Днями соціальні мережі облетіли фотографії умов проживання однієї багатодітної сім’ї на Бучаччині. Мотлох, бруд, антисанітарія — в таких реаліях живуть восьмеро дітей разом із батьками. Найбільше вразила світлина, на якій троє напівроздягнених недоглянутих малят бавляться на розваленому дивані поміж гір шмаття… Схожі світлини соціальні служби нещодавно поширювали і з сім’ї в Залісцях, що на Шумщині. Дивує, що попри нинішню стрімку соціалізацію, деякі сім’ї живуть, немов відлюдьки, в занедбаних умовах, і не бажають щось змінювати. І тут не йде мова виключно про безгрошів’я, адже більшість незаможних родин отримують соціальні виплати, проте не вміють ними розпоряджатися. Від такої безгосподарності передусім страждають діти. Позбавляти таких батьків батьківства ніби й нема крайньої потреби, бо все ж побут — річ мінлива та й не основна складова родинного щастя, але прикро, що діти змалку стають заручниками безпросвітності. Про проблеми сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах, «НОВА…» поспілкувалася з начальником служби у справах дітей Бучацької РДА Василем Єднаком.

— На обліку в нашій службі перебувають 13 сімей з Бучаччини, котрі опинилися в складних життєвих обставинах. У цих сім’ях виховуються 29 дітей. Власне, родина, до якої навідалися днями наші працівники з поліцією, — найбільша, — зазначив Василь Дмитрович. — Побачили там те, що вже не раз бачили. Батькам вчергове зробили попередження і повідомили, що у разі невиправлення становища до них будуть вжиті суворіші заходи. Згадана багатодітна сім’я мешкає в одному з сіл біля Бучача, перебуває у нас на обліку з 2009 року. Батьки виховують восьмеро дітей, дев’ята померла. Двоє дітей вже повнолітні, старша донька збирається заміж. Одна донька навчається в училищі, двоє, згідно з рішенням комісії, перебувають в інтернаті, троє школярів живуть з батьками і відвідують місцеву школу. Діти не винні в тому, що опинилися в таких умовах. Є відповідальні батьки, а є такі, котрих потрібно супроводжувати в житті. Вони не можуть чи не хочуть самостійно поратися зі щоденними справами. Приїдуть у таку сім’ю соціальні працівники, так би мовити, «надають перцю», батьки відразу заметушаться — застелять ліжка, приберуть в оселі, приготують їжу, але з часом знову забувають про свої обов’язки. Зрозуміло, що ніхто не може щодня навідуватися до них і коригувати їхні дії. Постійний контроль над такими сім’ями здійснюють органи місцевого самоврядування, тобто сільські ради. Наша служба теж має графік перевірки населених пунктів, тож час від часу навідуємося до таких родин. Іноді виїжджаємо позапланово, якщо є повідомлення від місцевих мешканців.

У згаданій родині батьки не зловживають алкоголем, просто частково безвідповідальні. Їхні діти відвідують школу та училище, більш-менш одягнуті, нагодовані, претензій із навчальних закладів нема. Живуть так, як можуть жити… Забрати дітей у батьків у даному випадку — найпростіше, але ж нині на рівні держави стоїть завдання про перехід винятково на сімейну форму виховання. При живих батьках нема потреби забирати дітей. Нині взагалі говоримо про реформування та закриття інтернатних закладів. Якщо ми забрали б тих дітей у згаданій сім’ї, то у них не було б шансів потрапити в іншу сім’ю, оскільки є вимоги, що рідних братиків та сестричок не можна розлучати. А хто наважиться взяти під опіку шестеро чужих дітей? Попри всі негаразди, батьки у цій сім’ї люблять своїх дітей, добре ставляться до них, не б’ють, не знущаються. Родина не перебуває у фінансовій скруті, бо ж отримує соціальні виплати, але нераціонально їх використовує. Їм потрібен так званий куратор, який би приходив щодня і спрямовував їх у правильне русло, допомагав із розподілом коштів на потреби сім’ї. Думаю, за короткий час було б суттєве зрушення. Потрібно пояснити, що є першочергові потреби, а є другорядні. Якщо обдерся диван чи поламалася тумбочка, треба полагодити, а не чекати, коли розсиплеться остаточно. Купувати тільки потрібні речі. Та, на жаль, ні соціальний працівник, ні навіть сільський голова не можуть перебрати на себе обов’язки батьків. У часи попередньої влади в країні були введені посади соціальних працівників у кожному селі, але це радше був популістський крок, а ще — з метою агітації перед виборами. Вони недовго пропрацювали, служба була швидко реформована. Насправді це була непогана ідея, адже саме таким чином можна було б покращити ситуацію у селах. Роботи з сім’ями, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, непочатий край. Думаю, окрім тих, що перебувають на обліку, є ще чимало таких родин. Нашу службу у справах дітей скоротили до п’яти працівників, здійснювати великі ефективні проекти у межах району, на жаль, такими мінімальними силами неможливо. До того ж у нас нема службового авто, не передбачено кошти на відрядження. Хотілося б, щоб держава більше спрямовувала ресурси на подолання негативних соціальних явищ, дбала про родини, які передусім потребують підтримки.