7 грудня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
Василь Бойко (1970, с.Людвище Шумського району) – міський голова Почаєва.
Петро Болехівський-Боян (справжнє прізвище — Болехівський; 1910, с. Біла, нині Чортківського району Тернопільської області — січень 1995, м. Ґлендейл, штат Каліфорнія, США) — український оперний співак (баритон), композитор, громадський діяч. Член ОУН (1931; псевдо «Прометей»).
Микола Галій (1892, с. Боків, нині Підгаєцького району – 2 жовтня 1971, м. Нью-Йорк) – офіцер УГА, педагог, доктор філософії, журналіст, редактор.
Анатолій Куриляк (1966, м. Тернопіль) – директор міськрайонного центру зайнятості у Тернополі.
Лев (Левко) Лепкий (літературні псевдоніми: Леле, Оровець, Льоньо, Швунг, Зиз; 1888, Поручин — 28 жовтня 1971, Трентон — український поет, прозаїк, журналіст, редактор, композитор, художник. Син Сильвестра, брат Богдана та Миколи Лепких.
Присяжний Андрій (1962, с. Товстолуг Тернопільського району) – голова обласної ради професійних спілок.
Цей день в історії Тернопілля:
1917 року – після приходу австро-німецьких військ було ліквідовано Тернопільську губернію. В краї відновила діяльність австрійська адміністрація. Збаразький і Скалатський повіти, які російська армія втримала, до лютого 1918 були в підпорядкуванні волинського губернатора. В Кременецькому повіті під час війни адміністративно-територіальних змін не було, тільки восени 1917 його західну частину окупували німецькі війська.
2001 року – створено українсько-польський вищий навчальний заклад «Тернопільський інститут соціальних та інформаційних технологій» (ТІСІТ). Ініціаторами створення інституту були ряд українських та польських вчених, в тому числі ректор - Бакушевич Ярослав Михайлович, директор «Бізнес-інкубатора Тернопільщини», проректор - Бакушевич Іванна Всеволодівна, ректор Жешівської вищої школи бізнесу - Кшиштоф Кашуба, проф. Андрушків Богдан Миколайович (обраний Президентом ТІСІТ) та інші юридичні та фізичні особи.
2008 року – освячено дерев'яний храм Тернополя - церкву Зарваницької Божої Матері (УГКЦ) в Строму парку Тернополя. Це перший дерев'яний храм з того часу, коли в нашому місті ще існувала дерев'яна церква у 1600-1601 роках. Саме тоді перебудували в камені храм Різдва Христового або ж «Серединну» церкву в історичному центрі міста.
Сучасний храм постав завдяки фундації родини Шинке, мецената Володимира Шинке.
Церкву збудували за проектом тернопільського архітектора Михайла Нетриб'яка. При будівництві використовували карпатську смереку. Роботи виконали майстри із гуцульського с.Микуличин. У церкві є дві старовинні ікони - Серця Христового та Богородиці, а також хрест ХІХ століття, які храму подарували місцеві парафіяни.
2013 року - міський голова Тернополя відмінив святковий концерт та святкування Дня місцевого самоврядування, у зв’язку з подіями, які відбувалися в Україні, а також підписав розпорядження згідно якого керівники комунальних підприємств, установ та закладів зобов’язані вивісити на будівлях Державний Прапор України та прапор Ради Європи.
Про встановлення Дня місцевого самоврядування в Україні Верховна Рада ухвалила рішення 7 грудня 1990 року. Тепер цього дня щорічно святкується професійне свято співробітників міських, сільських, селищних, обласних і районних рад.
Це свято в Україні можна назвати доволі давнім, оскільки традиція вшановувати тих, хто керує суспільством, виражаючи його волю, сягає корінням у часи Княжої Русі.
Самоврядування — це цивілізований спосіб організації соціального та економічного життя в суспільстві, який свідчить про довіру вільних громадян до обраних делегатів місцевих рад. В Україні вважається, що цей вид управління є народним, оскільки саме народ делегує повноваження чиновникам.
День місцевого самоврядування в Україні — це, крім усього, нагадування про те, що в країні досі не реалізовані вимоги Європейської хартії місцевого самоврядування, яку ратифікувала в тому числі й Україна. Багато політологів вважають, що процес становлення місцевого самоврядування в Україні ускладнений тією обставиною, що країна протягом 70 років поспіль практично не мала повноважних органів самоврядування.
7 грудня оголошено Міжнародним днем цивільної авіації. Таке рішення ухвалила Генеральна Асамблея ООН в 1996 році. До святкування цього дня залучаються всілякі національні та міжнародні організації.
Спеціалізованою установою авіації в структурі ООН є Асамблея Міжнародної організації цивільної авіації. Для святкування було обрано саме 7 грудня, оскільки цього дня відзначалася п'ятдесята річниця з моменту підписання міжнародної конвенції про цивільну авіацію.
На території колишнього СРСР цивільна авіація зароджувалася в 20-х роках минулого століття. Радянська влада відкрила найпершу авіалінію, що з'єднала Москву та Нижній Новгород. Її протяжність становила 420 кілометрів. А 9 лютого 1923 року була створена спеціалізована Рада праці і оборони, яка займалася питаннями розвитку цивільної авіації та контролем авіаційної діяльності.
У наш час це свято відзначається багатьма державними і приватними компаніями, які обслуговують не тільки внутрішньонаціональні, а й міжнародні авіалінії.
7 грудня 1988 року стався землетрус з магнітудою в 7,2 бала, що охопив більше 40% території країни і повністю зруйнував одне з міст Вірменії, а також кілька десятків сіл.
А ще сьогодні - Національний день пам'яті в США - річниця нападу на Перл-Харбор.
Ця пам'ятна дата присвячена подіям 7 грудня 1941 року, коли японська авіація атакувала базу США в Перл-Харбор.
У дохристиянські часи 7 грудня дівчата готували вечерю на святій воді. Потім брали миску зі стравою, обгортали її рушником і йшли до воріт закликати Долю: Доле, доле, де тя виглядати? Йди до нас вечеряти!" – примовляли, залізаючи на ворота або тин. І прислухалися: якщо озвався десь півень – це означало, що доля обізвалася, коли ж ні – значить доля не хоче чути дівочого голосу. І тоді дівчинаблагала: «Доле, доле, не опусти, прийди до мене, навісти!»
У народі 7 грудня вважалося жіночим святом. Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що колись це було свято «Дівочої долі», але згодом церква пов'язала його з великомученицею Катериною, мощі якої поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі.
Напередодні свята дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи у такий спосіб кількох хлопців. Серед них мав бути і яблуневий листочок «для дівчини». Лягаючи спати юнка читала молитву Долі, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопця витягти одного з листків. Зранку у день Катерини зносили продукти «в складчину» в одну з осель і готували борщ та кашу. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення, щоправда лише тоді, коли дівчата закінчували ворожити. Після обрядової вечері влаштовували «пісні вечорниці», де всі брали участь у різноманітних іграх та забавах.
Іменини сьогодні святкують Катерини, Порфирії, Августи, Симони та Меркурії.
