Художниця з Тернопільщини Тетяна Балбус розповіла про себе те, що ніхто не знав досі (фото)
Насичено барвами, як у симфонії, все злагоджено і кольори підібрані один до одного. Тут звідусіль б’є позитивом. А ще ці картини, як розмальовки «антистрес»: коли дивишся на них, стрес покидає відразу. Кореспондентка «Терену» побувала на виставці «Симфонія барв» та поспілкувалася з Тетяною Балбус.
Раніше Тетяна Балбус розповідала «Терену» про свою творчість, тепер художниця відкрила свій творчий світ по-новому. Мисткиня працює у різних техніках: живопис, графіка, колаж, аплікація, ткацтво, декорація.
Доброго дня, Тетяно. Розкажіть про серії робіт виставки «Симфонія барв Тетяни Балбус».
- Тут мотиви народного мистецтва та стилізованого зображення в основному з різних моїх серій робіт. У них відображенні пори року, мотиви писанкарства, українські віночки, українські берегині. Наприклад, одна з серій «Українські берегині» це як оберіг лялька-мотанка тільки українськими декоративними розписами. Серія «Українські віночки» це теж символ українського оберегу і відображення українських обрядів. «Барвиста співоча Україна» відобразила пташок як символ співу.
Ми бачимо всі можливі яскраві кольори у картинах, а які барви переважають у Вашому житті?
- Часом кажуть, що барви картин розповідають про художника. Ось я така оптимістка по житті: усміхнена, люблю яскраві кольори.
І осінньої хандри у Вас немає?
- Немає. Ви лишень подивіться, яка осінь золотиста і барвиста, як можна хандрити в таку пору?
Ви - засновниця мистецького гурту «Палітра», що у Кременці. Яка його ідея і концепція?
- У Кременці з 1995 року є чоловічий гурт. Я побачила їхні виставки і кажу до дівчат: «Ми не гірші від чоловіків, давайте зробимо свій гурт». Щодо назви, то було багато версій, але зупинилися на «палітрі», бо вона головний атрибут художника. З іншої сторони, назву можна розшифрувати так: палітра барв, почуттів, жіночої краси, творчості - все це на одній палітрі. Так у 20003 році ми об'єдналися. Спочатку нас було 5, тепер набагато більше - 12. У гурті ми працюємо, вчимося, організовуємо свої виставки.
Звідки берете енергію? Вона від Вас просто б’є ключем.
- У навколишній природі і людях, піснях, ремеслах. Творчий релакс - найкращий варіант. Є проблеми на роботі, побут вдома і хочеться відволіктись від усього та поринути у свій світ - творчий.
Що ще цікавого Ви створили?
- Я творчий експериментатор. Наприклад, створювала маски на кожен день тижня. Щодня інша - від понеділка по п’ятницю.
Як рідні відносяться до вашої творчості?
- Інколи кажуть: «Ой, що ти там возишся з тими виставками?». А з чоловіком знаходимо компроміс. Якби були претензії, що я не зварила борщ, а сиджу малюю, то я би нічого не досягла. Я встигаю все: і борщі варити, і картини малювати. В тому жіночий дар.
Чи є у Вас ритуал створення картин?
- Як є бажання і натхнення, я творю. Хоча часом чую від колег: «Ой, немає натхнення - не буду робити». А натхнення приходить під час роботи. Інколи задумав намалювати якусь картину, а під час створення приходять інші думки і тоді зовсім змінюєш початковий ескіз. Чекати натхнення не потрібно, треба діяти і воно точно прийде.
Розкажіть, будь ласка, про цікавий випадок з творчого життя?
- Пригод, на кшталт, щось впало чи розбилося, не було. Але цікава була історія з роботою “Осіння парасолька”. От зараз якраз осінь, дерева барвисті, і одне дерево виглядало, як різнокольорова посмугована парасолька. Коли їхала з роботи весь час дивилась на нього та думала, що треба його зобразити на полотні. Так, потім мені аж приснився сон, в якому всі мені говорили “Чого ти ще його не намалювала? Ніби хтось мене змушував. А коли намалювала, більше нічого не снилося.
Хто може бути митцем: ним народжуються чи стають?
- Відповідь неоднозначна. В когось є задатки і гени від родичів. В мене батько був самодіяльний художник, а у його мами дядько ще у 19 столітті працював художником. І талант мені передався. Часом хтось просто починає щось робити і в нього прокидається дар художника. Не треба боятися, треба пробувати свої сили у різних видах діяльності.
Про що Ви мрієте?
- Мрію бути ще здоровою. Жити скільки Бог відведе. І творити, пробувати ще нові техніки чи зображувати нові мотиви. Робити виставки. Як дав Бог задатки, треба їх реалізовувати і показувати людям. Є такі митці, що малюють і не показують цього, боячись критики. А критики завжди будуть: і добрі і злі, але точно не треба боятися, йти тільки вперед. А ще любити цю справу і тоді буде результат.
До речі, мистецтвознавці називають мисткиню послідовницею творчості всесвітньовідомої української художниці Марії Примаченко.
Фото авторки
