Тернополянка Галина Шляхта дає нове життя старим речам (фото)
У техніці декупаж тернополянка Галина Шляхта працює вже вісім років. За допомогою нього надає другого життя речам, котрі, здавалося б, віджили своє.
Тож поспілкувалася із майстринею про її хобі. А також запитала про те, як змінити вигляд звичних речей та відновити старі.
— З чого почалося захоплення декупажем?
— Маю давню любов до оформлення інтер'єрів. Ще в дитинстві майструвала лялькам будинки з оформленими кімнатками. А кілька років тому так сталося, що певний час не мала роботи, і тоді ми саме будували літній будинок. Я хотіла сама оформити його інтер'єр. Експериментувала з псевдовітражем, вітражем, мозаїкою. Але зрозуміла, що для того, щоби повноцінно працювати з ними, треба мати окреме місце, інакше квартира перетворюється на майстерню. Шукала в Інтернеті інформацію про інші техніки. Спочатку декупаж видався не надто цікавим, бо тоді, років вісім тому, він тільки почав розвиватися. Все ж вирішила спробувати. Три місяці вивчала інформацію, потім наважилася купити матеріали. А відтак — спробувала і захопилася.
— Чим привабила ця техніка?
— Перш за все, варто сказати, що в декупажі поєднується дуже багато різних технік, тому за допомогою нього можна досягнути різноманітного ефекту. Декупаж можна застосувати на будь-якій поверхні — склі, пластику, металі, дереві. Будь-який предмет можна оформити за допомогою дуже простих матеріалів. Найнезвичнішою поверхнею, яку оформила у цій техніці, була кришка унітазу. До речі, прослужила вона років чотири, бо потім просто від старості вламалася. Роботи, прикрашені декупажем і вкриті відповідними захисними матеріалами, досить довговічні, але, звісно, з ними треба поводитися дбайливо.
Повертаючись до матеріалів, скажу, що найулюбленішим є дерево. Мій дідусь був столяром. У дитинстві часто сиділа біля нього, дивилася, як він працює, і запах стружки мені подобався аж до запаморочення.
— Який етап роботи найважливіший у декупажі?
— Найголовніше – правильно та акуратно наклеїти серветку. Це займає половину часу роботи. Але, якщо зробити це неакуратно, треба буде затратити дуже багато зусиль на виправлення помилок. Хоча нині серветками користуюся рідко. Є багато способів іншого нанесення малюнку. Щоправда, вони набагато дорожчі.
В Інтернеті є безліч майстер-класів. Переглядаючи їх, розумієш, що щось необов’язково купувати, можна самому зробити, але для того треба освоїти нові техніки. І так без кінця. Я ще не опанувала всієї різноманітності технік, котрі можна застосовувати разом із декупажем – постійно з’являється щось нове, постійно треба вчитися. Тому читаю, використовую різні матеріали.
Пробую себе також в інших напрямках, приміром, минулого року поєднувала декупаж із різьбою на шкаралупі гусячих та курячих яйцях. Цей досвід мені теж дуже сподобався.
— Ви також відновлюєте старі речі — меблі, гасові лампи, ковзани, праски…
— Працювати зі старими речами мені набагато цікавіше, ніж з новими. Адже за кожною з них своя історія. З великим пієтетом ставлюся до речей, що зберігають історію родини. Колись такого ставлення не було. Це приходить, мабуть, з віком, а також, коли розумієш, скільки старих цікавих речей люди викидають, бо вони не модні та несучасні. Нині так хотілося б, щоби був бодай шматочок вишитої сорочки бабці — це ж пам’ятка. У мріях створити збірку, де були б речі моїх предків – це був би гарний спогад.
Дуже тішуся, коли вдається відновити й подарувати життя старій речі. Тепер фотографую їх перед тим, як взятися за відновлення — і коли порівнюю, якою вона була, а, якою стала, коли розумію, що вберегла річ від смітника — страшенно радію.
Речі, виготовлені ще не в промислових масштабах особливі: різноманітні, кожна оригінально прикрашена — від самого їхнього розглядання отримую задоволення. Відновлювала багато різних речей — ковзани, валізи, праски, гасові лампи. Найбільша проблема у цій роботі — відчистити від іржі та зробити так, щоби речі далі не іржавіли. Коли бачу стару річ, приходжу в захоплення, й одразу уявляю, що би я з нею зробила.
Років з десять мені подарували геть поржавілу, але ще робочу швейну машинку «Зінгер». Тоді я ще не знала, що іржу можна зняти «піскоструєм», тому тиждень відчищала її вручну, а потім фарбувала, відновила оригінальні малюнки. Часу й сил затратила дуже багато, зате отримала масу задоволення. У відновленні дерев’яних речей мені допомагає брат. Із ним часто даємо життя старим меблям.
За час роботи зрозуміла, що коли працюєш руками (маю на увазі не просто фізичну, а саме творчу працю), вони стають чутливими до поверхні. Розумієш, що працюєш не просто з річчю, а з тим, що увібрало енергетику людей, котрі нею користувалися, з тим, що є частинкою її господарів.
Анна ЗОЛОТНЮК
Фото надані Галиною Шляхтою
