина викликала такий інтерес через відсутність антиутопічного ефекту.

- Вперше йдеться не про антиутопію, а про те, що нібито відбувається просто зараз, - продовжується у статті. - Гравців не примушують, а лише мотивують грошима. Їх навіть відпускають додому після того, як більшість проголосувала проти гри. Але знуджені люди знову повертаються. Тобто серіал переносить акцент із насильства на морально-етичний момент: на що людина здатна заради грошей, за що може ризикнути життям, зрадити або, навпаки, чому і коли виявляє героїзм, людяність, жертвує собою. У «Грі в кальмара» кілька героїв добровільно програють та гинуть, щоб врятувати інших. Тут кілька персонажів, яким завдяки чудовій акторській грі та реалістичним характерам важко не співпереживати. Загалом серіал торкається глибоких філософських тем, він - проти насильства, за усвідомлення цінності життя, відповідальності за вибір і те, як позиція однієї людини відбивається на інших. За часів пандемії це особливо актуальні теми.

Але діти – не здатні до складних рефлексій та зчитування підтекстів, тому вони захопилися тим, проти чого виступає кіно - елементом насилля,  пояснює психологиня.

- Ще у 1980-ті роки, після виходу фільму Р. Бикова «Опудало», який показував жахи булінгу, школярі грали «в опудало», повторювали те, що засуджувалося у фільмі, - звертає увагу вона. - Серіал вражає поєднанням дорослих тем, жорстокості та оформлення в стилі казки: завдання - це популярні дитячі ігри, робот-лялька, що вбиває, рожеві костюми охоронців, зал у вигляді типового ігрового майданчика, казкові малюнки на стінах. Кольори - кислотно-яскраві, фантастичні. Ось це школярам близько та зрозуміло. Серіал одразу став хітом соцмережі ТіkТоk. Підлітки (та навіть дорослі блогери, які хочуть хайпу від дитячої аудиторії) займаються косплеєм, групами імітують проходження завдань, які були в серіалі, записують свої відчуття під час перегляду серій, роблять пародії, огляди та аналіз. Блогерки косплеять героїв серіалу в еротичному вбранні. Найбільше варіацій для 8–10-річних зроблено у форматі гри в Roblox та Minecraft. Тут жорстокість зашкалює, віртуальні чоловічки гинуть партіями під закадровий сміх. Саме з TikTok навіть учні початкової школи черпають не потрібну їм інформацію про цей дорослий серіал. Не секрет, що акаунти там мають навіть одинадцятирічні діти, а в них є менші брати і сестри. Саме вони переробляють завдання серіалу в дворові ігри, в яких гравці нібито вмирають, а для гостроти відчуттів їх ще й б’ють. У тінейджерів - інша небезпека: за ці лічені дні дедалі частіше в соцмережах з’являються кричущі відео про «справжню гру», «все, як у серіалі, але насправді», «грай з нами у кальмара». Звісно, це лише бажання зловити хайп. Але в соцмережах батьки пишуть, що побоюються нових реальних смертельно небезпечних ігор та «груп суїциду». Підлітки, які хочуть зануритися в атмосферу, можуть відгукнутися на запит якогось «куратора» або просто психічнохворої людини «в реальності пограти в кальмара».

Експертка стверджує, питання цієї гри - це питання безпеки в соцмережах, батьківського контролю, розвитку критичного мислення.

- Звісно, такий контент та ігри, що містять насилля, негативно впливають на дітей, - переконана вона. - Але важливо розуміти, що саме приваблює конкретну дитину в такій грі. Якщо є потяг до агресивної поведінки, привід знайдеться. Це виняткова ситуація, тож треба розбиратися, що коїться із сином або донькою. Значно частіше йдеться не про бажання вдарити когось під час гри, а про підвищення її екстремальності. Недарма в багатьох цивілізаціях підлітки проходять небезпечні ініціації, щоб відчути себе повноправним членом соціуму, дорослим. У цьому є й мотив перевірки своїх сил, «на що я здатний», «що мені не слабо», самоідентифікації. У наші часи своєрідною ініціацією стає спілкування в соцмережах. Утім, бажання пройти екстремальні випробування помолодшали й цікавлять дітей вже у 9–10 років. Окрім розмов про природу, небезпечних інтернет-розваг, цікавість до таких речей зазвичай знижується, коли задовольняються потреби. Для учнів початкової школи це потреба в батьківській увазі, прийнятті, спільному дозвіллі. А для тінейджерів - розширення кола прав та обов’язків порівняно з дитинством, повага до вибору та інтересів підлітка. І, звісно, школярам потрібні не заборони, а цифрова компетентність, вміння орієнтуватися на безпечний контент. Тоді жодна гра не лякатиме батьків та вчителів.

Фото Forbes