Королева, яка народилася в Іспанії, жила під Тернополем, а похована біля Праги
Минає 130 років від дня народження української письменниці Наталени Королевої, чий художній набуток став своєрідним явищем в історії вітчизняної літератури першої половини XX ст.
На жаль, її проза, вилучена з культурного обігу на довгі десятиліття, незаслужено перебувала на маргінесі літературознавства і лише нещодавно повернута в нашу літературу. Величезний інтерес викликає і сама постать мисткині, чия яскрава життєва дорога, непересічне творче обдарування, химерна й неймовірна доля могли б стати чудовим сюжетом для пригодницької повісті, пише в «Газеті по-українськи» Тетяна Яцечко-Блаженко.
«Мене виховали двоє моїх дядьків. Один — брат матері, а інший — чоловік маминої сестри. Жіночого впливу я зовсім не зазнала, — пише в книзі »Шляхами життя« українська письменниця Наталена Королева. — Навчали іноземним мовам і пояснювали філософію. Робили заняття по історії Іспанії, археології, музиці, співу, складанню віршів. З практичних речей — їзда верхи та фехтування. Я могла самостійно осідлати коня, а якби було потрібно, могла б його й підкувати. Однак із таким вихованням нізвідки було взятися жіночій любові до рукоділля».
Вона народилася 3 березня 1888 року в монастирі Сан Педро де Карденья в Іспанії. Батьки — граф Адріан-Юрій Дунін-Борковський та представниця знатного іспанського роду Лячерда де Кастро. Під час пологів мати Наталени помирає. Батько захоплюється археологією і вирушає в подорож до Африки, а потім на острів Цейлон. Дівчинку відправляють до бабусі Теофіли Борковської в родовий маєток у Великих Бірках під Тернополем. Однак та помирає, і дитину забирає до Іспанії брат матері Еухеніо, старшина королівської гвардії.
Коли Наталена підростає, отримує освіту в монастирі Нотр-Дам де Сіон. Родичі хочуть, аби вона стала черницею. Проте друга дружина батька чеська графиня Людмила Лось наполягає на переїзді в Київ і навчанні в Інституті шляхетних дівиць. Тут Наталена вчить українську, бере приватні уроки музики в композитора Миколи Лисенка. Захоплюється археологією. Вступає до Петербурзького археологічного інституту і по його завершенню отримує ступінь доктора наук. Відвідує заняття в Академії мистецтв, де одержує диплом вільного художника.
«Мій тато Адріан стихійно любив усе українське, — писала Наталена в одному з листів. — Мав велику бібліотеку, де були всі українські автори. Пригадую деталь: усі книжки були в блакитних із золотом палятурках. Батько був дуже спокійний, стриманої вдачі, але незмінно поправляв кожного, хто називав наш рід »польським«. Він казав: »Поляки живуть на «Коронних землях», «Малоросія» — по той бік Дніпра, починаючи з Чернігівщини. Ми ж споконвіку живемо на Україні, тож і рід наш — український".
Наталену проти її волі заручають із гусаром. Вона відмовляє йому й тікає в Париж. Виступає як оперна співачка, бере участь в археологічних експедиціях в Європі та Єгипті.
1914 року їде до Києва до тяжко хворого батька. Тут її застає Перша світова війна. Кордони закривають. Наталена стає сестрою милосердя і йде на фронт. Закохується в князя Іскандера Гакгаманіш ібн Куругі з роду перських царів Ахемініді. Він воював у «Дикій дивізії» російської армії, що формувалась із мусульман. Одружуються, але за кілька місяців чоловік гине. За роки війни жінка отримує п'ять поранень, майже не чує на одне вухо та починає кульгати.
Під час революції у складі дипломатичної місії Української Народної Республіки їде до Чехії. Знайомиться з письменником і художником Василем Королівим-Старим. Одружуються і живуть в містечку Мельник під Прагою. Наталена пише оповідання й укладає шкільний чесько-український словник. Разом розписують церкви та створюють листівки.
Василь помирає 1943-го, Наталена — 1966 року.
Двох названих синів виховувала письменниця Наталена Королева. Перший — син покійного чоловіка Іскандера Гакгаманіш ібн Куругі. Другого взяла на виховання в сусідки-мачухи в чеському місті Мельник. Своїх дітей не мала. У творчому спадку Наталени – дві збірки легенд та 5 повістей.
Фото – відкриті джерела
