Як із готичної казки. Закинуті костели Тернопільщини (фоторепортаж)

Цей текст почався із цього фото неоготичного костелу Матері Божої Неустанної Помочі, зведеного в 1902-1907 роках, у Сороцькому Теребовлянського району.

Краєзнавець Дмитро Полюхович додав кілька ефектів, і картинка вийшла геть кінематографічна. Після обробки костел має вигляд, як антураж готичної казки. Тож не полінувалася написати панові Дмитру й розпитати його про не стільки це фото, скільки про цей костел та інші.

— Костел у Сороцькому не лише дуже красивий, а й дуже зручний для фотографування. Зазвичай сакральні споруди затиснуті забудовою чи ховаються за деревами, й для того, щоби їх вдало зняти, треба хіба коптер. Крім того, в картинку із закинутим костелом у Сороцькому вдало вписуються старезні дерева, котрі простягають до неба всохлі гілки в німій молитві і цим доповнюють картину храму-пустки. Дуже атмосферне місце, — розповідає краєзнавець.

Звісно, не могла не запитати пана Дмитра про інші закинуті костели Тернопільської області. Тих, котрі радить до відвідування, є досить. Ось кілька.

Костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Личківцях Гусятинського району. Зведений в 1708 році на території колишнього замку та з замкового каміння. У Постолівці того ж району — симпатична неоготична цвинтарна капличка кінця XIX століття на честь апостолів Петра та Павла. Непересічний костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Сидорові Гусятинського району. Збудували його 1730 року коштом кам’янецького каштеляна Марціна Калиновського. Це чи не єдиний такий християнський храм, бо зводячи його шляхтич вирішив увічнити у камені славу Калиновських та забажав, аби храм повторював його родинний герб “Калинову”. Задум втілив відомий архітектор Ян де Вітте. Зараз, і це радує, храм в Сидорові потроху оживає. Костел у Турильче Борщівського району звели 1871 року в еклектичному стилі, що поєднував неоготику з елементами ренесансу. Інформації про капличку у Млиниськах Теребовлянського району, зведену в 1911-1912 роках, вкрай мало, проте вона дуже симпатичний. Вразять і руїни костелу Внебовзяття Богородиці у Червоногороді на Заліщанщині. Храм постав у стилі пізнього ренесансу з елементами готики в 1615 році. Крім того, у Червоногороді є дві цікаві цвинтарні каплички. Вишуканий костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у ренесансно-готичному стилі, споруджений наприкінці XVI століття у Язлівці Бучацького району.

Пан Дмитро багато років мандрує Україною, шукаючи цікаві місця. Побував у багатьох точках Тернопільської області й побачив чимало закинутих костелів. Має до них особливу симпатію.

— Закинуті храми, як і всі закинуті споруди (замки, синагоги, млини, житлові будинки тощо), навіюють думки про скороминучість буття земного та водночас про вічність. В закинутих храмах чомусь постійно думаєш про останнє... Адже в кожному з таких закинутих храмів чи капличок була колись остання служба і був останній, хто після цієї служби замикав двері... От цей останній чомусь завше лізе в голову. Думаєш, що він відчував у той момент? Чи знав, що він останній, чи мо' сподівався назавтра знову відкрити двері? А ще закинуті храми приваблюють неспотвореністю. Тут нема “блєщучов блєхи”, пластику, штучних китайських квітів, рагульських янголиків із гіпсу та інших “красівостєй”, якими так люблять оздоблювати сільські храми парафіянин всіх конфесій. Закинуті споруди — справжні.

144668168_201327318346488_386662550065244932_o

Дмитро Полюхович — автор численних статей про давню архітектуру. У Фейсбуці його подорожі сконцентровані на сторінці «Віртуальні витрішки». У соціальній мережі витрішки шукаються по хештегу #Витрішки. Цікаво, шо перша мандрівка, котру він утнув, була, скажімо, протизаконною.

— Моя перша краєзнавча екскурсія була на закинутий єврейський цвинтар. Я там рештки замку хотів знайти. Як зараз пам’ятаю — то було 1 травня 1974 року (сміється — А.З.) Аби вирватися в експедицію, довелося утекти з першотравневої демонстрації. Потім влетіло від мами й по «октябрятской» лінії за “нєсознатєльность”. Я тоді перший клас закінчував. Той цвинтар був на іншому кінці Городка (Хмельницька область — А.З.) та ще за річкою Смотрич. В річковій долині на мене чатували страшні та рогаті корови, повз яких треба було прослизнути так, аби ті не взяли на роги. Справжня небезпечна пригода, — сміється співрозмовник.