Зоряна Замкова: "Амбіції без таланту – найнебезпечніша річ у світі"
Мрія чи не кожної жінки – потрапити на обкладинку журналу. Це вдалося тернополянці Зоряні Замковій. Її фото опублікували у спеціалізованому журналі. Випадковість це чи закономірність – поетеса розповідає сайту Про Те.
– Коли ми мріємо, ми справжні. – розповідає Зоряна Замкова. – Щиро кажучи, ніколи не виникало в мене такої мрії – потрапити на обкладинку. Так, з десяток років мала фотосесії для журналів «Вяжем сами» та «Вяжем крючком», бо практично з дитинства плела різні вироби, які знаходили відгук і в професіоналів, і в людей, які просто люблять в’язати. За одну фотосесію в студії знімали кілька моїх плетених речей і публікували поетапно. Я б і не знала, що красуюсь на обкладинці, якби мені не зателефонували знайомі.
– Усе-таки – це тішить тебе?
– Покривлю душею, якщо скажу, що не тішить. Не варто соромитися своїх переваг. Якщо я, маючи вже дорослих дітей, ще можу потрапити на обкладинку журналу як модель, це справді надихає. Але більше мене тішить, що люди звертають увагу не лише на загальну картинку – їм до вподоби виріб, який я створила.
– Що важливіше – коли на обкладинці журналу обличчя жінки чи її робота?
– Демонструвати своє обличчя – це робота професійних модельок, які цим заробляють. Повторюючи за Хемінґуеєм, вважаю, що кожна людина народжується для якогось діла. Жінка має реалізуватись, знайти себе, відчути свою потрібність. Коли втілюєш свої ідеї – наповнюєшся енергією творення, відчуваєш прилив сили. Наша нервова система влаштована таким чином, що придумування чогось нового стимулює центри задоволення. А коли ти особисто демонструєш не лише задумки, а й їх втілення – це вдвічі чудово. Адже мрія – це дієслово.
– Що потрібно, щоби потрапити на ту обкладинку? Може кому пригодиться…
– Певно, це запитання більше до видавців, які професійно підходять до відбору плетених речей для публікування. Та в будь-якій царині досягти успіху можна тільки силою-силенною наполегливої праці і бажання. А ще – дещицею таланту…
До речі, коли почався військовий конфлікт на сході України, такі публікації моїх виробів у глянцевих журналах «Вяжем сами», «Вяжем сами міні» і «Вяжем крючком» допомогли продати на перших волонтерських гаражних розпродажах речі для купівлі бійцям тепловізора. Люди бачили модель, як то кажуть, вживу і купляли активно. Багато тоді наплела шапок хлопцям, аби не мерзли…
– У чому полягає талант жінки?
– За Станіславським, що таке талант? Душа. Це та наповненість, якої не навчишся, яка в тобі – ще з прадавніх часів і генетично пливе руслом твого тіла. Це зв’язок із простором і часом, із родом… Це велика сила любові і материнства, гармонії і творення, які необхідно відчути в собі і розвивати. Адже любов у великому сенсі цього слова – це опора душі.
– Що таке – краса жінки? Це лише зовнішність?– Ніхто не молодіє після сорока, але ми можемо бути неповторними в будь-якому віці.
Ідеально виглядає той, хто перебуває в гармонії із самим собою, наповнений внутрішньою впевненістю. Коли ти дивишся на те, як дорослішають твої діти – дізнаєшся більше про життя і про себе. Бо краса йде зсередини. Для того, щоб бути красивою, треба робити те, до чого ти прагнеш, і робити це кожен день. Щось – для власного задоволення, для душі… І щось – для тих, кого ти любиш… Це не менш вагомо: віддавати свою творчу, життєдайну енергію тим, хто тобі найдорожчі…
– На які жертви йдеш, щоби бути гарною? Від чогось собі відмовляєш?
