Чимало професіоналів, які до війни працювали у Києві та у великих містах України, повернулися на свою малу Батьківщину на Тернопільщині і у складні часи стараються бути тут корисними. 

Терен вже писав про лікаря-вертебролога Ігоря Когута родом з Чортківщини, який повернувся туди з Дніпра і зараз надає допомогу пацієнтам на волонтерських засадах. Не залишається байдужою до подій в країні і відома співачка Жанна Боднарук, у якої чортківське коріння. В Чорткові разом з місцевими господинями вона випікає пиріжки для захисників. 

Ще одну історію землячки розповідають на сторінці Копичинецької міськради у сецмережі фейсбук. 

З Києва у містечко на Тернопільщині приїхала Тетяна Шевчук, яка має копичинське коріння. Тут вона проводила свої літні канікули у бабусь з дідусями, адже звідси обоє її батьків.

Тетяна Шевчук - одна з організаторок розмовного клубу з української мови у Копичинцях

Отримавши освіту за кордоном, а саме ступінь магістра політичних наук у Атверпенському університеті (Бельгія), Тетяна повернулась в Україну бо своє життя прагла будувати саме тут. Працювала у дипломатичній сфері, займалася аналітикою питаннь зовнішньої політики, а також волонтерською та суспільною діяльністю, вона є членом національної скаутської організації “Пласт”, що дуже вплинуло на характер та світогляд дівчини, - розповідають у Копичинецькій міськраді. 

Рятуючись від війни вони з сестрою одразу ж поїхали у селище Кічеєве (що біля Бучі), але за два дні стало зрозуміло, що потрапили в окупацію - мости зірвані, місто заполонила ворожа техніка, постійні бої. Припинилося постачання електроенергії, води, опалення, потім вимкнули газ. На щастя була вода з криниці та дрова - можна було топити піч, щоб грітися та готувати їжу. Всі ходили одягнені та взуті, щоб у разі чого, встигнути вибігти, тримали поруч зібрані речі. Інтернету також не було, тільки радіо, яке вмикали раз на декілька годин, бо були лише одні батарейки, які треба було економити.

Коли на 14 день окупації оголосили про відкриття зеленого коридору, Тетяна з сестрою та друзями отримали шанс вибратися. Шлях у 40 хвилин довелось долати 12 годин, бо в колоні було більше 600 машин, але постріли та вибухи продовжувалися. Кажуть, що навіть не одразу впізнали Київ, коли туби добрались - блокпости, протитанкові їжаки, розбиті дороги, згорілі машини на узбіччях…

Лише діставшись вже потягом до Тернополя, а потім до Копичинець змогли видихнути, у бабусі добре та затишно. Дівчина одразу долучилася до життя громади, планує запроваджувати різні активності, одна з яких - розмовний клуб української мови для гостей міста, щоб допомогти їм  познайомитися та поспілкуватися українською на цікаві теми.

Тетяна вважає, що ця війна показала наскільки ми українці об'єднані, що ми одне ціле. Всім зараз по своєму важко, але де б кожен не був він може виконувати свою роль, робити те, що вміє і це вже буде великим внеском у спільну справу. Тих, хто приїжджає, вона закликає поважати місцеві порядки та інтегруватися у життя громади. Тих, хто з добрим серцем приймає переміщених осіб - розуміти стрес та складну ситуацію людей та не засуджувати їх. А чвари треба залишити росіянам, ми ж маємо шукати спільний консенсус і будувати громаду на всіх рівнях.

Нагадаємо, у Копичинецькій лікарні також волонтерить столичний хірург Алі Джемілєв. Через бомбардування району, в якому проживав, чоловік був змушений поїхати у західну Україну. Зупинився в Копичинцях, де прихистили знайомі. А згодом взагалі переїхав жити до місцевої лікарні, щоб не витрачати час на дорогу та кожну хвилину присвячувати пацієнтам. 

Як писав раніше Терен, міський голова Копичинців Богдан Келічавий разом з дружиною дають інтерв’ю іноземним медіа, у яких розповідають про війну в Україні. Мер вважає, що інформаційний фронт важливий у протидії російській агресії, тому й показує реальну картину України світові. 

Фото з фейсбук-сторінки Копичинецької міської ради, колаж Терену