Садівництво в Україні і області роками кульгає принаймні на одну ногу. Та уряд і місцева влада далекі від того, щоб зробити його здоровим. Цій галузі навіть не можуть знайти міцні милиці. Тим часом керівництво компанії «Агропродсервіс» готове дати чиновникам різного рівня  цінні рекомендації, як пожвавити галузь садівництва і ягідництва, як на кожному етапі створювати додану вартість і, врешті, зробити цю справу високоприбутковою. Компанія володіє власним садом, і тому здобуто хоч і не такий великий, зате важливий досвід у закладенні молодих садів та догляду за ними.

Відстаємо, панове, відстаємо

На Тернопільщині садів та ягідників обмаль.  В області уже шостий рік поспіль діє програма збільшення площ насаджень та нарощування обсягів виробництва плодів та ягід, яка має  завершитися у 2025 році. Вона передбачає, що всі категорії господарств мають щорічно висаджувати аж 343 гектари плодових насаджень, в основному садів. Ця програма має усі шанси не вийти за межі фантастики. Адже на сьогодні сільгосппідприємства області відвели під сади всього-на всього 1,2 тисячі гектарів та ще понад три тисячі гектарів висадило населення.

В ці весняні дні здійснюють догляд за 13 – гектарним яблуневим садом  і працівники компанії «Агропродсервіс» (про це прес-служба компанії «Агропродсервіс» повідомляла ТУТ).

Авжеж, потужні сільгосппідприємства уже спромоглися реконструювати чи навіть побудувати власні плодосховища. Наприклад, торік сховище на  дві тисяч тонн плодів було побудовано у ПАП «Аркадія» (Гусятинський район).  Товариство «Україн» (Підволочиський район) відкрило  більш потужніше плодосховище – на чотири тисячі тонн. Фермерське господарство «Гадз» поблизу Бучача побудувало сховище на 5 тисяч тонн, ввело в експлуатацію лінію із сортування та фасування яблук, реконструювало склад місткістю 2 тисячі тонн та встановило сучасне холодильне обладнання. Реконструювали власні плодосховища і менші сільгосппідприємства, зокрема, виробничий кооператив «ОЛСЕС», ПАП «Водава», фермерське господарство «Перспектива».

Але площі садів і ягідників на Тернопіллі дуже вже незавидні. У сусідніх областях вони  в  рази більші, Наприклад, у Чернівецькій  області – плодоягідні насадження займають майже 30 тисяч гектарів, у Хмельницькій області садами і ягідниками  засаджено 52 тисячі гектарів. Тому й не дивно, що виробництво соків на Тернопіллі – незначне. Торік їх вироблено лише  10,4 тисяч тонн, і це виробництво скорочується (мінус 19 відсотків до 2015-го).

Генеральний директор компанії «Агропродсервіс» Іван Чайківський  виводить першопричину таких невтішних результатів:

 – Сад потрібно насамперед виростити. Нині про переробку плодів може говорити лише той, хто має сади. Так само і про ягідництво. В області є насадження малини, суниці, смородини. Але їх дуже мало. Ці насадження треба суттєво розширити. І все це має бути зроблено на науковій основі з економічними розрахунками, щоб на всіх етапах створювати додаткову вартість. Треба прорахувати обсяги і потреби переробки для внутрішнього ринку і експортні можливості.

Урядовці почують кожного… крім садівників?

Всупереч переконанням представників агарного бізнесу у недоцільності таких дій, ряду протестів сільгоспвиробників та активістів Аграрної партії, для сільгоспвиробників відмінено спеціальний режим сплати ПДВ. Для них із 2017 року буде діяти загальна система оподаткування. Директор департаменту агропромислового розвитку Тернопільської облдержадміністрації Віталій Луй переконує-заспокоює: «Уряд вирішив підтримати аграріїв в інший спосіб. Сплачені ними суми ПДВ будуть частково компенсовані тим сільгоспвиробникам, які займаються важливими, нішевими, галузями – вирощуванням цукрового буряка, садівництвом, тваринництвом (в т.ч. птахівництвом, утриманням ВРХ, свиней). Тобто, сільгоспвиробники сплачують ПДВ до бюджету і протягом певного часу їм в автоматичному режимі буде відшкодовуватися ПДВ».  Та поки що залишаються без відповіді питання – з якого часу це станеться і якому обсязі буде відшкодування ПДВ, в тому числі для ведення садівництва.

