Що за таємничий черевичок зберігався у Кременецькій синагозі? І чому він ніколи не мав пари? Таємницю ортодоксального обряду привідкрила дослідниця Іра Дан-Коен.

Черевик використовували у релігійних ритуалах. Традиція в ортодоксальних родинах говорить, якщо помирає чоловік, то вдова мусить вийти заміж за його брата. Жінку, звісно, ніхто не питав. Чоловік інколи не хотів з якоїсь причини – одружуватися на дружині брата. На це був спеціально розробле­ний ритуал – релігійний суд. Три равини розпитували, чого вони не бажають бути чоловіком і дружиною. Як правило, задовольняли їхнє прохання, бо силою не будеш милою. Для цього використовували цей черевичок. Коли закінчувався ритуал, жінка знімала його і кидала у свого кривдника, який не захотів на ній одружитися. За деякими свідченнями, плювала на підлогу між ними. Кажуть, цей ритуал досі зберігся у деяких замкнутих общинах.

Спогади кременецьких євреїв, які на той час були дітьми і заради цікавості прокралися у синагогу, чи не вперше українською мовою публікує Іра Дан-Коен.

«Ми завжди звертали увагу, біля шофара, в святому місці, де він спочивав, була чорна хустка, а біля неї незвичайний маленький шкіряний черевик, без каблука, як маленький носок і обшитий ремінцями. Ми не мали жодного уявлення про те, що черевик робив в прихованому, святому місці в Kleyz (кльойц – кімната у синагозі, де вивчають Тору). Поки хтось не сказав нам, що це взуття використовується в церемонії обряду, який звільняє бездітну вдову і брата померлого чоловіка від можливості вступати в левіратний шлюб. Відтоді, наша увага була прикута до взуття з благоговінням, навіть більше, ніж шофар. Ми хотіли бачити взуття у ритуальному використанні, і наші маленькі серця пульсували в очікуванні такого моменту. І одного разу це сталося...

Я сам був свідком відповідальної процедури, в якій взуття відігравало головну роль. Я бачив людей в темну годину. Кременчанин Наум Лехетіцер жив у будинку перед аптекою Рашавського. Його дочка вийшла заміж за юнака Моше з боку кременецької дороги. Юнак раптово помер і залишив свою дружину без дітей, з однорічним братом. Молодій вдові довелося б чекати довгих 12 років, поки маленький брат померлого чоловіка міг її врятувати, сказавши, що не хоче одружуватися з нею. 12 порожніх, одиноких років бідна жінка страждала би у її вдівстві, прив'язана до капризів маленької дитини.

Багато особливостей цього ритуалу покинуло мою пам'ять, але те що я пам'ятаю, я пам'ятаю так, ніби це було сьогодні. Kleyz був набитий людьми, равин суддя провадив церемонію, люди затамували подих, гукнувши за спокій. Настає момент, вдова відокремлена від усіх інших чорною тканиною, як хтось за межею, суддя-равин розмовляє з нею через оту «чорну стіну». Равин розпитував, чого вдова і брат померлого чоловіка не бажають одружуватися. Коли закінчувався ритуал, жінка знімала черевичок і кидала у «свого кривдника», який не захотів на ній одружитися і ставала вільною жінкою з правом до шлюбу за власним бажанням» – пише Ірина у фрагменті свого перекладу спогадів з «JewischGen, Kremenets».

Фото зі сторінки Іри Дан-Коен у Фейсбук