– Жертви красі не потрібні. Потрібне старання, догляд за собою, потрібні позитивні, щирі емоції. Не можу сказати, що я балансую поміж дієтами. Дієти – не моє. Швидше – роздільне харчування, проста їжа. Люблю відчувати смак без зайвих нашарувань. Не відмовляю собі, коли хочеться солоденького, але намагаюсь не зловживати.
Не можу розпочати ранок без кави, а завершую споживання чогось добренького часом і вночі… Займаюся в тренажерному залі, плаваю. Але це не жертви – це необхідність для здоров‘я, яка межує із задоволенням. Я просто хочу бути жінкою, яка в свої роки виглядає і почувається настільки добре, наскільки це можливо.
– Бути яскравою і талановитою – легко? А які труднощі?
– Чи легко? Не знаю. Та я хочу знати, чи можу ризикнути і стати дитинно щирою заради любові, сильною заради мрії, сміливою заради пригоди, яке люди називають життям. Перший крок в розвитку смаку – навчитися довіряти власній думці, пробувати і знаходити. Талант – це можливість для самовираження.
А особистий, індивідуальний стиль кожен має знаходити самостійно. Коли жінка все життя відчуває себе комфортно, припустимо, в чорному светрі і вузьких штанях такого ж кольору – значить, все нормально. Додати дещицю аксесуарів, яскраву деталь – і вона завжди буде виглядати бездоганно. А маніакальне наслідування сьогочасній моді, не звіряючи її зі своєю зовнішністю, настроєм, заводить у глухий кут. Справжній смак полягає у відчутті пропорційності та гармонії. Крістіан Діор вважав, що уміння одягатися тримається на трьох китах – простоті, доброму смаку і звичці стежити за собою, – і це зовсім не дорого.
В мене самореалізація виникає спонтанно, підсвідомість часом викидає свої колінця. Отою творчістю намагаюся рятувати власну уяву. Чи яскраво, чи талановито – судити не мені…
– Чи відчувала заздрість від жінок? Як реагуєш?
– Кажуть, амбіції без таланту – найнебезпечніша річ у світі. Часом буває дивним, коли жінка, сама не володіючи ні ідеальним стилем, ні смаком, точно знає, що має пасувати іншій. Чи хто і що має робити, як поводитись. Чужі недоліки завжди набагато цікавіші, ніж власні. А коли в когось недоліків мало – стараються їх знайти, порівнюють, заздрять. Та це – лише накопичення негативу у власній душі, як пухлина чи язва. Хоч кажуть, що заздрість – найкращий комплімент…
– Чого тобі не вистачає у житті?
– Наш життєвий шлях усіяний уламками того, ким ми починали бути і ким ми могли б стати… Задумалась: чого мені бракує в житті? Коли загадувала бажання в Новий рік – хотіла миру та стабільності в державі. Просила небо – як для себе… Коли думаю про свою родину – вимолюю у Бога здоров’я, довголіття та доброї світлої долі. Перераховуючи, що нам потрібно для щастя, ми частенько забуваємо себе… Часом у житті настає момент, коли замислюєшся: навіщо ти старалася, доганяла, метушилася – воно тобі взагалі потрібно?
Іноді я не можу зробити те, що наразі хочу. Але я можу зробити хоч щось! Наприклад, я хочу написати ще одну добру прозову книгу, але у мене наразі не складається. Зате я можу спекти пиріг. Чи написати статтю про цікаву людину. Потрібне ще й вміння прощати себе за те, що поки не досягла того, до чого прагнула. Але для кожної мрії даються сили для її втілення.
Варто старатися, щоб не вийшло, як у правилах життя Хань Сян-цзи: доки ти говориш зовсім не те, що думаєш, слухаєш зовсім не те, у що віриш і робиш не те, до чого лежить душа – то увесь цей час і живеш зовсім не ти…
– Чи досягла успіху за своїми мірками?
– Щодня життя ставить нас перед вибором. Іноді дріб’язковим: зварити борщ або почитати книжку. Іноді серйозним: звільнитися з роботи або працювати тут до пенсії. А іноді навіть глобальним … Але якщо твій день не змінив тебе – не чекай зміни на краще. Можна довго розмірковувати над тим, що, мовляв, людина просто зобов’язана прагнути до самовдосконалення. Розвиватись, розвивати свого партнера, дітей, турбуючись про їх успішне майбутнє.
