Тернополяни, які виховують школярів, часто помічають, що діти починають ігнорувати прохання та зауваження, а також ображати однолітків. У школі в цей період в учнів різко падає успішність, а поведінка не сприяє налагодженню дружніх стосунків у класі. Така домінуюча позиція не є результатом почуття всемогутності дитини, а її розпачем, звертає увагу тернопільський психолог Наталія Гаєвська.

- Мова йде про проблему домінування, - розповідає психолог. – У такому випадку природна ієрархія між батьками і дітьми в сім’ї перевернута з ніг на голову. Діти не почуваються в безпеці під опікою дорослих, а навпаки бачать себе в ролі тих, хто командує і вказує, як до них потрібно ставитись. Діти, які займають домінуючу позицію, схильні проявляти опір тим, хто намагається опікуватись ними.  В силу певних причин ці діти зневірилися, розчарувалися в дорослих і вирішили справлятися із життєвимим ситуаціями самостійно.

Не завжди віру в дорослих втрачають діти, якими не займаютсья батьки. Це може трапитись і в люблячих та турботливих сім’ях, де батьки приділяють увагу соціальному і емоційному зростанні дітей.

- Щоб розібратись, чому відбувається так, що дитина ні на кого не зважає, ні до чиєї думки не прислуховується і батьки не є для неї авторитетом, давайте спробуємо відповісти на запитання: «Що дитині найбільше необхідно у житті?» Відповідь: прихильність, запрошення існувати в чиємусь житті - мами і тата; бути прийнятою і коханою такою, якою вона є; почуття приналежності, відданості, схожості на тих, до кого вона прив’язана, - продовжує психолог. -  Дорослі часто нехтують тим, що дитині вкрай важливо відчувати себе залежною від чиєїсь турботи і благополуччя, а це дуже вразлива позиція! Дитині, для того, щоб успішно рости і розвиватись, життєво необхідно знати, що поруч є хтось, на кого завжди можна покластись, і хто чітко окреслює, що можна, а що ні, тобто накладає певні рамки. Дорослі часто не беруть до уваги пов’язану з взаємною залежністю вразливість, а я згадую про це кожен раз, коли сідаю в таксі або літак. Я задаюся питанням, чи можу я довіряти цій людині довезти мене цілою та неушкодженою до місця призначення і подбати про мене? Це дозволяє абсолютно по-новому глянути, що означає «вести машину з заднього сидіння».

Дитина шукає підтвердження довіри. Тому батьки мають навчитись правильно демонструвати свою опіку.

- Однією з причин, чому дітям важко залежати від своїх батьків, може бути їх висока чутливість, - додає Наталія Гаєвська. -  Вони дуже гостро все сприймають і відчувають, тому їм складніше повірити, що хтось може про них подбати. Їх називають «вимогливими» дітьми. Батьки часто відзначають, що турбота про них - це подвійна робота. Інша можлива причина, чому діти прагнуть зайняти з дорослими домінуючу позицію, йде корінням в так звану розділяючу дисципліну (наприклад, чарівне «рахую до трьох» і тайм-аут – «йди до своєї кімнати і подумай») або спілкування з дитиною на рівних, де ми ненавмисно можемо втратити свою власну домінуючу позицію. Найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки - це прийняти дитячу демонстрацію сили за зрілість або прояв незалежності. Це не так: їх намагання домінувати через непослух, ігнорування, бунт - це акт відчаю. Коли діти виконують домінуючу роль, критичною проблемою є те, що вони не можуть одночасно потурбуватися про свої власні потреби і нормально рости - чимось доведеться пожертвувати. Прив’язаність, потреба у любові та прийнятті завжди сильніші дорослішання, і інстинкт вижити і подбати про себе виходить на перший план за рахунок відпочинку, гри і подальшого розвитку. Такі діти ніби «застрягають» в якомусь певному віці. Тому важливо, щоб батьківство не стало суцільним випробуванням. А дитина, яка відчайдушно потребує залежати від когось і бути вразливою, змогла реалізувати цю потребу у стосунках з тим, хто за неї несе відповідальність.

фото з відкритих джерел