Цього тижня з професійним святом ми вітатимемо учителів. Праця педагога вимагає титанічних зусиль, таланту, самовіддачі. "Терен" пропонує цикл публікацій про працівників педагогічної сфери, аби дізнатися всі тонкощі їхньої нелегкої роботи. Сьогодні – друга публікація.

Наша співрозмовниця - вчитель початкових класів Тернопільської спеціалізованої школи I-III ступенів №3 з поглибленим вивченням іноземних мов Олена Павлівна Кріль.
- Пригадайте, будь ласка, найекстремальніший випадок у Вашій роботі.
- Мабуть, це той випадок, коли дітки вчились у третьому класі, була перерва, я захожу в клас починати урок, а вони в клас привели собаку. Біля школи була зграйка собак, і вони вирішили «запросити» одну з них на урок… Перед тим вони зі мною поговорили попередньо, запитуючи, чи люблю я тварин, я сказала, що дуже люблю, що люблю собак, але я не очікувала, що це буде жива собака на уроці. Звичайно, потім їм пояснила, що собаку потрібно вивести на вулицю, що в класі вона бути не може, про що вони дуже шкодували…
- Вчитель - це друга мама. Чи вистачає Вам часу приділяти увагу дітям у школі і своїм дітям?
- Вистачає часу. Можливо, буває таке, що віддаєш більше часу тут, у школі, аніж власним дітям. Але все-таки намагаєшся поєднувати, ми жінки, в нас так закладено, тому що ми хочемо бути хорошими мамами для своїх дітей і ми тут є другими мамами для дітей, яких ми навчаємо в школі. Коли ти все робиш з любов'ю, то це все вдається поєднати.
- Вчитель віддає серце дітям, прокоментуйте будь-ласка фразу. 
- Дуже велична фраза, і вона насправді має дуже глибокий зміст. Не віддаючи серце дітям, просто немає чого робити в школі. Я б дала таку пораду молодим спеціалістам, ще студентам, які навчаються зараз у педагогічному вузі. Якщо вони не бачать себе біля дітей і не бачать своєї щоденної праці, щоденної віддачі, і любові в своєму серці до дітей, мабуть, тоді не варто розпочинати свою роботу в школі. Тому що на чолі всієї роботи з дітьми стоїть любов, любов до дітей, любов в твоєму серці, вона має жити кожного дня. Набираючи діток у перший клас, вивчаєш їх, знайомишся з ними, але я батькам завжди кажу так: "Поки я їх не полюблю усіх всім серцем і душею, я, мабуть, не можу їх навчати". От приходить той момент, коли ти відчуваєш, що це дійсно мої діти, вони мені стають, як рідні, говорю батькам, що я намагатимусь їх навчити та виховувати їх так, як власних дітей, і з цією любов'ю, звичайно, легше працювати…
- Чи підраховуєте кількість своїх випускників?
- Я уже випустила 4 класи.
- Чи підтримуєте контакт з випускниками?
- Кожен клас надзвичайно особливий, кожен клас індивідуальний і надзвичайно талановиті діти навчаються в кожному класі, виокремити, що якийсь клас був кращий чи гірший, ми не можемо. Звичайно, що спілкуємося, і в соцмережах підтримуємо спілкування, і приємно дуже, коли колишні учні просто так заходять в школу, щоб поговорити, розказати про себе і свої успіхи, запитати нас, вчителів, як наші справи в школі. Багато з моїх випускників ще навчаються, вчаться у престижних вузах, їздять по різних програмах за кордон обмінюватись досвідом. Ми намагаємось бути в курсі подій, які відбуваються в житті наших випускників, і дуже щиро радіємо, якщо вони досягають успіхів. 

- Вчитель чи не цілодобова професія. Чи не ревнують Ваші діти маму до роботи?
- Буває, звичайно, і таке. Діти завжди є дітьми, вони завжди хочуть якомога більше материнської уваги, а в тебе то збори, то педрада, то зошити… Але з часом діти звикають до такого стану речей, і мої дві донечки, навпаки, стараються мені допомогти, щоб якусь хатню роботу перейняти на себе, щоб мама мала більше часу для шкільних справ. У мене діти з розумінням ставляться до моєї професії.
- Ви заслужений вчитель року. Як досягнути таких результатів?
- Конкурс відбувався в 2011 році. Він проходив в кілька етапів, спершу на рівні школи, тоді на рівні міста, області. На рівні області були різноманітні завдання - і теоретичного, і практичного плану, потрібно було провести урок у незнайомому класі з незнайомими дітьми. Мабуть, цей конкурс допомагає вчителю систематизувати свою роботу, тому що у кожного з нас є багато надбань, багато цікавих методів роботи, і немає часу це все систематизувати. Цей конкурс допоміг мені це все привести в порядок, погрупувати і систематизувати свої надбання. Я б порадила кожному вчителю взяти участь в такому конкурсі. Вже на рівні України, коли з’їхались по одному представнику з кожної області, було надзвичайно цікаво. Ти розумієш, що приїхали надзвичайно сильні та обдаровані вчителі, і хотілось виступити якнайкраще. Познайомились із надзвичайно цікавими людьми, і ми зараз спілкуємось із колегами з України, зідзвонюємось та інколи зустрічаємось. Я б радила вчителям спробувати свої сили у такому конкурсі.
- Що найбільше болить у педагогічній діяльності?
- Багато, мабуть, речей, які хвилюють кожного вчителя - то заробітна плата. Але ми бачимо таку ситуацію у всій Україні в багатьох сферах та видах діяльності, праця не оцінюється належним чином. Ця нестабільність в нашій роботі в зв'язку із змінами освітніх програм… Таке враження, що кожен міністр освіти, який приходить, хоче відзначитись чимось своїм, змінюючи постійно програми, вносячи, на його думку, щось нове та оригінальне, але насправді діти від цього тільки страждають. Тому що постійна невизначеність, постійні зміни, які не мають під собою матеріального забезпечення, підручниками чи збірниками, мабуть, це найбільше болить вчителя. Нестабільність, яка є зараз в нашій освіті. 
- Педагог - професія чи хобі?
- Мабуть, і те, і те. Людина, яка займається педагогічною діяльністю, має досконало оволодіти цією професією, вчитель вчиться все життя. Немає такого, що ти 5 років відучився у вузі і далі не вчишся. Далі це переростає у хобі, робота має приносити задоволення. Це щастя, коли ти йдеш зранку до школи, бачиш усміхнені личка своїх дітей, які вибігають тобі назустріч, і кричать: "Ось, йде наша вчителька!". Це щастя, коли ти прощаєшся з ними в кінці дня, і вони бажають гарних вихідних, і за ті вихідні я за ними скучаю, а вони за вчителькою скучають. Тому я вважаю, що це поєднання професії та хобі.
- Якби у Вас була можливість змінити свою професію, чи скористалися б нею?
- Я б цього не зробила, тому що спілкування з дітьми мені приносить надзвичайне задоволення. Я не уявляю себе в роботі з цифрами, паперами, з бухгалтерією чи в якісь іншій сфері діяльності. Тільки живе спілкування, яке дає наснагу на роботу на кожен наступний день, на наступні роки… Тому професію свою я б не змінила.

Оксана СЛОБОДЯН

Фото, відео автора