Успіх – поняття відносне. Для одних – це не зникати з екрану телевізора, а для інших – коли в дітей все вдається. Успіхи і розчарування – це не про мою творчість. Займаюся завжди тим, чим прагну, що подобається, без примусу: працюю за фахом – журналістом, пишу за покликанням – поезію і малу прозу (в грудні побачила світ нова моя книга «Маленька крапка знаку запитання»), плету за настроєм – спицями і гачком, вишиваю. Вирощую кімнатні квіти. Це теж творчість. Вона може проявлятися і на кухні, коли готую для сім‘ї. Взагалі, не люблю, коли в мене вільні руки…
– Принципи, якими керуєшся у житті і нікому не дозволяєш їх порушувати?
– Кажуть, набагато легше боротися за принципи, ніж жити відповідно до них. Маргарет Мітчелл у «Віднесених вітром» переконувала: весь світ не в силах зруйнувати нас, і тільки самі ми зсередини руйнуємо себе. Це правда. Тому намагаюсь мислити позитивно, жити по совісті. Викликає огиду фальш. Просто фізичну огиду. Дуже добре відчуваю, коли говорять щиро, а коли просто намагаються за компліментами щось приховати, усмішкою прикрити неприязнь. Намагаюся бути відвертою, живою, з почуттям власної гідності, часом незручною, часом занадто емоційною. Не утверджуватись за рахунок інших.
– За які речі в житті варто боротися?
– Варто боротися за триєдине, те, що прикипіло в твоєму серці, що лягло на твою душу, що виокремилось твоїм розумом.
Кожному потрібна людина, для якої хотілося б намагатися. Існує легенда, що у ХІІ столітті, в ході війни, німецький король дозволив жінкам безперешкодно покинути місто та забрати з собою все, що ті побажають. Винахідливі дружини винесли з міста своїх коханих чоловіків. Напевне, коли хтось запалює твоє серце, наповнює радістю твою душу – все стає можливим.
– Чому одних жінок оточуючі поважають, а інших – не помічають, а то й зневажають?
– Яку енергію ти посилаєш у світ – таку й отримуєш. Найважливіше завжди укладено тільки в нас самих. Якщо жінка – цілісна особистість, має різнопланові інтереси, перед усім, поважає і любить себе – вона буде цікавою і оточуючим.
– Що потрібно сучасній жінці, щоб мати авторитет серед чоловіків?
– У той час, як чоловік впевнено записує цілі і завдання, попередньо добре їх обміркувавши, жінка переживає. Перш ніж сформулювати мету, жінці потрібно порадитись із фахівцем, зателефонувати мамі, прочитати книгу і прослухати семінар… Жінка часто краще відчуває мету інтуїтивно, ніж уявляє собі, як саме вона повинна звучати, обрамлена словами. Але жіночі працездатність та наполегливість творять чудеса. Жінка зростає фахово, набирається знань, вона ніколи не буде заломлювати руки і квилити, коли щось пішло не так.
Гроші до жінки можуть прийти з двох джерел: або сама заробить, або чоловік забезпечує. Що в наших умовах означає “доводиться працювати”, особливо – коли від безгрошів‘я необхідно заробляти по світах? Це означає: виконувати чоловічі функції – тобто певні дії заради забезпечення, годування, виживання і захисту своєї сім’ї. Авторитет відшукується сам собою…
А загалом, коли людина, незалежно від статі, задоволена своїм життям, вона все робить інакше – з пристрастю, невимушено, творчо. Як легко зранку, навіть о 6-й годині, вставати з ліжка, коли ти щасливий. Як просто вирішувати заплутані питання, коли ти маєш справжню підтримку та взаєморозуміння. Напевне, найкращий подарунок, який дарує нам доля – це люди, яким ми говоримо “спасибі, що ти є”.
Наталія ЛАЗУКА
