Побачити Тернопіль іншим. Знімки Павла Древницького показують звичні місця у незвичному ракурсі (фото)
«Чим більше фотографую це місто, тим більше люблю його», — каже він. Світлини Павла Древницького, мабуть, бачив кожен — їх часто використовують для ілюстрацій туристичних матеріалів, вони були на білбордах у обласному центрі. А зовсім недавно його світлину обрали для палітурки путівника Тернополем і областю, виданого на замовлення Міністерства інформаційної політики України у київській «Саміт-книзі»
Я давно хотіла поспілкуватись із цим фотографом і ось нарешті з’явився привід.
— Фотографувати Тернопіль я почав давно. Може, років п’ять-сім тому. Імпульсом стало бажання показати друзям і знайомим красу міста й передати її так, як я її бачу. Тернопіль — моє улюблене місто. Фотографуючи, показую свою любов до нього, розповідаю іншим, який він класний. Я завжди фотографував для себе, для знайомих із Тернополя й тих, котрі тут не живуть. Тому на моїх світлинах тільки ті куточки міста, котрі мені цікаві.
— Де любите фотографувати найбільше?
— Напевно, всі, що біля ставу. Його простір дає фотографії необхідні елементи композиції. А ще старі будівлі досить цікаві...
— Як думаєте, які місця та будівлі відрізняють Тернопіль від інших?
— Катедра звісно, Надставна церква, деякі старі будинки в історичному центрі... Хоча тут ще треба знати, чи нема «повторів» у інших містах, адже у Львові, наприклад, старих будинків дуже багато.
Найцікавіші місця, як на мене — вулиця Валова й пляж Циганка, коли там немає людей, крім того, люблю гарні стежки біля річечки в парку Топільче, дорогу до Дального пляжу, оточену деревами.
Як на мене, значна перевага Тернополя — став. Цей відкритий простір надає містові повітряності, легкості.
— Що вам передовсім цікаво показати у фото?
— Перш за все, затишок Тернополя. Його спокій, красу. Тернопіль — місто для прогулянок із сім'єю. Місто, де можна залишитись сам-на-сам із собою та своїми думками. Місто, де можна не поспішати й насолоджуватися кожною хвилиною.
— Здається, вам подобається дивитись на місця, котрі бачать інші, проте під своїм кутом зору, змінюючи перспективу, змінювати і їх?
— Так, тому часто використовую ширококутні об'єктиви. Люблю їх, бо вони трохи викривлюють простір і дають змогу подивитися на звичні місця по-іншому. картинка, котру вони створюють, відрізняється від тої, яку ми звикли бачити, вона не зовсім «реальна», а тому ці фотографії мають індивідуальність, особливість. Навіть фокусна відстань 24 мм не передає того, як бачу я... Хочу ширше, і не хочу «сірості» — буденності, однаковості, банальності, як зазвичай буває на фото в соціальних мережах.
У кожному фотографі має жити художнє еґо, котре не буде давати йому повторювати чиїсь фотографії. Проте це теорія. На практиці я вже сам не знаю, що фотографувати в Тернополі. Часом голова болить — зняти щось хочеться, але знайти щось нове дуже складно.
— Як справляєтесь з цим?
— Примушую себе шукати й придумувати небанальний підхід. Намагаюся раз у три місяці публікувати нову серію. Експериментую. Зараз використовую потенціал «золотого» і «синього» часу — періоду безпосередньо перед заходом чи після заходу сонця, коли освітлення особливо драматичне та помітно змінює кольори і світло-тіньовий малюнок. Урізноманітнюючи світло, можна навіть добре знайомі будівлі та місця сфотографувати по-новому, так, що вони матимуть неочікуваний вигляд. Знімати те, що вже знімав, але з іншим світлом, у іншому ракурсі — цікавий досвід.
— Любите, як люди потрапляють в кадр, коли фотографуєте місто?
— Так, але коли їх не більше трьох у кадрі. Якщо більше — це вже натовп, який може перекривати елементи, котрі хочу сфотографувати. Машини взагалі ненавиджу, заборонив би проїзд у центр міста. Особливо від цього страждає Львів — там можна було б отримати дуже багато фотографій з духом старовинного міста, якби не припарковані авто.
— Думаєте, за час, що фотографуєте Тернопіль, досконало вивчили його?
— Аж ніяк. Просто мій стиль накладає обмеження — я не буду фотографувати занедбане подвір'я чи вузенький прохід між будинків. Такі місця не вкладаються у мою серією фото про Тернопіль. Я ніколи не був фотографом, який знімає «бідну» сторону міста... Хоча, може, колись і почну лазити по закутках (сміється — А.З.). Ну і мені потрібен простір для фотографій.
— А яку сторону знімаєте?
— Гарну, позитивну, затишну, попсову...
— Попсову?
— Так. Ту, що в усіх на виду, що викликає інтерес у тих же туристів. Мало кому цікава совкова, сіра, буденна частина Тернополя. Такі місця є у будь-якому обласному центрі України, а я хочу показати, чим Тернопіль відрізняється від інших міст.
— Як думаєте, ваші фотографії цікаві передовсім тернополянам чи туристам?
— Коли фотографую, перш за все, дбаю, щоби фото були цікаві мені. Я фотографую для себе, зі своїм баченням. Тепер розумію, що мої фото цікаві також іншим, але я і тільки я є тим мірилом якості, якщо хочете — «редактором», котрий не буде видавати низькопробний контент.
Анна Золотнюк
Фото надав Павло Древницький