У Тернополі можна заробити на жартах. Марічка Юрчак розповідає як
— На наших стенд-апах виступали і депутат облради, і поети, і есеїсти, і науковці. Це лише доводить, що гумор — справа інтелекту, а стенд-ап — жанр, відкритий для багатьох, якщо не для всіх, — розповідає співорганізаторка «Вільного мікрофону» тернополянка Марічка Юрчак.
Цей захід уже два роки щомісячно відбувається у барі «Коза», його переможець отримує 1 000 гривень. За цей час зі стенд-апами виступили понад 80 людей, близько — 30-ти постійні учасники.
Я поспілкувалась із Марічкою, аби дізнатись про привабливість, ризики й бенефіти публічного гумору, його катарсистичні та терапевтичні властивості.
— Розкажи, як все починалося?
— Перший стенд-ап ми провели 1 квітня два роки тому. На нього прийшло п’ятеро учасників, серед них — відомий тернопільський гуморист Муха. Але ми побачили потенціал у проекті та зробили його щомісячним. Не все виходило одразу. Був місяць, коли не вдалося зібрати учасників (а ось глядачі завжди радо знаходилися). Згодом до нас почали приїжджати коміки з різних міст — Рівного, Луцька, Хмельницького, Чернівців, Києва, Львова, Кривого Рогу і навіть Бресту. Дивно, що представників Івано-Франківська досі не було. Тернопільська область також добре представлена — є учасники з Теребовлі та Збаража. Час від часу організовуємо особливі концерти, на які запрошуємо найкращих артистів, а це — учасники та переможці телевізійних проектів «Ліга сміху», «Розсміши коміка», «Україна має талант» та нашого «Відкритого мікрофону».
— Ти означила професійну та географічну різноманітність учасників. А як із гендерною?
— Дівчат-коміків значно менше, ніж хлопців. Десь у пропорції 1:5. Це не тому, що дівчата мають гірше почуття гумору! Ні! Наші дівчата-коміки завжди зривають шквал аплодисментів, їх дуже цінують коміки-хлопці. Я думаю, це пов'язано з тим, що дівчата більше піклуються про свій вигляд, образ, імідж. А сміятися треба вміти, перш за все, над собою. І це підриває дівочий імідж. Дівчата, здебільшого, жартують про стосунки між статями та про подруг. Бо стенд-ап — це розповідь із посмішкою про те, що кого болить. Хоча є й дуже сентиментальні хлопці. В цьому принада гумору — він різний. Немає табуйованих тем. Відома комік-артистка Лєра Мандзюк якось на виступі у Тернополі підколола: «У вас що не шутка, то про інцест або педофілію. Тернопіль! Не можу поняти, що не так з цим містом?»
— А що характерно для чоловічих жартів?
— У чоловіків гумор без табу. Ніхто з мужчин, за моїми спостереженнями, не викине жарт до кошика, тільки тому, що той паплюжить його імідж.
— Як думаєш, що важить більше — сам текст чи те, наскільки він круто поданий?
— О, це питання ставить в ступор наше журі (у нього щоразу запрошуємо відомих місцевих шоуменів, коміків, ведучих). Є артисти, які мають слабенький матеріал, але по-особливому подають його: грають з інтонаціями, діалектами, акцентами... Ще дуже класно сприймається інтерактив й імпровізація. Але взаємодія з публікою — це складний момент, не всі ризикують відійти від заготовленого виступу до розмови з глядачами. Бувало, за невдалий жарт артистам навіть погрожували. Але до кровопролиття не дійшло — гумор вирішує всі конфлікти.
Тож я поставила би подачу й артистизм на перше місце. Є дуже класні автори, які розгублюються на сцені, або не можуть подати текст, як слід, і це псує враження. Але, що круто — всі наші стенд-апери розвиваються. Є учасники, які дебютували, м’яко кажучи, неуспішно, але виросли, виграли приз і тепер гастролюють зі своїми стенд-апами.
— І ще таке — є люди, котрі на публіці губляться, а є ті, котрі перестають затинатись, і знаю, що такі у вас виступали
— У нас таких аж двоє! Це наш незмінний ведучий Тарас Миколайович і переможець одного зі стенд-апів, буковинський митець Андрій Пілат. Ці хлопці затинаються до тих пір, поки не візьмуть в руки мікрофон. Мікрофон, світло прожекторів, увага — ці речі творять харизму, і навіть миршаві хлопці, стають секс-символами. Це я про Вадима Ковалика.
— Як думаєш, із чим пов’язаний цей терапевтичний ефект?
— Я не лікар, тому не можу сказати, в чому панацея. Думаю, в тому, що людина приміряє на себе інший образ, стає не зовсім собою звичайною, а артистом із мікрофоном, який заслуговує бути почутим.
— І взагалі стенд-ап, як на мене, — можливість проговорити свої травми…
— Це правда. Стенд-ап дуже часто розмова про власні комплекси. Як то кажуть, посмійся над проблемою — вона, якщо не зникне, то змаліє. У нас виступав Олександр Башта, який їздить на візку. Як він сам сказав, у нього був не stand-up, а sit-up.
— Ти теж береш участь у стенд-апах. У яких своїх точках розбираєшся?
— Усі комплекси та проблеми тут на-гора: пошуки роботи, коханої половинки, сексу, самоствердження... Для мене участь у стенд-апі була тестом на почуття гумору.
— Які складові ідеального жарту?
— Над природою гумору людство міркує з часів Аристофана, якщо не раніше, а точно — раніше. Один із наших учасників, до слова, один із зріліших учасників, Андрій Степура перелопатив всю фахову літературу на цю тему та вже готує до друку книжку про стенд-ап! Він краще про це розповість. Сміх — це щось таке просте і буденне для нас, але щоб ми засміялися, наш мозок виконує сотні складних операцій.
P.S. Якщо вас надихнуло прочитане, то приходьте на «Відкритий мікрофон» 21 квітня у бар «Коза».
Анна Золотнюк
Фото Надії Ротман і Дмитра Лехмана
