Сім хвилюючих історій семи храмів Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього на Тернопільщині (фоторепортаж)
27 вересня християни відзначають Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
На батьківщині патріарха Йосифа Сліпого, у його рідному селі Заздрість Теребовлянського району у 1879 році з червоного місцевого каменю було побудовано Воздвиженську церкву. Землю під забудову церкви виділила графиня Марія Борковська, яка й була основним фундатором церкви. Також всі мешканці села складали свої офіри на церкву. Храм стоїть біля старого цвинтаря, неподалік - могила батьків Йосифа Сліпого. Цвинтар цікавий старими надгробками - як і в багатьох інших селах Теребовлянщини, селяни тут здавна займалися виготовленням скульптурних надгробків з червоного теребовлянського пісковику. Збереглася садиба батьків кардинала, на території якої у 1988 році відкрито Духовний центр (музейно-меморіальний комплекс) імені кардинала Йосифа Сліпого. 16 вересня 1990 року біля церкви стараннями православної громади було насипано козацьку могилу. 21 вересня на свято Різдва Пресвятої Богородиці було посвячено капличку Божої Матері.
А ось історія дерев'яної церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього в Кременці, тісно пов'язана з історією іншого храму – церквою Святої Параскеви. Як відомо з архівних джерел, більше двох тисяч козаків та селян загинули під час облоги та штурму Кременецького замку в жовтні 1648 року. Неподалік від цвинтаря, де за переказами, поховані козаки, які загинули під час штурму, стояла церква Великомучениці Парасковії П’ятниці. Її історія сягає 1563 року. У 1636 році мешканці кременецького передмістя - Запоточчя, що були парафіянами П’ятницької церкви, виклопотали для себе дозвіл перенести храм у зручніше місце і згодом побудували нову церкву Воздвиження Чесного Хреста Господнього. В 1672 року храм був спалений татарами під час турецької війни. У 1684 році його відродили на новому місці – навпроти Богоявленського монастиря. Відбудована церква проіснувала до 80-х років ХІХ ст. У першу чверть XVIII століття храмом володіли уніати і тримали його у своїх руках до 1795 року, доки за наказом Катерини II не повернули православним. З плином часу дерев'яний храм почав розвалюватись і у 1887-1889 роках на його місці збудували новий, за типовим проектом.
У селі Новий Олексинець цього ж району теж збудовано церкву Воздвиження Чесного Хреста. Настоятель храм отець Олександр розповів «ТЕРЕНу», що перша згадка про церкву знайдена у книзі Н. Теодоровича “Историко-статистическом описании церков и приходов Волынской епархии” виданій у 1893 році. Зокрема, там повідомляється, що церкву побудовано у 1846 році на кошти графа Гавриїла Ржищевського. Дерев’яну церкву звели на кам’яному фундаменті, покрито бляхою. Копія метричних книг зберігалася з 1762 року.
Згодом церква згоріла. У 1902 році на пожертвування людей було збудовано нову кам’яну церкву і освячено на честь Воздвиження Чесного Хреста. Також звели велику, на три дзвони, двохярусну дзвіницю.
У цьому ж районі одне із сіл називалося не Монастирок, як тепер - а Міжгір'я, бо воно і справді лежить між високих берегів Серету недалеко від Касперівського водосховища. Навколо - високі кручі, вкриті лісами. Тому довгий ще десь в IX ст. тут з'являється скельний монастир в печерах.
Недалеко звідти - споруди монастиря XVI ст. У 1560 році монастир був зруйнований козаками, а 1735 р. — відновлений Яном Потоцьким. Ченці оселились в печерах-келіях.
Згодом вони будують невелику дерев'яну церкву. Все, що про неї відомо - лише те, що вона згоріла у 1530 році. Від храму того залишився великий мармуровий куб, доставлений, ймовірно, з Італії, який стояв у захристі для здійснення церковних таїнств та ікона Божої Матері. Куб і образ досі перебувають біля Монастирка у відбудованій церкві, і оточує їх особлива аура. Власне, на честь цієї вцілілої ікони і назвали відбудовану у 1560 році церкву – Успенською. А десь років триста тому, переповідають, що поруч, у печерному храмі невідомо звідки з'явився дерев'яний хрест. Монахи і священики вирішили перенести його у сусіднє село, однак через кілька днів хрест знову ж таки невідомо чиїми зусиллями хрест з'явився в Монастирку. Це знамення стало хресним батьком печерного храму - відтепер він отримав ім'я на честь Воздвиження Чесного Хреста. Його рештки дотепер зберігаються у церкві як дорога реліквія. Щороку на празник здійснюють наступний обряд: священики виносять святиню над головою з церкви, а потім люди передають її, прикрашену зеленими гілочками, із рук в руки над головами. Кожен віруючий бере з собою одну гілочку, щоб потім "підкурювати домашніх, хату, худобу, аби не було ніякої біди та слабостей. Навколо печер - дерев'яні хрести. Це кальварія, хресна дорога, але незвична. В тверду землю вкопано 12 хрестів. Та знаменують вони не етапи сходження Христа на Голгофу, а одну з сільських родин. Начебто, у невеликому Монастирку їх 12. Раз на рік в це далеке село з'їжджаються родичі - вихідці з Монастирка, які тепер живуть по всій Україні та за її межами. Кількість жителів села в ці дні збільшується в кілька разів. Кожна родина прикрашає зеленню свій хрест. Потім людям із запаленими свічками простують хресною ходою. Настоятель храму в Монастирку - отець Феодосій, який славиться силою екзорциста.
І ще про один храм. Церква Воздвиження Чесного Хреста у селі Плиска Лановецького району було збудовано у 1750 році. Храм зведено у вигляді корабля, що означає: церква, подібно до корабля, за образом Ноєвого ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Небесному. Будівля храму завершується вгорі куполом, який нагадує й означає Небо. А купол закінчується вгорі главою, на якій стоїть хрест. Хрестовоздвиженська церква має три глави – символ Пресвятої Трійці. Дзвіниця була добудована у 1885 році. У ній знаходяться п’ять дзвонів, які були виготовлені прихожанами у 1880 році.
У Гусятинському районі історія церкви Воздвиження Животворящого Хреста Господнього у селі Раштівкці, сягає далекої давнини. За часів Богдана Хмельницького, у 1650 році було збудовано дерев’яну церкву, залишки якої є ще й до сьогодні. Так як церква була в аварійному стані, громада села вирішила збудувати новий храм. У 1909 році розпочали будівництво, працювали усім селом. 21 листопада 1912 року її освятили на честь свята Воздвиження Животворящого Хреста Господнього. У 1914 році лінія фронту проходила через село і тому люди були змушені його залишити. Церкву розграбували. Важкою працею 1932 року жителі упорядкували церкву. У 1961 році, за часів тоталітарного режиму, храм закрили. У 1982 році засвідчено нищівний акт вандалізму: розтрощено іконостас, усе надбане церковне майно. Місцевим жителям вдалося дещо врятувати і переховувати вдома.
Навесні 1989 року отримано дозвіл на відкриття храму. Під керівництвом майстра Миколи Михайліва було реставровано та встановлено іконостас. Мешканці села повернули у храм збережені речі. 13 серпня 1989 року оновлену церкву було відкрито.
Фото автора