А гірких пігулок садівники уже ковтали вдосталь.  У 2011-2012 роках в Україні  ще трохи діяли програми підтримки хмелярства і садівництва. Тоді на цілі потреби у держбюджеті було передбачено відповідно 556, 7 млн грн і 1млрд 75 млн грн. Кошти від 1,5 відсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства надходили справно і в повному обсязі. Але, наприклад, у найбільш благодатному для садівників 2012 році цих коштів було використано за цільовим призначенням менше, ніж на третину – лише 309 мільйонів із одного з гачком  мільярда гривень. Аграрії, які бажали закладати сади і доглядати їх, були змушені давати собі раду самі – якщо бракувало власних обігових коштів, то брали кредити в банках.

У наступні роки, в 2013-2014 роках, ця держпрограма була урізана до 100 млн грн. Кошти від згаданого 1,5 відсоткового «садівничо – хмелярського» збору теж пливли до держбюджету бурхливими потоками – їх загалом назбиралося 2,1 млрд грн, але тихенько спрямували в загальний фонд, тобто в загальний казан. Словом, ці цільові кошти у садівників і хмелярів державні мужі вкрали у велетенському обсязі.

Через війну на Донбасі і у зв’язку з великими витратами на оборону у 2015-2016 роках державна програма підтримки садівництва перестала діяти. Тим часом, за даними асоціації «Укрсадпром»,  на квітень 2016 року обсяг кредиторської заборгованості з боку держави за цієї програмою досягнув 255 млн грн. Сума назбиралася зовсім немаленька, перед садівниками держава  завинила по зав’язку.

Та цього року можновладці теж не розщедрилися. Бо у  держбюджеті -2017 для підтримки садівництва, зокрема, закладки садів, виноградників і ягідників і догляду за ними передбачено мізерні кошти – 75 млн грн ( порівняйте – у 2012 році ця державна підтримка становила 1,075 млрд грн!). Але борги держави за минулі роки перед власниками садів, повторюся, більш ніж утричі  перевищують скромні 75 млн грн. З цією сумою  вже зрівнялася заборгованість перед садівниками, яка підтверджена рішеннями судів і яка стала обов’язковою для стягнення.  Тому нині невідомо, чи всі оці 75 млн грн. будуть спрямовані на погашення старих боргів, чи  вони частково будуть розподілені для закладки і догляду за молодими садами. Бо сільгоспвиробниками, які вирішили займатися цієї справою, потрібно закуповувати все необхідне – і саджанці, і техніку, і холодильники з газовим регульованим середовищем, і ящики для зберігання плодів і  т.п.

Генеральний директор компанії «Агропродсервіс» Іван Чайківський переконує:

– Садок дає непоганий прибуток. Треба зробити так, щоб на кожному етапі вирощування і переробки плодів і ягід –яблук, груш, слив, суниць і т.п. приростала додана вартість. На Тернопіллі різні кліматичні умови, типи грунтів, різний рельєф місцевості. Всі звикли, що виноград росте тільки в Криму і на Закарпатті. Але наука пішла далеко вперед. Я думаю, що певні  сорти можна вирощувати і на Тернопіллі, можливо, у Бережанському, Монастириському чи Підгаєцькому районах, де для вирощування зернових культур не дуже родючі грунти. Тож маємо прописати програму розвитку цих територій і місцевих громад.

Відтак треба рухатися далі: ми виростимо продукт, наприклад, яблуко, і  мали б зважувати: якщо воно ідеальне за формою, то ми його відкалібруємо  і продамо. А якщо яблуко не має товарного вигляду, то треба його переробити на джем, повидло, концентрат, сік і т.п.

Чим це не раціональна підказка чиновникам, що садівництво і ягідництво потребують відчутної державної підтримки принаймні  на етапах насадження плодоягідних дерев і догляду за ними? За досвідом далеко ходити не треба. У Польщі, наприклад, тривалий час діяли різні державні програми підтримки. Тепер сусідня держава в останні три роки за обсягами експорту яблук випередила навіть Китай і стала найбільшим у світі постачальником цих фруктів на зовнішні ринки? А ми хіба гірші?